5. Ступінь дослідження жанру балади в українській фольклористиці

Першим записом української народної балади вважають пісню про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині ХУІ ст. вніс до своєї рукописної граматики. У 1625 р. у Польщі окремою брошурою була опублікова­на українська балада про козака і Кулину, були й інші поодинокі випадки публікацій українських балад у польській, чеській та ін. слов'янських літературах. У 1840 р. Л. Боровиковський публікує переспіви народних казок російською мовою, також називаючи їх баладами («Шість малоруських простонародних балад»). Окремим розділом подаються балади у збірнику Я. Головацького «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» (1878). В. Шухевич виділяє пісні цього жанру під рубрикою «Поетичні оповідання». Поруч з ліричними та історичними піснями балади опубліковані у збірниках М. Мак­симовича, А. Метлинського, П. Чубинського, О. Роздольського, В. Гнатюка, Ф. Колесси, Б. Грінченка, Д. Яворницького; а також польських О. Кольберга, Е. Руликовського.

Баладу як окремий жанр почали виділяти лише в ХІХ ст., однак історичних та теоретичних досліджень жанру небагато. Першою ґрунтовною розвідкою можна важати праці О. Потебні про найдав­ніше записану баладу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» «Малорусская песня по списку 16 в.» (Вороніж, 1876) та «Пояснення мало­руських і споріднених народних пісень» (1887).

І. Франко — один з найретельніших дослідників баладних пісень. У працях «Жіноча неволя в руських піснях народних» (Львів, 1883), «Студії над українськими народними піснями» (Львів, 1913) вчений аналізує ґенезу баладних мотивів, символіки, поетики.

Важливе значення для розкриття природи баладних творів, худож­ньої специфіки жанру мали праці В. Охрімовича «Значення малоро­сійських весільних обрядів і пісень в історії еволюції сім'ї» (1891); М. Драгоманова «Розвідки про українську народну словесність і пись­менство» (Т. 1, Львів, 1899); Ч. Неймана «Малоруская баллада о Бондаривне и пане Каневском» («Киевская старина», 1902. — № 3); В. Доманицького «Баллада о Бондаривне и пане Каневском» («Киев­ская старина», 1905. — № 3); В. Гнатюка «Пісня про покритку, що вто­пила дитину» («Матеріали до української етнології». —Львів, 1919. — Т. 19—20); К. Квітки «Українські пісні про дівчину, що помандрувала :і зводителем» («Етнографічний вісник», К., 1926. — Кн. 2); Ф. Колесси «Балада про дочку-пташку в слов'янській народній поезії», «Народні пісні з Галицької Лемківщини» (1929), у хрестоматії «Українська усна словесність» (1938) він вперше в українській фольклористиці опублі­кував найбільше текстів цього жанру з їх варіантами.

Важливими в дослідженні балади є праці П. Лінтура («Народні балади Закарпаття», Львів, 1966), книга Н.А. Нудьги «Українська балада» (К., 1970, в якій, однак, більше уваги приділено літературній баладі), а також праці С. Грици («Мелос української народної епіки», К., 1979) та монографія О. Дея «Україн­ська народна балада» (К.: Наукова думка, 1986) та ін.