Питання для самоконтролю:

1. Особливості інтеграційних процесів в Азії.

2. Які субрігальні об’єднання входять до Азіатсько-Тихоокеанського регіону?

3. Які країни входять до Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва?

4. Яке інтеграційне об’єднання в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні належить до міжконтинентальних?

5. В які сфери здійснюється допомого згідно плану «План Коломбо»?

Інтеграційні угрупування в африці

Інтеграційні процеси в Африці почались у 60-х роках після здобуття незалежності багатьма країнами континенту – колишніми колоніями. На Африканському континенті, який має свою специфіку, а саме: географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особливості, розвиваються регіональні інтеграційні процеси. Африка - це регіон, який економічно швидко розвивається. Тут розташовано понад 50 держав з населенням понад 500 млн. чоловік. Густота населення на континенті одна з найнижчих у світі - 19 чол. на 1 кв. км.

Більшість африканських держав володіють значним економічним потенціалом. Це – багаті запаси сировини, як правило, сприятливі природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні природні та трудові ресурси. Основні запаси нафти знаходяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжі. Основана на Конференции независимых государств Африки в Аддис-Абебе (Эфиопия) (1963). В 1963 р. була утворена Організація Африканскої Єдності (ОАЄ). До складу цієї організації входить - 51 африканських держав. Цілями ОАК є розвиток політичного і економічного співробітництва між країнами Африки, захисту незалежності африканських держав.

Важливу роль щодо розвитку інтеграційних процесів на африканському континенті відіграє Спільний ринок Східної та Південної Африки (КОМЕСА). Він почав діяти в 1994 році замість Преференційної зони торгівлі держав Східної та Південної Африки. Членами об'єднання є Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія, Зімбабве, Демократична Республіка Конго, Кенія, Коморські Острови, Лосото, Маврикій, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда, Еритрея, Ефіопія. Більшість з них належить до найбідніших країн.

Основними цілями діяльності КОМЕСА проголошені:

• співробітництво в галузі лібералізації торгівлі і розвитку шляхом створення митного союзу, в якому повинні бути ліквідовані митні тарифи і нетарифні перешкоди в торгівлі, запровадження єдиних тарифів на імпорт з третіх країн;

• валютно-фінансове співробітництво з метою врегулювання платежів, створення спільної валютної одиниці в якості розрахункової одиниці країн-членів, створення платіжного союзу, узгодження валютної і податкової політики, досягнення валютної конвертованості, розвитку банківської справи, вільного руху капіталу;

• співробітництво в галузі розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, енергетики, науки і техніки; забезпечення умов для вільного руху робочої сили; співробітництво в розвитку природних ресурсів та охороні навколишнього середовища.

Керівними органами об'єднання є зустріч глав держав та урядів (найвищий орган), Рада міністрів, Суд, Комітети і Секретаріат. Учасники об'єднання мають на меті з часом замість Спільного ринку утворити Економічне співтовариство (Економічний союз).

Фінансується КОМЕСА за рахунок щорічних внесків країн-членів. Розміри внесків визначає Рада міністрів. За рішенням Ради міністрів можуть залучатися й інші джерела.

У довгостроковій перспективі до 2020 р. передбачено формування валютного союзу. Досягнення мети має здійснюватися поетапно. Спочатку лібералізувати зовнішню торгівлю, Через 10 років після укладання договору планувалося утворення митного союзу шляхом усунення митних податків і нетарифних перешкод,введення спільного зовнішнього тарифу. До кінця 90-х років майже всі нетарифні обмеження ліквідовано.

Основними напрямами співробітництва КОМЕСА є: торгівля й митне співробітництво; транспорті зв’язок; промисловість і енергетика; валютні питання й фінанси; сільське господарство; економічний і соціальний розвиток

Серед функцій КОМЕСА особлива увага приділяється сприянню співробітництва у валютно-фінансовій сфері, Намічено запровадити спільну розрахункову валютну одиниці – ЕСАКУ (Eastern and Southern African Currency Unit-ESACU)., утворити платіжний союз, забезпечити взаємну валютну конвертованість, вільний рух капіталу. Сприяння інвестуванню здійснюється через укладання угоди про усунення подвійного оподаткування.

