Основні положення Закону України «Про охорону праці»:

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці», прийнятий 14 жовтня 1992 року (18.12.02 р. прийнята нова редакція Закону). Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія якого поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності

У законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці в України в попередні роки.

Закон складається з преамбули і 9 розділів.

Розділ 1 «Загальні положення»: в ньому наводяться визначення поняття «охорона праці», «роботодавець», «працівник» та окреслюється дія цього Закону, який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. В цьому розділі задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров 'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Розділ II «Гарантії прав громадян на охорону праці» наведені основні обов’язки роботодавця перед робітником, щодо охорони праці, є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів. Цей розділ показує, за якими напрямами держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подано механізми реалізації прав громадян. Визначено соціальну спрямованість цих гарантій.

За змістом статті 9 Закону встановлюється відшкодування шкоди, заподіяної виробництвом потерпілому робітнику. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава ґрунтується на розумінні необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничому травматизму, щоб забезпечити високу відповідальність з боку керівників (власників) підприємств перед суспільством.

У розділі III «Організація охорони праці» йдеться про створення системи управління охороною праці на підприємстві і забезпечення її функціонування. Цей розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці. Найважливіша стаття (ст. 13) — встановлює, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян. Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу — робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки. Далі встановлюється, на якій організаційній базі реалізовуватиметься безпека виробництва (медичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва та ін.).

У розділі IV «Стимулювання охорони праці» йдеться про економічне стимулювання працівників за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством, про відшкодування збитків за порушення правил охорони праці.

Розділ V «Нормативно-правові акти з охорони праці» - визначає механізм забезпечення безпеки через виконання нормативно-правових актів з охорони праці. Для цього закон встановлює принципи, опрацювання прийняття і скасування нормативно правових актів.

Розділ VI «Державне управління охороною праці» визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію.

Розділ VII «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці». Визначаються органи державного та громадського нагляду, їх права і відповідальність.

Розділ VIII «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці». Передбачена дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність та визначені розміри штрафів за порушення законодавства про охорону праці.

Розділ IX «Прикінцеві положення».Закон набирає чинності з дня його публікації, а частина четверта статті 19 – з 1 січня 2003 р.

Найважливішими надбаннями Закону України «Про охорону праці» є:

— встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов'язків, прав, відповідальності роботодавця і конкретних посадових осіб та працівників, забезпечено визначення законом основоположних складових частин системи управління охороною праці на виробничому рівні;

— зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб охорони праці щодо прав і повноважень працівників цих служб, їх підпорядкування безпосередньо керівникові та прирівнення до основних виробничо-технічних служб підприємства, необхідність створення служб охорони праці як на підприємствах, так і в усіх органах управління, включаючи місцеві державні адміністрації;

— визначення вагомого місця та ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав і соціальних гарантій працівників;

— формування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які причинили втрату працездатності;

— встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища згідно з вимогами сьогодення, із врахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів з охорони праці на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів;

— визначення курсу на забезпечення неперервного якісного навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти відповідної дисципліни; започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці у технічних вузах країни;

— поширення принципів демократизму і гласності на сферу охорони праці, закріплення за відповідальними посадовими особами всіх рівнів та роботодавцями обов'язків щодо надання населенню країни або відповідного регіону вичерпної інформації про стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, профзахворювань та про вжиті профілактичні заходи;

— забезпечення активної участі професійних спілок та інших громадських формувань у роботі щодо покращення охорони праці, створення можливостей щодо формування нових громадських інституцій: комісій з питань охорони праці підприємства, уповноважених трудового колективу з цих питань.

Для практичної реалізації Закону «Про охорону праці» була прийнята низка законів та положень.