4.3.3. Структура особистості за ю.М.Ємельяновим.

1.Сфера СВІТОСПРИЙМАННЯ – КОГНІТИВНИЙ СВІТ "Я" – це система знань про світ, про себе, про інших людей. Це сфера "Я – знаю", пов'язана з інтелектом людини.

2.Сфера СВІТОВІДЧУТТЯ – ЕМОЦІЙНИЙ СВІТ "Я" – це емоційне ставлення до світу, досвід позитивного і негативного у стосунках із світом. Це сфера "Я хочу".

3.Сфера СВІТОТВОРЕННЯ – ПОВЕДІНКОВИЙ СВІТ "Я" – це система регуляції поведінки, найвищий рівень якої є вольова регуляція. Це сфера "Я дію".

Як правило у реальної особистості є нерівномірна розвиненість усіх трьох сфер. Наприклад, дещо спрощуючи: є люди емоційно – дієві, рішучі у вчинках, які не люблять довго обмірковувати різного роду питання і проблеми. Інші – інтелектуально-дієві – знаходяться у процесі прийняття рішень та їх практичної реалізації, залишаючи сферу емоційних стосунків дещо поза увагою. І в решті, - ще одна категорія людей, у яких більш розвинутими є емоційно-інтелектуальні сфери, для яких більш характерним є продукування ідей, фантазій, їх емоційне переживання і обговорення, з ускладненнями щодо їх практичного втілення, реалізації. Можливими варіантами даної структури особистості може бути більш яскраве виділення однієї із сфер при недостатній розгорнутості двох інших.

Теорії Західних психологічних шкіл і напрямків подають особистість як сукупність суперечливих тенденцій: у З. Фрейда – це протиріччя між над-Я і Воно, у Е.Берна – між Я-батьки і Я-дитина, у К.Роджерса – між актуалізуючою тенденцією (вродженим прагненням до самореалізації) і потребою у позитивному ставленні оточуючих.

4.3.4. Структура психіки і особистості за з.Фрейдом.

Структура особистості за Фрейдом має три складові: "Воно", "Я" і "Понад-Я".

"Воно" – це власне несвідоме, що містить глибинні потяги, мотиви, потреби і діє у відповідності до принципу задоволення. "ВОНО" є продуктом успадкованого від тварин біологічного досвіду або неусвідомлюваним результатом індивідуального прижиттєвого досвіду людини.

"Я" – свідомість, самосвідомість людини, сприйняття і оцінка нею самою власної особистості і поведінки. "Я" керується принципом реальності.

"Понад-Я" – це результат впливу суспільства на свідомі і несвідомі сфери психіки Основні джерела формування сфери "Понад - Я" – це батьки, вчителі, вихователі, інші люди, твори мистецтва, різні життєві фактори. "Понад - Я" керується ідеальними уявленнями, а саме: прийнятими в суспільстві етичними нормами, правилами поведінки, цінностями.

Між сферами "Воно" і "Понад-Я" існують протиріччя, антагонізм, що на суб'єктивному рівні переживається як емоційний дискомфорт.

Для усунення цих негативних станів психіки і збереження внутрішньої гармонії сфера "Я" напрацьовує механізми захисту по мірі розвитку психіки від несвідомого стану з дитинства і з розвитком сфери "Понад-Я" і з наростанням між ними внутрішньо психічних суперечностей. Механізми психологічного захисту існують і для захисту від травмуючих психіку зовнішніх впливів.

4.3.5. Механізми психологічного захисту.

1. ЗАПЕРЕЧЕННЯ або ВТЕЧА від ситуації може бути не тільки реальною, фактичною, а й внутрішньою, психологічною. Якщо соціальні контакти неприємні, то у людини може формуватись тенденція замикатись в собі, уникаючи контактів. Такого роду захист може призвести до обмеження "Я", до дисгармонійного розвитку особистості. Найбільш розповсюдженою формою заперечення є неприйняття критики на свою адресу. Заперечення хвороби до певного часу дозволяє не помічати загрозливих змін і продовжувати усталений спосіб життя. Однак заперечення не дозволяє сприйняти, усвідомити наявну проблему, що унеможливлює її ефективне розв'язання, а тим самим створює певні проблеми у розвитку особистості.

