2. 1. Антропогенне забруднення довкілля.

Сучасний розвиток людського суспільства землі характеризується надзвичайно інтенсивним зростанням чисельності населення. За 20 ст чисельність населення зросла у 3,75 разів.

На планеті щороку спалюють 10 млрд. т палива (середньо). всього цивілізація спожила 120 млрд т палива, причому 655 із них після 1945 року. Упродовж останніх 80 рр видобуто корисних копалин більше, ніж за всю попередню історію людства. Відповідно цьому зростанню відбувалася деградація біосфери. в результаті спалювання вугілля, нафти, газу та інших паливних ресурсів в атмосферу викидається понад 22 млрд т оксиду карбону (СО) і понад 120 млн т сірчистого газу (у всьому світі). Щороку у річки скидається понад 160 км³ забруднених стічних вод, а в грунти вноситься сільським господарством понад 500 млн т мінеральних добрив і близько 4 млн т пестицидів. Більша частина з них осідає в грунтах та виноситься поверхневими ми водами у водойми Світового океану.

У результаті споживання величезної кількості природних ресурсів щороку утворюється і нагромаджується значна частина відходів господарської діяльності людей. Адже з видобутих природних мінеральних ресурсів лише 2 – 8% використовуються, а решта потрапляють у відходи. Але і ці 2 – 8% після використання продукції з них потрапляють у відходи.

Середньому у світі втрачено 20% родючих земель (за 20 ст). Зявилися глобальні та регіональні екологічні проблеми0, кризи та катастрофи. Нечуваними темпами скорочується ресурсна база. Багато корисних копалин перебуває на межі вичерпаності. Важко найти у світі куточок, де є чисте повітря і вода.

Прогноз фахівців Римського клубу під керівництвом Д. Медуза зроблений у 1972 р. застерігав про наближення глобальної екологічної кризи, наслідок якої – незворотня деградація НПС, тобто катастрофа.

Основними джерелами антропогенного забруднення є промисловість (енергетичні об’єкти, металургійна, нафтопереробна, хімічна, будівельна і ін промисловості), транспорт, сільське та міське господарство. Енергетика, металургійна промисловість і транспорт створюють близько 85% усього обсягу забруднень.

Погіршення стану навколишнього середовища в значній мірі пов’язано:

• з моральною стороною, коли людина не вважає себе частиною природи

• недостатній ріветь технологічного розвитку (необхідність переходу на маловідходні та бузвідходні технології, зменшення забруднень)

• необдумане використання природних ресурсів (особливо це стосується невідновлювальних)

• не до кінця вивчені наслідки антропогенного впливу

• використання природного середовища як засобу знешкодження відходів виробництв (сміттєзвалища, ставки-випарники, поля фільтрації тощо) та інше

3. Моніторинг та контроль довкілля. Якісна і кількісна оцінка навколишнього середовища.

В ситуації що склалася на сьогоднішній день, коли антропогенний вплив людини став особливо значним, дуже важливою задачею є організація контролю стану навколишнього середовища, його неперервних природних та антропогенних змін і визначення тенденцій в цих змінах. Тому контроль необхідний як за природними змінами, так і за антропогенними впливами на навколишнього середовища.

Система контролю за природними змінами досить розвинута і представлена такими службами: метеорологічна (зміна клімату), гідрологічна (зміна стану вод), агрометеорологічна, сейсмічна тощо.

Необхідність слідкування за антропогенними змінами і проведення аналізу навколишнього середовища виразилось у створенні системи моніторингу навколишнього середовища.

Моніторинг – це система спостережень, оцінки за станом природного середовища, що оточує людину, з метою розробки заходів щодо його охорони, раціонального використання природних ресурсів і запобігання явищам шкідливим або небезпечним для здоров’я людей, існування живих організмів та їх суспільств, природних об’єктів і комплексів, а також прогнозування масштабів неминучих змін. Мета моніторингу – забезпечити систему управління природоохоронної діяльності і екологічної безпеки необідною сучасною та достовірною інформацією.

Основні задачі екологічного моніторингу:

1. Слідкування за джерелами і факторами антропогенного впливу;

2. Слідкування за станом природного середовища і процесами, що в ньому проходять під впливом антропогенного впливу.

3. Оцінка фактичного стану навколишнього середовища.

4. Прогноз змін стану навколишнього середовища і його оцінка.

Термін „моніторинг” блище до терміну „слідкування”, але включає оцінку і прогноз стану середовища. Термін „контроль” більш універсальний, він включає моніторинг стану довкілля, а також управління і регулювання якості середовища з урахуванням геофізичних, екологічних, економічних і соціальних аспектів.