5.3. Здібності

Поняття про здібності. Два учня на уроці відповідають приблизно однаково. Однак, педагог по-різному ставиться до їх відповідей: одного хвалить, іншим незадоволений. “У них різні здібності, - пояснює він. –“Другий міг би відповісти набагато краще”. Двоє молодих людей поступають до інституту. Один витримує екзамени, інший зазнає невдачі. Чи є це свідченням того, що у одного з них є більше здібностей? На це питання не можна відповісти доти, поки не буде виявлено, скільки часу витратив на підготовку кожен з абітурієнтів. Одним лиш фактором успіху у здобутті знань здібності не визначаються.

ЗДІБНОСТІ – це такі індивідуально-психологічні властивості людини, від яких залежить успішність здобуття знань, умінь, навичок, але які самі до наявності знань, навичок та умінь не зводяться.

Якщо було б навпаки, оцінка на екзамені, вдало чи невдало виконана контрольна робота дозволили б зробити остаточний висновок щодо здібностей людини. Однак дані психологічних досліджень і педагогічного досвіду свідчать про те, що іноді людина, яка спочатку не вміла чогось робити і невигідно відрізнялась від оточуючих, в результаті навчання починає надзвичайно швидко оволодівати навичками та вміннями так, що з часом, перевершує на шляху до досконалості багатьох інших.

Щодо навичок, умінь та знань, здібності людини виступають як можливість. Подібно до того, як кинуте в землю зерно є лише можливістю того, що виросте колос, так і здібності є лише можливістю того, що будуть здобуті знання, вміння і навички.

Здібності – це можливість, а необхідний рівень досконалості в тій чи іншій справі – це дійсність. Здібності до музики не є гарантією того, що дитина буде музикантом.

Психологія, відкидаючи тотожність здібностей і суттєво важливих компонентів діяльності – знань, умінь та навичок, підкреслює їх єдність. Здібності виявляються лише підчас діяльності, причому тільки такої діяльності, яка не може відбуватись без наявності цих здібностей. Здібності не виявляються у знаннях, уміннях та навиках, а в динаміці їх здобуття – у різноманітних особливостях швидкого, глибокого процесу оволодівання знаннями та уміннями.

Серйозною помилкою було б безпідставно, без глибокого дослідження твердити, що у даного школяра нема здібностей через відсутність системи умінь та навичок. Є чимало випадків, коли в дитинстві людина не мала визнання своїх здібностей, однак в майбутньому їх розвиток приніс їх небачену славу.

Так, Альберт Ейнштейн в середній школі вважався посереднім учнем, і ніщо, по суті, не передбачало його геніальності.

Отже, ЗДІБНОСТІ – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного процесу реалізації даної діяльності і відмінності в динаміці оволодіння необхідними знаннями, уміннями та навичками.

Будучи індивідуально-психологічними властивостями, здібності не можуть бути протиставлені іншим рисам і властивостям особистості – характеру, спрямованості, емоціям тощо.

Якщо будь - яка із цих властивостей або їх сукупність відповідає потребам діяльності чи формується під впливом цих потреб, то це дає підставу розглядати дану індивідуально-психологічну особливість особистості як здібність.

Якісна і кількісна характеристика здібностей. При розгляді здібностей з боку їх якісних особливостей, вони –здібності - виступають як складний комплекс психологічних властивостей людини, що забезпечують успішність діяльності, як набір «перемінних величин», що дозволяє іти до реалізації цілі різними способами. Отже, при виконанні певного виду діяльності в основі однакових чи в чомусь подібних досягнень може лежати сукупності досить різних здібностей. Це відкриває перед нами широкі можливості компенсації одних властивостей іншими, які людина розвиває у себе, працюючи наполегливо та вперто.

Загалом якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на питання, в якій сфері трудової діяльності людині легше знайти себе, досягти великих успіхів. Тим самим кількісна характеристика здібностей нерозривно пов’язана з якісною.

Проблема кількісної характеристики здібностей з моменту свого виникнення прийняла двоїстий характер. Вона, з одного боку, обіцяла об’єктивне виявлення реальних можливостей людини і її фактичної придатності до конкретної роботи, без чого досить важко підібрати людині роботу, а також підібрати потрібних для даної трудової діяльності людей. У цьому полягає прогресивність ідеї кількісних досліджень в психології здібностей, порівняно з тим часом, коли людський фактор в трудовій діяльності до уваги не брали, однак важливо розуміти певні застереження.