Одним із найбільших з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот д’Івуар, Кабо-Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьерра-Хеоне, Того з населенням понад 180 млн. чол. і ВНП понад 63 млрд. дол. США при 345,4 дол. США на душу населення і 0,6 % частки світового експорту.

У складі ЕКОВАС 4 комісії:

1. з торгівлі, мита, імміграції, кредитно-грошової систем та платежів;

2. з транспорту, телекомунікацій та енергетики;

3. з промисловості, сільського господарства та природних ресурсів;

4. з соціальних та культурних проблем.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифу, що повинно перетворити ЕКОВАС в митний союз на зразок ЄС. Однак вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції є надто проблематичним, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, а також у зв’язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікавленість в її успішній діяльності.

В Африці також існують й інші інтеграційні угрупування: Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДЕАК), Південноафриканське співтовариство розвитку.

Митний і економічний союз центральної Африки (ЮДЕАК) утворений в 1966р., об’єднує 6 країн: Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканську республіку, Чад, Екваторіальну Гвінею. Ці країни входять до зони євро. Співробітництво в торговельній і валютних сферах здійснюється в цілому успішно. Введено єдиний зовнішній тариф. Випускаються єдині платіжні кошти; їх емісію здійснює Банк держав Центральної Африки, ЮДЕАК контролює також Банк розвитку держав Центральної Африки і Фонд Солідарності.

Південноафриканське співтовариство розвитку САДК об’єднує 11 країн регіону:Анголу, Ботсвану, Замбію, Зімбабве, Лесото, Малаві, Мозамбік,Намібію, Свазіленд, Танзанію, Південноафриканську Республіку (ПАР). У рівнях економічного розвитку цих країн спостерігається значний перепад:ПАР, Замбія, Зімбабве входять до числа відносно розвинутих країн Африки, тоді як Ангола, Мозамбік і Танзанія –до найбідніших.

Одним із основних завдань САДК визначено утворення єдиної енергосистеми країн Південної Африки та ефективне використання водних ресурсів.

САДКТ у своїй діяльності орієнтується на співробітництво із західними країнами, на допомогу з їх боку. Основними донорами є Скандинавські країни (50% зовнішнього фінансування), а також США та Японія.

Значення внутрішньоконтинентальних інтеграційних угруповань для країн Африки залишається обмеженим. Окрему категорію становлять економічні угруповання та організації, які однією з основних цілей своєї діяльності мають залучення зовнішньої фінансової, технічної та іншої допомоги. Серед них - Арабський банк економічного розвитку Африки (1973 р.) - міждержавний інвестиційний інститут, що здійснює кредитне співробітництво членів Ліги арабських країн з державами-членами ОАЄ. Африканський фонд розвитку (1973 p.), крім африканських країн, об'єднує більш як 20 держав, головним чином західноєвропейських, а також США, Японію, Саудівську Аравію, Кувейт та деякі інші. Крім того, вісім північноафриканських країн є членами Арабського валютного фонду, а до членів Ісламського банку розвитку, крім арабських, належать 11 країн Тропічної Африки.

Помітну роль в економічних процесах на континенті відіграють механізми Співдружності націй (це стосується більшості колишніх британських колоній), Франко-африканського співтовариства, до якого входять майже 20 держав Африки, а також досить складна система преференційних угод, які пов'язані афро-західноєвропейськими інтеграційними процесами. Особливе місце у вирішенні проблем економічного розвитку континенту належить Економічній комісії ООН для Африки (ЕКА), яка створена 1958 р. і функціонує під керівництвом Економічної і Соціальної Ради ООН. ЕКА є ключовою ланкою як у справі вироблення загальноафриканської стратегії розвитку та інтеграції держав континенту, так і в розробці й реалізації програм зовнішньої допомоги Африці.