Обгрунтування попереднього діагнозу

Обгрунтування діагнозу розпочинається з аналізу скарг хворого. На основі скарг висовується припущення відносно характеру враження внутрішніх органів и, по можливості, припускається найбільш ймовірне захворювання.

При вивченні анамнезу виділяються всі симптоми та синдроми, найбільш типові для головного захворювання. Враховуються особливості клінічної картини захворювання, динаміка, характерна для захворювання, ефективність терапії, що проводиться.

Прирозгляді об’єктивних даних підтверджується найбільш ймовірне діагностичне припущення, що випливло на основі скарг і анамнезу, підкреслюються об’єктивні симптоми, характерні для цього діагнозу. Використовуються патогноматичні ознаки та виділяються типічні риси захворювання.

Для підтвердження діагнозу призначаються додаткові клініко-лабораторні та клініко-інструментальні методи обстеження хворого.

VI-VII. Клініко-лабораторні та клініко-інструментальні методи обстеження хворого

Додаткові клініко-лабораторні та клініко-інструментальні методи обстеження хворого проводяться строго індивідуально на основі попереднього діагнозу з урахуванням особливостей. Досліджується:

• клінічний аналіз крові.

• клінічний аналіз сечі.

• цукор добової сечі;

• реакція Вассермана;

• цукор крові;

• кал на яйця глистів;

• рентгеноскопія органів грудної клітки.

Хворим, які виділяють мокроту, проводять її дослідження. Інші дослідження проводяться в залежності від характеру захворювання.

При захворюваннях органів дихання:

1. Ренгеноскопія, в підозрілих випадках: рентгенографія, томографія, бронхографія.

2. Аналіз мокроти клінічний.

3. Аналіз мокроти на чутливість флори до антибіотиків.

4. Спірографія з визначенням чистоти, глибини, ритму дихання, МОД, ЖЕЛ, проби Тіфно, форсованим видихом, МВЛ.

5. Бронхоскопія, та біопсія слизив ох оболонки бронхів (за показаннями).

6. Бронхографія.

7. Біохімічний та цитологічний аналіз із плевральної порожнини.

8. Визначення швидкості кровообігу оксигемометром.

9. Електрокардіограма при наявності дихальної недостатності.

Хвороби серця та судин

Ішемічна хвороба серця

1. ЕКГ в динаміці, ЕКГ при навантаженні.

2. Еектрокімографія.

3. Полікардіографія.

4. Велоергометрія.

5. Коронарографія.

6. Коагулограма.

7. Хоестерин.

8. Лецитин.

9. Ліпопротеїди.

10. Трансоміназа, альдолаза крові.

11. Лактадегідрогеназа крові (та її серцеві ізоферменти).

12. Електроліти сечі та крові.

13. Рентгенограма шийного та грудного відділів хребтав 2 проекціях (ддя вилучення спонділартриту та вторинних радикулярних болей).

Артеріальна гіпертонія

З метою диференційованої діагностики характеру артеріальної гіпертонії показано:

1. Проба Каковського-Аддіса, Амбурже.

2. Радіоізотопна ренографія.

3. Сканування нирок.

4. Внутрішньовенна орографія.

5. Рентгенографія турецького сідла.

6. Дослідження 17-кетостероїдів у сечі.

7. Дослідження альдостерона.

8. Дослідження кахоламінів.

9. Дослідження електролітів в крові та сечі.

10. Дослідження реніну периферійної венозної крові.

11. Біопсія м’язів.

При гіпертонічній хворобі

1. Осцилограма з кінцівок.

2. Вимірювання артеріального тиску на обох руках, базального, добового, випадкового.

3. Проба по Зимницькому.

4. Залишковий азот крові.

5. Визначення холестерину та ліпопротеїдів.

6. Електрокардіограма.

7. Дослідження очного дна.

При ревматизмі

1. Протеїнограма.

2. С-реактивний білок.

3. Реакція Вельтмана.

4. Фібріноген.

5. Дифеніламінова проба (ДФА).

6. Проба Гесса на сіалову кислоту.

7. Тітра антистрептолізину-0, антистрептокінази, антистрептогіалуронідази.

8. Формолова проба.

9. Баночна проба.

10. Проба Несерова.

11. Фонокардіограма.

12. Полікардіограма.

13. Електрокардіограма.

14. Балістокардіограма.

При захворюваннях суглобів

1. С-реактивний білок, дифеніламінові проба, проба Гесса на сіалову кислоту.

2. Проба Васлер-Роуза або латексова.

3. Реакція Бюрнс і Райта.

4. Склад сечової кислоти в крові.

5. Рентгенограма змінених суглобів.

6. При наявності флуктуації – пункція суглобів та цитологічне дослідження пунктата.

При захворюваннях шлунково-кишкового тракту

1. Дослідження шлункового соку фракційним способом (з хімічним, мікроскопічним та цитологічним дослідженням).

2. При неможливості введення шлункового зонду дослідження шлункового соку за допомогою ацидотесту та шлях визначення уропепсину у сечі.

3. Діастаза крові та сечі.

4. Аналіз калу (копро логічне дослідження), аналіз калу на призовану кров.

5. Рентгеноскопія шлунково-кишкового тракту з прицільною рентгенографією.

6. Езофагоскопія.

7. Іригоскопія.

8. Гастроскопія.

9. Електрогастроскопія.

10. Гастроюіопсія.

11. Ректоманоскопія.

12. Рентгенографія хребта в нижньому грудному тв. Поперековому відділах (для виключення спонділартроза та вторинного радикуліту).

13. Дихальний тест на виявлення helicobakterpylori.