2.Стильові особливості народних балад, поетика жанру

Балада належить до поліфункціональних жанрів, її виконували в різних ситуаціях: під час косовиці, жнив, випасання худоби, біля прядки, на вечорницях. Це зумовило органічний зв’язок балади з різними жанрами (веснянами, жнивними піснями, думами та історичними піснями тощо).

У балади небагато персонажів, розгорнутий сюжет з драматичними колізіями, трагічне розв'язання кон­флікту, похмурий колорит і ліризм.

Ідейно-тематичним змістом, образами-персонажами, віршовою формою, зображувально-виражальними засобами українські народні балади близькі до бала­дних пісень інших слов'янських народів. Однак багато з них мають яскраво виражені національні теми і сюжети: боротьба українського народу з турецько-та­тарськими загарбниками, козацькі війни, типові для України промисли — чумацтво та бурлацтво. Націо­нальним ядром українського баладного репертуару спра­ведливо вважають такі твори, як «Тройзілля», «Смерть козака на полі бою», «Лимерівна», «Смерть чумака в дорозі».

Формою балада дуже подібна до ліричної пісні. Але на відміну від народної пісні, у якій передаються почуття ліричного героя, його думки, у баладі є сюжет. Тому в баладі є не одна (як у переважній більшості пісень), а кілька дійових осіб, стосунки між якими розкриваються за законами епосу. Цим балада споріднюється з легендами та оповіданнями.

Для балади характерна виразна, чітко окреслена фабула. У баладі увага зосереджується на кульмінаційних етапах сюжетної канви, на зіткненні характерів і пристрастей героїв.

Важлива особливість, яку помічали усі дослідники балад, — трагізм. Ф. Колесса давав визначення балади як «сумовитої лірич­но-епічної пісні про надзвичайні події, життєві конфлікти з трагіч­ним закінченням»²⁰⁷. На це звертає увагу і Петро Лінтур: «балада розповідає переважно про похмурі, трагічні випадки, які приверта­ ють увагу, вражають»²⁰⁸. Балада ніколи не завершується щасливо. Цим вона відрізняється від усіх видів фольклору. Більше того, зло в баладі, як правило, залишається не покараним (убивця залишається жити, звідник виплутується зі складних обставин, винуватці часто навіть не шкодують за скоєним, їх не мучить совість). Як і в казках, у баладах є гостре протистояння добра і зла. Але добро у них перема­гає лише умовно (закохані, яким не дозволяють одружитися, топ­ляться і в такий спосіб залишаються навіки разом; мати, отруївши нелюбу невістку, втрачає і коханого сина, який, зрозумівши злий намір матері, випиває отруту та ін.). Так виявляються народні уявлення про торжество справедливості. Позитивний баладний герой приймає смерть без страху, вбачаючи у цьому вихід зі складних життєвих обставин, з безнадійних ситуацій. Тому балада завжди є дуже емоцій­ною, хвилюючою, що сильно діє на людські почуття, примушує співпе­реживати з героями, задуматись над самим життям.

О.Дей назвав баладу «епосом нещасливих людських доль». «Не­звичайні пригоди із звичайними людьми, — писав цей дослідник, — один із тих проявів контрастності і поляризації, які є стрижнем баладності як такої. Відтворюючи несподівано гострі конфлікти та пси­хологічні стани в хвилини найвищого напруження людських при­страстей і переживань в переважно трагічних ситуаціях, балади ви­кликають глибокі зворушення..., адже трагічне суперечить людській природі, воно ніколи й ніде не було звичним, життєвою нормою і зав­жди приголомшувало, відгукувалося співчуттям та уболіванням щодо персонажа-жертви і ненавистю до персонажа-злочинця»²⁰⁹. З цим пов'язана ще одна визначальна риса жанру — драматизм.

Балада як жанр має свої специфічні риси поетики, що випливають з її природи: наявність гіперболи, порівняння, метафори, виразних епітетів.