2.3.Класифікацї потреб.

Класифікація потреб, за Каверіним: 1.Рекреація, 2.Пізнання, 3Спілкування, 4. Праця. Потреби також поділяють на:

1)біогенні, 2)психофізіологічні, 3)соціальні, 4) вищі.

В обох класифікаціях потреби можуть бути поділені за спрямованістю на :

1)потреби збереження (пов*язані із адаптаційною мотивацією, тобто мотивацією встановлення рівноваги з середовищем),

2) потреби розвитку (орієнтирувальний рефлекс, порушення цієї рівноваги і створення оптимального стану напруженості).

За А.Н.Петровським, потреби поділяються на: 1) природні і культурні – за походженням; 2) матеріальні і духовні – за предметом.

За Г.С.Костюком, потреби поділяються на:

1. Первинні (природні) 2 Вторинні (суспільні)

За популярною класифікацією А.Маслоу потреби поділяють на сім рівнів: 1. Біологічні потреби. 2. Потреба у безпеці. 3. Потреба у приналежності до соціальної групи і любові. 4. Потреба у повазі, визнанні, авторитеті. 5. Пізнавальні потреби. 6. Естетичні потреби.

7. Потреба у самореалізації, самоактуалізації.

У системі потреб виражається ядро особистості, а в її діях, поведінці виражається характер. ПОТРЕБИ характеризуються СИЛОЮ, ПЕРІОДИЧНІСТЮ виникнення, СПОСОБОМ задоволення, а також ПРЕДМЕТНИМ ЗМІСТОМ як додатковою ознакою.

На першому етапі потреба ще не представлена у свідомості суб’єкта: він може переживати певного напруження, незадаволеності, але не знати, з чим це пов’язане. На рівні поведінки цей стан проявляється у занепокоєнні, пошуковій активності.

Мотиви. Мотиви є безпосередніми спонуканнями людини до діяльності. В ролі мотивів можуть виступати потреби, почуття, інтереси, переконання, ідеї, ідеали, установки, бажання, наміри тощо. Мотиви бувають усвідомлювані і неусвідомлювані. Уся система мотивів може бути розподілена на чотири групи мотиваційних факторів: 1) прямий кінцевий результат як безпосередній мотив діяльності; 2) мотивація винагороди; 3) прагнення уникнути репресії; 4) привабливість самого процесу діяльності.

Цілі. Цілі діяльності бувають близькі і відділені. Останні вносять внутрішню єдність у діяльність людини, структурують її, створюють підпорядкованість одних завдань іншим. Цілеутворення є важливою умовою психічного і особистісного здоров’я людини. У проблемних підлітків і юнаків спостерігається порушення цілеутворення, відсутність перспективного бачення себе у майбутньому.

3. Вольова сфера особистості.

Воля як форма психічної діяльності пов’язана із вищим рівнем регуляції поведінки через свідомість, через усвідомлення мети, завдань. результатів і наслідків тієї чи іншої діяльності чи життєвої ситуації, у яку залучена людина..

У кожній життєвій ситуації у людини виникає певний психічний стан, який можна розглядати як активно-реактивний, при якому існує певне співвідношення між власною мотивацією (потребами, бажаннями, намірами) і мотивацією, зумовленою ззовні як вимушеною реакцією на зовнішні обставини, і, наскільки людина залишається “сама собою”, з власним довільним вибором способів поведінки, можна говорити про розвиток у неї ВОЛІ. Важливим є той нюанс, що власне ВОЛЯ – це СВІДОМИЙ ВИБІР способів поведінки, адекватних ситуації, а не лише здатність бути незламним, жорстким і непримиренним до себе, хоча кожна людини має свої власні, тобто суб’єктивні критерії щодо ознак вольового характеру і поведінки.

Для педагогів важливими є знання про виховання і розвиток вольових рис характеру. У пошуках відповіді на питання про способи виховання волі. слід звернутися до власного досвіду “подолання себе” у різних обставинах. Очевидною стає роль уяви, яка допомагає передбачити майбутній негативний наслідок, якщо я “цього не зроблю або зроблю”, при цьому уявляється свій емоційний стан. або стан іншої людини або сам результат, і, пов’язаний з ним, власний емоційний стан тощо. Рішення приймається через порівняння двох станів – теперішнього і майбутнього уявленого. Вибір робиться на користь легшого або менш поганого (якщо обидва небажані),тобто, – з двох зол – найменше.