Для вимірювання здібностей застосовують тести, наприклад тести розумової діяльності. За змістом вони є рядом питань чи задач, успішність вирішення яких виражається в балах. Результати підраховують стандартизованим шляхом, це дає змогу підрахувати коефіцієнт розумової обдарованості. Наприклад, для дітей,

Розумовий вік дитини .100

IQ = -------------------------- , де IQ - коефіцієнт інтелекту.

Фактичний вік дитини

Однак в дійсності цей коефіцієнт показує не інтелектуальні здібності, а наявність у людини тих чи інших даних - умінь та навичок, динаміка здобуття яких як складова сутності здібностей при цьому залишається невиявленою.

Загалом і дещо спрощуючи про кількісну і якісну сторони здібностей: кількісна сторона здібностей характеризує те, наскільки швидко і легко здобуваються особистістю знання, вміння, навички, а якісна сторона відображає, наскільки останні є точними, глибокими, всеосяжними тощо

Здібності і діяльність Структура здібностей. Здібності не існують поза конкретною діяльністю людини: їх формування відбувається в процесі навчання і виховання – соціалізації. Отже, найбільш правильним шляхом виявлення здібностей є виявлення динаміки успіхів дитини в процесі навчання як провідної діяльності учнів. Здібності є сукупністю психічних процесів, що мають складну структуру. Серед властивостей та особливостей особистості, що складають структуру конкретних здібностей, деякі відіграють провідну роль, а інші – допоміжну.

У структурі здібностей ми можемо виділити більш загальні якості, що задовольняють вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності; і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому колу потреб даної діяльності. . Існує поняття АНСАМБЛЮ ЗДІБНОСТЕЙ як сукупності рис і властивостей, що безпосередньо стосуються виконання певного виду діяльності і рис та властивостей, що з нею безпосередньо не пов’язані , однак без яких неможливе досягнення успіху у будь-якій діяльності. До таких рис належать риси характеру, зокрема, вольові риси, характеристики мотиваційної сфери спрямованість особистості тощо.

Види здібностей. Класифікація здібностей.

Здібності і типологія людей. У проявах здібностей у різних людей є свої особливості, що дозволяють розділити їх на типи. В працях І.П. Павлова були визначені «художник», «мислитель» та «змішаний» типи. Дана типологія пов’язана з вченням, згідно з яким вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи – образної, емоційної, і другої – пов’язаною з сигналізацією цих образів через слова – сигнал сигналів.

Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносне переважання сигналів другої сигнальної системи – характеризує тип мислителя, рівне їх представництво – змішаний тип.

Художньому типу притаманна яскравість образів, що виникають в результаті діяльності, живих вражень, емоцій. Для типу мислителя характерне переважання абстракцій, логічних побудов, теоретизування.

Відносне переважання однієї сигнальної системи над іншою не повинно змішуватись з абсолютним переважанням. Представники художнього типу мають інтелект не менш розвинутий, аніж люди, що належать до двох інших типів, хоч і відрізняється певними специфічними властивостями.

Талант, його виникнення і структура. Суспільно-історична природа таланту. Вищий ступінь розвитку здібностей називають талантом. Талант – це сукупність здібностей, що дають людині можливість успішно, самостійно і оригінально, креативно виконувати будь-яку складну трудову діяльність.

Так як і здібності, талант є лише можливістю здобуття високої досконалості і значних успіхів у діяльності. В загальному результаті творчі успіхи залежать від суспільно-історичних умов існування людей.

Таланти є суспільно обумовленими. Які таланти одержать найбільш сприятливі умови для повноцінного розвитку, залежить від потреб епохи і властивостей конкретних завдань, що стоять перед суспільством і державою. Так, в період війн розвиваються таланти полководців, в мирний час – інженерні, конструкторські тощо.

Структура таланту. Талант – це сукупність здібностей. Окремо взята, ізольована здібність не може бути аналогом таланту, навіть якщо вона досягла дуже високого рівня розвитку і є яскраво вираженою.