2. ЗАМІЩЕННЯ або компенсація. Втікаючи від травмуючих ситуацій, людина знаходить інші види діяльності, які заміщають, компенсують неможливі для реалізації мотиви і прагнення, при цьому іноді компенсуючі види діяльності або почуття поглинають всі інші заняття, набуваючи нав'язливого характеру. В такому випадку говорять про над компенсацію. Навіть при досягненні видатних результатів діяльності, що є по своїй суті заміщенням, людина може страждати, відчуваючи душевний дискомфорт.

3. СУБЛІМАЦІЯ як вища форма заміщення. У філогенетичному розвитку психіки здійснилась трансформація лібідозної енергії несвідомого, що живила статевий інстинкт тварин, у різні види творчої енергії людської психіки. На думку З.Фрейда, власне завдяки механізму сублімації з'явились усі досягнення людської цивілізації.

4. ВИТІСНЕННЯ. На відміну від заперечення, що у більшій мірі стосується інформації, що іде ззовні, витіснення стосується блокування інстанцією "Я" внутрішніх імпульсів і загроз, що ідуть від інстанції "Понад-Я". Неприємні зізнання самому собі і відповідні переживання ніби то витісняються із сфери свідомості і не впливають на реальну поведінку. Найчастіше витісняються ті думки і бажання, які суперечать прийнятим самою ж людиною моральним цінностям і нормам. Забування, що не піддаються поясненню і не пов'язані із психічними розладами, є прикладами активної роботи механізму витіснення.

5. РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ – спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають неспокій. Частіше вдаються до раціоналізації після виконання певної дії чи вчинку. Найбільш типові способи раціоналізації:

1. виправдання своєї нездатності щось зробити своїм небажанням це робити: людині психологічно легше вважати себе лінивим, при цьому створюється ілюзія власного вибору, бути лінивим, чи ні, ніж усвідомлювати своє безсилля, свою неспроможність;

2. виправдання здійсненої небажаної дії об'єктивними обставинами, що несприятливо склалися. Наприклад, свою погану оцінку учень пояснює невезінням, тим, що витягнув "погане" питання, тощо, замість того, щоб взяти відповідальність на себе і усвідомити своє недбале ставлення до обов'язків.

6. ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ. Це своєрідна спроба втекти від емоційно загрозливої ситуації шляхом її відчуженого обговорення у абстрактних узагальнених поняттях. Наприклад: "Світ такий", "Усі люди такі" тощо.

7. ІДЕНТИФІКАЦІЯ. Це неусвідомлене уподібнення тим, до кого є страх і від кого є залежність. Це іноді виявляється у випадках, коли підлітки стараються бути подібними на тих, хто поводиться з ними агресивно – "ідентифікація з агресором". Це прояв соціальної мімікрії (пристосування) – прагнення бути як всі". При ідентифікації собі приписуються властивості іншої людини. Процесу ідентифікації навчаються стихійно шляхом переносу програми поведінки, що спостерігається у іншого, на подібні власні ситуації.

8. ПРОЕКЦІЯ. Цей механізм полягає в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншим, частіше у перебільшеному вигляді. Іншими словами, людина інших уподібнює собі. При виявленні у себе негативних якостей, людині важко усвідомлювати себе такою, а уявляючи інших людей з такими ж недоліками, її власні недоліки вже не викликають таких страждань

9. ФОРМУВАННЯ РЕАКЦІЇ. Прагнення завуалювати якийсь недолік або почуття провини через протилежні, контрастні прояви свого характеру або поведінки прийнято називати "формуванням реакції". Формування реакції відбувається, коли не спрацьовують інші механізми захисту, і якщо реальна причина не приймається самою людиною як несумісна з її системою її. Наприклад, сором'язливий від природи підліток поводить себе підкреслено зухвало, тому що у системі його цінностей власна сором'язливість є неприпустимою.

Усі захисні механізми сприяють психологічній адаптації людини до середовища, спрямовані на економію психічної енергії і спрацьовують автоматично на несвідомому рівні. Однак, як і всілякий автоматизм, механізми захисту можуть бути неадекватними у певній конкретній ситуації, а надмірне використання будь-яких з них гальмує творчі прояви особистості, її психологічний розвиток.