Регіональна політика єс

Регіона́льна полі́тика — 1) сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, тобто пов'язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку. В орбіту регіональної політики включаються такі напрямки:

• співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки; внутрішні і зовнішні фактори і засоби;

• співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління);

• ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів;

• ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави);

• регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо.

Регіональна політика як напрям національної політики держав виникла у 30-х рр. ХХ ст. Саме тоді в країнах Європи і США гостро постало питання диспропорцій у розвитку регіонів, що спричинило соціальні проблеми, посилення напруги у суспільстві. Нині процес регіонального розвитку і формування регіональної політики значною мірою пов’язаний із глобалізацією світового господарства, посиленням впливу транснаціональних корпорацій на розвиток держав і регіонів, інноваційним характером сучасного виробництва. Завдяки збільшенню місцевої і регіональної ініціативи щодо використання власного потенціалу регіони мають можливість досягти найбільш раціональної структури і спеціалізації господарства, знайти свою нішу на світовому ринку.

Регіональний розвиток у країнах ЄС є важливою складовою формування стабільної господарської системи. Науково обґрунтована регіональна політика сприяє збалансованому соціально-економічному розвитку цих держав в умовах жорсткої конкуренції. Особливістю регіонального розвитку у цих країнах є посилення місцевої і регіональної ініціативи щодо використання власного потенціалу, формування структури й визначення спеціалізації господарської діяльності. Це дає змогу успішно розвивати економіку, гнучкіше реагувати на зміни у зовнішньому середовищі, що сприяє підвищенню рівня соціального розвитку регіонів.

Процес регіонального розвитку в країнах ЄС відбувався поступово в напрямі оптимізації територіальної організації суспільно-господарського комплексу. При індустріальній системі господарювання головну роль у розвитку промисловості відігравали традиційні чинники (природні ресурси, людський потенціал, вигідне суспільно-географічне розташування), що зумовило високий рівень концентрації виробництва у регіонах з найсприятливішими умовами. З переходом до постіндустріальної системи все більшу роль почали відігравати такі чинники, як науково-освітній потенціал, професійні навички та кваліфікація трудових ресурсів, інновації, місцева ініціатива, що сприяло посиленню здатності регіонів швидко адаптуватися до конкурентного середовища.

Утворення ЄС (1957 р.) дало новий поштовх процесам регіонального розвитку в країнах Західної Європи. Вони вийшли за межі національних інтересів і стали предметом комунітарної політики – політики, спрямованої на вирівнювання рівнів життя населення в рамках всього співтовариства. Це було зумовлено поглибленням диспропорцій в окремих регіонах, загостренням регіональних проблем внаслідок входження до ЄС нових членів. Водночас активізувалися самі регіони як суб’єкти регіональної політики.  Ця сфера політики була визнана пріоритетним напрямком політики ЄС. Головними фінансовими інструментами реалізації регіональної політики в ЄС є гранти Європейського Фонду Регіонального Розвитку (ЄФРР), Фонду Єднання, Європейського Соціального Фонду (ЄСФ), Керівної секції Європейського Фонду орієнтації та гарантій у сільському господарстві (ЄФОГСГ), Фінансового інструменту Комітету орієнтації у рибній промисловості (КОРП), кредити Європейського Інвестиційного Банку (ЄІБ). На цілі регіональної політики нині спрямовується 35% бюджету ЄС.

Найбільшу допомогу нині отримують такі держави, як Італія, Іспанія, Німеччина, Греція і Португалія, найменше її потребують Люксембург, Австрія і Скандинавські країни. При цьому досягається подвійний ефект. Надходження коштів до країн, що мають проблемні регіони, сприяє їх економічному піднесенню. Водночас країни-донори мають можливість вийти на нові ринки праці і збуту, освоювати їх завдяки впровадженню нових технологій, підвищуючи завдяки цьому продуктивність і прибутковість власної господарської діяльності.

       Основні інструменти, які застосовуються національними урядами для надання допомоги проблемним регіонам: (1) регіональні інвестиції – державні кошти, спрямовані на зміцнення конкурентоспроможності регіону загалом, вдосконалення інфраструктури і посилення суспільного капіталу; (2) регіональні стимули – державні кошти, спрямовані на підтримку окремих підприємств для компенсації можливих втрат від їх розташування у менш розвинених регіонах (субсидії, гранти, податкові пільги). На початку 90-х рр. за оцінками Єврокомісії 12 держав ЄС витрачали на фінансові інструменти регіональної політики біля 15 млрд. дол. США щорічно.

При формуванні політики регіонального розвитку велика увага надається стратегічному плануванню і стратегічному управлінню. Стратегія регіонального розвитку – це комплекс дій, які здійснює держава або регіон для їх ефективного розвитку з урахуванням власного ресурсного потенціалу, факторів зовнішнього середовища, використовуючи законодавчі, фінансові, структурні, економічні, інституційні важелі та ін. Стратегічне управління – це творча, безперервна і гнучка діяльність, спрямована на впровадження стратегії регіонального розвитку.

Стратегія регіонального розвитку в країнах ЄС розробляється на двох рівнях – національному та регіональному. На національному рівні розробляється стратегія регіонального розвитку держави, що має проблемно-функціональне спрямування, а також стратегії розвитку окремих галузей – промисловості, сільського господарства, освіти та ін. Стратегія на регіональному рівні є важливим інструментом проведення соціально-економічної політики регіону. Тут визначають пріоритети і напрямки розвитку регіону з урахуванням власного потенціалу і загальнонаціональних тенденцій.