Можна уявляти майбутній приємний виграшний стан, який у порівнянні з теперішнім створює мотивацію для його досягнення, не зважаючи на перешкоди і труднощі.

Стає очевидним, що для вольової регуляції. необхідно створити додаткову мотивацію, і постає питання про пошуки її джерел і механізмів. Про уяву уже було згадано як про психічний процес, який активізується у прийнятті вольового рішення. Звичайно, що у цьому бере участь і пам’ять про минулий досвід та й усі інші психічні процеси, однак роль уяви є надто важливою. Власне розвиток уяви, її застосування у передбаченні і плануванні діяльності відрізняє психіку людини, піднімає її на рівень розвинутої свідомості. Свідомість за виразом А.Н. Леонтьєва складається із “змістів і значень”. Виникає питання – значень чого? – Всього, що відбувається в житті людини. Це означає, що для підсилення мотивації, а відтак здійснення вольового акту, необхідно знайти глибший зміст, надати більшого значення тому, на що спрямована вольова поведінка. Тому розвиток свідомості особистості, її моральної сфери, розвиток духовних потреб, гуманістичної спрямованості особистості є необхідними психічними утвореннями, які формують вольову поведінку і з нею є тісно пов’язаними.

Після з’ясування, що є важливим для розвитку волі, все залишається питання щодо того, як на практиці тренується вольова поведінка. Для цього, можна звернутись до поняття функцій волі у процесі регуляції поведінки. Тут розглядають три аспекти:

1. воля як свобода, як довільність поведінки, як свобода вибору;

2. воля як спонукання до активності, до діяльності або гальмування, зупинка небажаної дії;

3. воля як контроль поведінки і діяльності через усвідомлення власного психічного функціонального стану у процесі виконання певної діяльності.

Стосовно першої функції волі стає очевидним, що людину змалку необхідно привчати до стану свободи, до відповідальності за свій вибір разом із формуванням навички здійснювати вибір. Наприклад, трьохрічній дитині можна пропонувати зробити вибір одягу для прогулянки, школяру віддавати відповідальність за вибір занять у вільний час. Звичайно. роль дорослих у формуванні інтересів і потреб дитини вирішальна, однак йдеться про форму, в якій дитині надається можливість виявляти власну волю, робити вибір і нести за нього відповідальність.

Розвиток другої функції волі – спонукання до діяльності або гальмування небажаної поведінки – здебільшого пов’язаний із розвитком, ієрархізацією мотиваційної сфери, коли якій мотиви поведінки морального характеру посідають значне місце.

Третя функція волі пов’язана з розвитком вищих психічних функцій зокрема, аналізу як операції мислення, і рефлексії як здатності до спостереження та інтерпретації усієї діяльності в цілому та окремих її частин. У процесі навчання, дозрівання і розвитку осоистості формуються і вдосконалюються вищі психічні функції, а разом з ними і функція волі як контролю діяльності.

Важливо звернути увагу на деякі прояви недосконалості вольової сфери. Наприклад, юнак чи підліток не в змозі виконувати навчальні завдання, організувати власну навчальну діяльність, справляє враження людини, що “махнула на себе рукою”, його поведінка видається зовсім безвільною. У такому випадку можна припустити, що у нього є проблеми з самооцінкою, із ставленням до себе, з переживанням власної меншовартості, що в цілому створює негативний образ себе, негативну Я– концепцію. Тому для усунення недоліків вольової сфери, слід звернути увагу на зміцнення та інтеграцію образу Я, підвищення самооцінки, віри в себе, у свої творчі можливості. Це завдання може виходити за межі компетенції вчителя, і для його вирішення слід залучати шкільного психолога.

Ще одним “порушенням” вольової сфери можна вважати впертість, хоча нерідко саме впертість розуміють як волю. Як же розвивається впертість?

Імовірно, коли батьки надто вимогливі щодо слухняності дитини, позбавляють її можливості приймати власні рішення, висловлювати і реалізовувати власні бажання, наслідком такої системи виховання стає накопичення дефіциту власних незалежних рішень, поєднаного із накопиченням небажання виконувати вказівки інших. Внаслідок цього формується впертість як компенсаторна реакція на обмеження волі людини іншими, оскільки при цьому у неї фактично відсутній досвід прийняття власних рішень, виникає вперта негнучка поведінка всупереч здоровому глузду і слушним порадам інших людей.