4. Емоційна сфера особистості

4.1 Визначення емоцій і почуттів

В історії психології достатньо явно існувала традиція розділяти і протиставляти у психічному пізнавальні і емоційно-мотиваційні утворення. Л.С.Виготський назвав відрив інтелектуальної сторони свідомості від її афективної і вольової сторін «основним і корінним пороком усієї традиційної психології…».Водночас існував і протилежний принцип під назвою «єдність інтелекту і афекту», про що С.Л. Рубінштейн висловився наступним чином: «…само мислення як реальний психічний процес є єдністю інтелектуального і емоційного, а емоція – єдністю емоційного і інтелектуального». За поглядом В.К.Вілюнаса, афективність, «у певному сенсі - як найінтимніша, специфічна характеристика психічного, - можливо, навіть за своїм значенням переважає інтелект». Згідно з твердженням Г.Х Шингарова, емоції мають першорядне значення у вихованні особистості, прищепленні їй соціально значущих рис. Знання, злиті з почуттям, утворюють переконання і цінності особистості, які, по суті, і є серцевиною людської особистості.

Важливим є з’ясування закономірностей у формуванні і розвитку особистості щодо такого злиття знань і почуттів, а також можливостей «розщеплення» патологічних психічних і особистісних утворень і процесів у контексті розв’язання завдань психокорекції, психотерапії, загалом - у наданні психологічної допомоги у процесі діяльності практичного психолога.

Цілісне визначення емоцій, згідно з К.Ізардом, повинно пов’язувати три аспекти, три компонента, що характеризують емоційні явища: 1) усвідомлюване відчуття емоцій, 2) процеси, що відбуваються у нервовій, дихальній, травній, та інших системах організму, 3) експресивні комплекси емоцій. що можна спостерігати, наприклад на обличчі.

Виходячи із сутності психічних явищ, емоції і почуття є однією з форм прояву психіки, тобто вони також відносяться до психічних явищ. Емоції і почуття утворюють емоційну сферу особистості і можуть мати різні форми, кожна з яких у більшій чи меншій мірі є наближеною до процесу, стану чи властивості або є ними усіма водночас.

Існує принципова дихотомія (подвійність) будови психічного. У суб’єктивному образі будь – який зміст дістає подвійне відображення: на основі тих чи інших когнітивних характеристик (пізнавальних психічних процесів) і у вигляді почуттів (емоційних психічних процесів). Для розуміння сутності емоційних явищ слід звернутися до функцій психіки і розглядати емоційні явища в контексті відображальної і регуляторної функції психіки. Так що ж відображають, і що, і в який спосіб регулюють емоції як форма психічної діяльності?

Емоції і почуття відображають значення (корисність чи шкідливість, приємність чи неприємність) впливаючого фактора і регулюють психічну діяльність, а відтак і діяльність усього організму у відповідному напрямку.

Відмінність відчуття від почуття. Часто буває так, що говорячи про почуття, вживається слово, що стосується відчуттів. Наприклад: «Я відчуваю радість, відчуваючи запах квітки», хоча повинно було би вживатись словосполучення «почуваю радість». Однак, у побутовій мові так не висловлюються. Крім того, органи чуття повинні були би називатись органами відчуття, тому що органи чуття не є органами радості чи суму тощо. Радість чи смуток існують у самій людині, притаманні особистості, і являють собою переживання ставлення до того, що відчули на рівні органів чуття, що відобразили органи чуття.

Відмінність емоцій від почуттів. Емоції – особливий клас суб’єктивних психічних явищ (психологічних станів, що відображають у формі безпосередніх переживань, процес і результати діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб.

Почуття – це переживання у різній формі - сталій і узагальненій- внутрішнього ставлення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить.

Основні форми перебігу і прояву почуттів є наступними: емоції, настрої, пристрасті, афекти, стреси, власне почуття.

Сучасних учених, які розглядають співвідношення поочуттів і емоцій, можна поділити на чотири групи. 1-а група ототожнює почуття й емоції або дає почуттям таке ж визначення, яке інші психологи дають емоціям; 2-а група вважає, що почуття є одним із видів емоцій (емоційних явищ); 3-а група визначає почуття як родове поняття, що поєднує різні види емоцій як форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрої, пристрасті й власне почуття); 4-а - розмежовує почуття й емоції.

Прямої відповідності між почуттями й емоціями немає: та сама емоція може виражати різні почуття, і те саме почуття може виражатися в різних емоціях. Переживання почуттів виступає як психічний стан, де сприйняття і розуміння, знання про щось виступають у єдності з особистісним ставленням до сприйнятого, зрозумілого чи невідомого, тобто єдність пізнавальної сфери особистості і її індивідуальних особливостей.