Отже, талант – це дуже складна сукупність психічних якостей особистості, він не може бути вираженим будь-якою однією властивістю, нехай вона навіть буде дуже цінною, наприклад, продуктивність пам’яті.

Структура таланту визначається, загалом, характером вимог та потреб, що пред’являє особистості певна діяльність. Тому складові таланту і здібностей будуть далеко не ідентичні.

В результаті досліджень було виявлено важливі якості, що у сукупності складають структуру розумової обдарованості. Перша характеристика – це увага, зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. Друга характеристика – це працелюбність, потреба у праці. Третя група особливостей – мислення, швидкість розумових процесів, систематичність розуму, підвищені можливості аналізу і, загалом, висока продуктивність розумової діяльностіТалант і досконалість. Талант – це можливість, а досконалість – це можливість, що стала реальністю.

Досконалість розкривається не тільки в сумі відповідних готових умінь та навичок, але й в психологічній готовності до кваліфікованої реалізації будь-яких трудових операцій, які необхідні для творчого вирішення завдань, що виникли.

Природні передумови здібностей і таланту Помилковість фаталістичного погляду на здібності. Правильне розуміння сутності здібностей людини має на меті розв’язання питання щодо їх відношення до мозку – субстрату всіх психічних процесів, станів, якостей та особливостей. Як і всі індивідуально-психологічні особливості, здібності не здобуваються у готовому вигляді, як щось готове, дане від природи; а формуються в житті і життєдіяльності.

Таким чином, відкидаючи концепцію вродженості здібностей, наукова психологія виступає перш за все проти фаталізму – уявлення про попередньо встановлені здібності незмінним природнім фактором.

Задатки як природні передумови здібностей Задатки – це морфологічні і функціональні особливості будови мозку, органів відчуття і руху, які виступають в якості природних передумов розвитку здібностей.

Не визнаючи вроджених здібностей, психологія не заперечує вродженість диференційних особливостей будови мозку, які можуть виявитися умовами успішного виконання будь-якої діяльності.

Задатки є багатозначними. Тобто на основі одних і тих же задатків розвиваються різноманітні можливості і здібності, в залежності від характеру діяльності.

В теперішній час є гіпотези, де задатки пов’язані із мікроструктурою “матерії” мозку і органів відчуття.

Значною достовірністю користуються гіпотези, що пов’язують задатки з ступенем диференційованості нервових процесів як особливістю, що відповідає за розумовий розвиток.

Але найбільш достовірними є гіпотези, що пов’язують природні передумови здібностей з так званими парціальними особливостями нервової системи – специфікою типологічних властивостей, що проявляються в одних в зоровій, в інших – у слуховій, у третіх – у руховій сфері.

Здібності і спадковість. Той факт, що природні передумови здібностей – задатки пов’язані із особливостями будови і функціонування нервової системи, робить достовірним припущення, що вони, як і всі інші морфологічні і фізіологічні якості, підпорядковані загальним генетичним законам. Разом з тим, гіпотеза щодо можливої спадковості задатків не повинна ототожнюватися з ідеєю спадковості здібностей.

У більшості випадків, вивчення родоводу славетних людей свідчить не тільки про біологічну спадковість, а й про спадковість умов життя – соціальних обставин, які у значній мірі впливають на розвиток особистості.

Формування здібностей. Виявлення здібностей знаходиться в прямій залежності від конкретних прийомів (методів) формування відповідних знань та умінь, котрі історично виробляються людьми в ході задоволення потреб суспільства. Здібності – це не стільки дар природи, скільки продукт людської історії.

Здібності і інтереси. Важливий фактор розвитку здібностей людини – стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси – це інтереси щодо змісту визначеної галузі людської діяльності, що переростають у схильність професійно займатись власне цим видом діяльності. Процес пізнання стимулює оволодівання прийомами і способами діяльності. Виникнення інтересу до тієї чи іншої трудової чи навчальної діяльності тісно пов’язане із пробудженням здібностей до неї і слугує відправною точкою для їх розвитку.

«Наші бажання, - словами Гете, - передчуття прихованих у нас здібностей, передвісники того, що ми в стані щось створити». Інтереси, що укріпились, - це «лакмусовий папірець» його можливостей, сигнал, який повинен змусити оточуючих замислитись – чи не дають себе знати ці здібності.