5. Цикл розвитку пухирчастої сажки кукурудзи – Ustilago maydis

У кукурудзи звичайної (Zea mays) можуть уражатися всі надземні частини рослини у молодому віці (корені, стебла, листки, плоди). Міцелій поширюється місцево і утворює нарости-пухлини – білувато-рожеві або

зеленувато-жовті, спочатку заповнені білою м’якоттю, а згодом чорно-

оливковими хламідоспорами, які рясно проростають після розриву оболонки

пухлини. Гриб зберігається на рослинних рештках і у землі.

Восени дикаріонтичний міцелій гриба розпадається на велику кількість двоядерних чорного кольору хламідоспор, які прилипають до зернівок кукурудзи й перезимовують. Потрапивши навесні разом з насінням у грунт, хламідоспори проростають у фрагмобазидію, на поверхні якої утворюється 8 різностатевих гаплоїдних базидіоспор. Перед цим у хламідоспорі відбувається злиття ядер (каріогамія) й утворюється диплоїдне ядро (зигота), яке ділиться тричі: 1й раз редукційно і 2а наступних – мітотично. Внаслідок цього утворюються 8 гаплоїдних ядер, з яких формується така ж кількість різностатевих гаплоїдних базидіоспор, що згодом між собою попарно зливаються, утворюючи дикаріонтичні клітини, які розносяться вітром й, потрапивши на будь-який орган кукурудзи, проростають у дикаріонтичний міцелій, що живиться поживними речовинами рослини, а під осінь знову розпадається на велику кількість дикаріонтичних зимуючих або спочиваючих спор – хламідоспор.

Заходи боротьби з цим видом сажки переважно профілактичного

характеру: знищення хворих рослин до розпилення спор, проведення

сівозмін, глибока оранка тощо; застосовують також протруювання зерна

гранозаном.

6. Порядок Іржасті – Uredinales

Порядок налічує ≈ 4 000 видів – облігатних паразитів вищих рослин:

Папоротеподібних, Голонасінних та Покритонасінних. Більшість видів є

вузько спеціалізованими й паразитують лише на певних рослинах. Дикаріонтичний або гаплоїдний міцелії з гаусторіями проникають у клітини

рослини-хазяїна і там паразитують. У окремих представників розвивається

багаторічний міцелій. У циклі розвитку чітко виявлені різні типи спороношень (плеоморфізм), що наступають у правильній послідовності. У

типових представників спостерігається зміна таких 5ти типів спороношень:

телейтоспори, базидіоспори, пікноспори, ецидіоспори та уредоспори. На

гаплоїдному міцелії розвиваються пікноспори та ецидіоспори, а на дикаріонтичному – уредоспори та телейтоспори. Телейтоспори при проростанні формують фрагмобазидії з базидіоспорами.

Види, які мають усі 5 типів спороношень, називають повноцикловими,

а відповідний цикл розвитку – макроциклом. У інших видів можуть випадати

деякі стадії і тоді вони називаються неповноцикловими, а цикл розвитку –

мікроциклом. Одні види іржастих грибів весь цикл розвитку проводять на

одній рослині-хазяїні – одноживильні гриби (наприклад, жовта іржа пшениці

(Puccinia glumarum)). До двоживильних або різноживильних грибів відносяться такі гриби-паразити, які крім основного хазяїна мають ще

проміжного, наприклад: бура іржа пшениці (Puccinia triticina) – проміжним

хазяїном є види рутвиці; корончаста іржа вівса (Puccinia coronifera) –

проміжним хазяїном є види крушини; лінійна іржа злаків (Puccinia graminis)

– проміжним хазяїном виступає барбарис звичайний або магонія падуболиста. На проміжному хазяїні розвиваються ецидіоспори та

пікноспори, а на основному – уредо- і телейтоспори. Достигаючи, спороношення розривають покривні тканини рослини і лише зрідка

залишаються прикритими епідермісом чи кутикулою. На вегетативних

органах уражених рослин утворюються „іржасто-бурі” рисочки, а часто ці

органи гіпертрофуються та деформуються.

Іржасті гриби завдають величезної шкоди сільському господарству.

Втрати зерна від них у світовому масштабі в окремі роки становили до 3х

млрд. $. В уражених рослин порушується фотосинтез, надмірно посилюються

дихання та транспірація, що призводить до передчасного висихання листків,

пагонів й інших органів рослин. У боротьбі з цими видами грибів велике

значення мають високий рівень агротехніки, посів стійких селекційних сортів

(Аврора, Кавказ, Безоста-1), обпилювання посівів фунгіцидами, зокрема,

сірчаними препаратами, знищення проміжних хазяїнів у місцях зростання

злакових культур тощо.

Представники порядку Uredinales, як і сажкові гриби, філогенетично

пов’язані з найпростішими Голобазидіоміцетами, від яких вони

відокремились давно. У зв’язку з пристосуванням до паразитичного способу

життя вони втратили плодові тіла і виробили спеціалізовані форми

спороношення. У наш час у цих грибів спостерігаються інтенсивні процеси

видоутворення і формування нових, часом дуже агресивних форм і рас.