Згідно з Е.П. Ільїним, емоційна сфера особистості містить усі форми емоційного реагування, до яких належать: емоційний тон відчуттів, короткотривалі емоції, стійкі емоційні стани та емоційна поведінка.

Емоційний тон відчуттів – це емоційне забарвлення відчуттів та сприймань, філогенетично найдревніша емоційна реакція, яка пов'язана з задоволенням чи незадоволенням в процесі пізнання світу.

Емоції (від. лат. – хвилюю, збуджую) – це відносно прості та короткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуативне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе (радість, сум, страх, гнів тощо). Емоції властиві людині з моменту народження, тому, їх вияв є подібним у представників різних культур і у новонароджених дітей.

Емоційний стан – це така психологічна характеристика, що відображає порівняно тривалі душевні переживання особистості. Найбільш поширеними формами таких переживань є настрій, пристрасть, екстаз, афект, натхнення, тривога, апатія, фрустрація, емоційне вигорання та стрес.

Настрій – це загальний відносно стійкий емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Настрій вирізняється слабкою інтенсивністю, тривалістю (може зберігатися годинами, а то й днями).

Пристрасть – це стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, пов'язаний з її стійким прагненням до певного об'єкта. Цим об'єктом може бути як інша людина, так і предмет, діяльність.

Хвилювання – це психічний стан помірної стійкості та різної інтенсивності зумовлений підвищеним збудженням нервової системи.

Афект – це відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини. Ці емоції подібні на спалах чи вибух. Наприклад, спалах радості, вибух гніву.

Тривога – це емоційний стан гострого внутрішнього беззмістовного неспокою, який пов'язаний з прогнозуванням невдачі, небезпеки або з очікуванням чогось важливого для людини в умовах невизначеності. На відміну від страху, це реакція на невизначену загрозу. Тривогу можна назвати страхом очікування. Вона є результатом активності фантазії. Індивідуально-психологічну особливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтенсивного переживання тривоги, називають тривожністю. Реактивна (ситуативна) тривожність – це тривожність викликана певною конкретною ситуацією, і є реакцією на цю ситуацію. Особистісна тривожність – це стійкий емоційний стан особистості, що характеризує схильність людини сприймати великий спектр ситуацій як загрозливі та реагувати на такі ситуації станом тривоги.

Фрустрація (від лат.— марне сподівання, невдача, обман) – це психічний стан зростаючого незадоволення, що виникає в ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети, задоволенню потреб, бажань, загрожують людині. Фрустрація може спричинити агресію, депресію, регресію або переоцінку цілей і бажань. Агресія (від лат.— нападаю) є деструктивною поведінкою людини з прагненням заподіяти травму іншому або собі. Депресія (від лат. – пригнічення, придушення) – це стан пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил.

Стрес – це неспецифічна реакція організму на будь-який несприятливий вплив. Це поняття позначає велике коло станів, котрі обумовлені виконанням діяльності в особливо складних умовах і виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи – стресори. З цим поняттям тісно пов’язане поняття стрсостійкості, тобто емоційної та фізіологічної стійкості організму до випливу несприятливих факторів – виражається емоційною стійкістю реакції, відсутністю фізіологічного виснаження. Поняття емоційної стійкості виявляється у здатності до збереження оптимального емоційного напруження в умовах емоційної оцінки ситуації як необхідної психічної якості в умовах стресу, як здатності підтримувати високий, продуктивний рівень психічної діяльності, стабільності емоцій. Емоційна стійкість є наслідком нервових процесів, а тому пов’язана із темпераментом особистості.

У тісному зв’язку із поняттям стресу є поняття копінгу (від. англ. – долати) – це адаптивна поведінка подолання стресу з метою відновлення рівноваги. Згідно з Н. Ендлером та Дж. Паркером можна виділити три основні стратегії подолання стресу: 1. Копінг, орієнтований на завдання – спрямований на проблему, розв’язання завдання, когнітивне переструктурування, спроби змінити ситуацію, тощо; 2. Копінг, орієнтований на емоції – спрямуваний на зменшення стресу чи напруги, тенденція до концентрації на власних переживаннях, фантазування тощо; 3. Уникнення – когнітивні та поведінкові зміни, спрямовані на уникнення та відхід від стресової ситуації. Ця стратегія може містити відволікання від проблеми, що проявляється у відстороненні від проблеми та залученні у інші види активності, або виявлятися у пошуку соціальної підтримки, наприклад, контактів з іншими.