Кодекс законів про працю України (кЗпП)*

Одним з головних документів, який визначає виконання службових обов'язків працівників, є Кодекс законів про працю України (КЗпП).

Кодекс трак­тує вимоги до трудової діяльності громадян України і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшен­ню її якості. Кодекс спрямований на охорону трудових прав працюючих.

24 грудня 1999 р. Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" № 1356-ХІУ.

Закон було розроблено з метою приведення окремих норм Кодексу законів про працю України у відповідність до Конституції України та подальшого вдосконалення трудових відносин, що виникають між громадянином і фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, яка не має статусу юридичної особи з правом найму працівників і яка використовує працю громадян для свого обслуговування (домашні робітники, няньки, шофери тощо), а також порядку підтвердження періоду їх роботи (трудового стажу) у фізичної особи.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоря­джатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ неза­лежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівник реалізує право на працю шляхом укладання трудового договору.

Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт.

Трудовий договір може заключатись на:

— невизначений строк (безстроковий);

— визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

— час виконання певної роботи.

Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

До початку роботи роботодавець зобов'язаний:

• роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу та про права працівника на пільги та компенсації за роботу в таких умовах;

— ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

— визначити працівникові робоче місце, забезпечити необхідними для роботи засобами;

—проінструктувати працівника з питань охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

У процесі трудової діяльності працівників роботодавець зобов'язаний:

— правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці;

—забезпечити трудову і виробничу дисципліну;

— неухильно додержуватись законодавства про працю і охорону праці;

—уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту;

У свою чергу працівник зобов'язаний:

— своєчасно і точно виконувати законні розпорядження роботодавця;

—виконувати доручену йому роботу особисто, не передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством;

—працювати чесно і сумлінно;

—додержуватсь трудової і технологічної дисципліни, вимог номативно-правових актів з охорони праці;

• дбайливо ставитись до майна роботодавця.

Роботодавець має право відсторонити працівника від роботи у разі:

—появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

—відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

—в інших випадках, передбачених законодавством.

З метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавця між ними укладається колективний договір. Від імені працівників (трудового колективу) право укласти колективний договір надається, як правило, профспілковому комітету підприємства. Термін дії колективного договору один рік. Серед інших питань до колективного договору включаються питання охорони праці. Сторони, які підписали колективний договір, щорічно в строки, передбачені договором, звітують про його виконання.

Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Цей закон регулює взаємовідносини:

• потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з пи­тань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю пра­цівника під час виконання ним трудових обов'язків;

• роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами Закон проголошує:

• обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають профе­сійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

• сплату страхових внесків лише роботодавцями;

• формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

• управління страхуванням представниками працівників, ро­ботодавців та державних органів на основі соціального партнерс­тва і на паритетних засадах під наглядом держави;

• економічну заінтересованість суб'єктів страхування в по­ліпшенні умов та безпеки праці;

• надання державних гарантій застрахованим громадянам у

реалізації їх прав.

Закон України "Про охорону здоров'я населення" . Цей закон визначає правові, організаційні, економічні, соціальні основи охорони здоров'я населення України. За Конституцією України кожен грома­дянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

• життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров 'я людини;

• безпечне для життя і здоров 'я навколишнє при­родне середовище;

• безпечні і здорові умови праці, навчання, побу­ту і відпочинку;

• створення мережі закладів охорони здоров 'я;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також: вільний вибір лікаря та медичної установи;

• компенсування шкоди, завданої здоров 'ю;

• надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

• здійснення державного нагляду в сфері охорони здоров 'я;

• встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері охорони здоров 'я.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує всім громадянам реалі­зацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я людини.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Цей закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'яз­ки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встанов­лює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Закон України "Про охорону навколишнього середовища". Завданням законодавства з охорони навколишнього природного середовища є встановлен­ня відносин в галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації не­гативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Закон наголошує на необхідності підвищення екологічної культури населення, а також на підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'язкову освіту і ви­ховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України має право на:

• безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• отримання екологічної освіти;

• участь у роботі громадських екологічних формувань.

Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство екології та природних ресурсів України.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Нагляд за дотриманням вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор України.

Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища за рахунок:

• штрафів за забруднення довкілля;

• штрафів за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища;

• добровільних внесків підприємств та громадян.

У Законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-запо­відний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України з охорони навколишнього природного середовища складається з цього Закону, а також з земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання рослинного і тваринного світу.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Законодавство України про охорону праці за роки незалежно­сті України суттєво обновилося. Водночас зберігають чинність нормативні акти СРСР з питань, не врегульованих законодавчи­ми актами України, за умови, що відповідні акти СРСР не суперечать законодавству України.

Україна не є членом ЄС, але неодноразово на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Однією з умов прийняття нових країн до ЄС є відповідність їхнього законодавства законодавству ЄС, тому в нашій країні ведеться активна робота по узгодженню вимог законів та нормативно-правових актів директивам ЄС.

Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС. З цією метою у 2002 року прийнято нову редакцію закону «Про охорону праці», розроблюються нові нормативно-правові акти, ведеться робота з внесення змін до діючих нормативних актів по таких напрямкам: загальні вимоги безпеки праці та захисту здоров’я працюючих на робочих місцях, безпека машин, безпека електрообладнання, засоби індивідуального захисту, використання вибухових речовин, захист від шуму тощо.

Розробляються три концепції, які мають стати базою для подальшої розробки законів і нормативних документів: «Концепція управління охороною праці», «Концепція державного нагляду за охороною праці» та «Концепція державного нагляду за охороною надр».