5.Музика доби просвітництва - бароко

Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної продовжується впродовж 17-18 століття. Остаточно закріплюється загальне панування світської музики. Її зміст охоплює широке коло тем і образів, в тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. Поряд з музикуванням в аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи — оперні театри, філармонічні товариства. Вдосконалюються струнні та духові музичні інструменти. Розвивається нотний друк.

В композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає і невдовзі стає провідним принципово новий жанр — опера. В кінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії вільного стилю, що приходить на зміну поліфонії строгого стилю, в побутовій танцювальній, а пізніше в професійній музиці зароджується гомофонно-гармонічний склад

У країнах, де в цей час триває процес становлення націй (Італія, Франція, Англія, частково Німеччина) формуються високорозвинені національні музичні культури.

Так в Італії зароджуються опера, ораторія і кантата, оновлюється інструментальна музика (творчість А.Вівальді, А. Кореллі).

У Франції — опера-балет (Ж. Б. Люллі), нові форми клавірних мініатюр (творчість Рамо та Куперена); в Англії — клавірна школа верджиналістів. Вершиною композиторської музики цього періоду вважають творчість видатного німецького композитора Й. С. Баха. З його ім'ям пов'язують також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації.

В українській та російській музиці цього періоду продовжується розвиток хорових жанрів, насамперед хорових концертів (творчість М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя). В культовій музиці розквітає партесний спів. З'являються також перші опери, написані за взірцем італійських (напр. «Демофонт» Березовського).

6.Виникнення жанру опери.

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, де група вчених, літераторів та музикантів спробувала відродити давньогрецьку трагедію. Основою для перших опер були сюжети давньогрецької та римської міфології.

Першою оперою як правило вважають написану 1594 року оперу «Дафна» Якопо Пері, представника мистецького об'єднання Флорентійська камерата. Подібними творами, також вперше поставлені у Флоренції, стали «Еврідіка» Пері (пост. 1600), «Еврідіка» Каччіні (пост. 1602). Дотепер фігурує в репертуарах сучасних оперних театрів опера «Орфей» Клаудіо Монтеверді, написана і вперше виконана в Мантуї 1607 року.

Видатним оперним композитором був Клаудіо Монтеверді, який поглибив драматичну суть нового жанру, збагатив поліфонічною традицією, засобами музики показав різноманіття людських характерів. В основу його опер встановлена драматична мелодія (concitato - схвильований стиль), сплавляла мовні інтонації, декламацію і вокал. Монтеверді включив в оперу симфонічні епізоди (увертюри), детально розробляв оркестровку, вводив нові технічні прийоми для більшої виразності: тремоло, піццикато. Таким чином, Монтеверді був сміливим новатором, що далеко випередив сучасне йому музичне мистецтво. Його твори: опери «Орфей» на текст А.Стріджо (1607), «Аріадна» на текст Рінуччині (1608 р.), «Коронація Поппеи» (1642 р.) та ін

З середини XVII в. намічається певна колія розвитку оперного жанру, встановлюються типи, різновиди, утворюються школи:

1) Венеціанська. Представниками нової школи стали Фр. Ковалі, Марк А.Честі, Фр. Сократті, А. Сартаріо, Дж. Лоренцо, Д.Фрескі, ...

2) Неаполітанська, на чолі з А. Скарлатті. У його творчості ствердився жанр опери-seriа (серйозної опери). Основні риси:

Протягом наступних десятиліть оперні спектаклі поширились по всій Італії і за її межами. Зокрема в Речі Посполитій опери ставились при дворі Владислава IV Ваза у Варшаві починаючи з 1628 року, серед перших поставлених у Варшаві опер — «Звільнення Ружеро» Франчески Каччіні, перша опера, автором якої є жінка.

В другій половині XVII столітті жанр опери з'являється і в творчості композиторів інших країн. Опера поширилася у Франції та Англії, завдяки великим роботам композиторів Рамо, Генделю і Перселла.

В Англії була також розвинена ораторія - відрізняється від опери відсутністю сценічної дії, ораторії часто засноване на релігійних текстах і історіях. "Месія" Генделя - показовий приклад ораторії.

Зокрема однією з перших англійських опер є «Дідона і Еней» Генрі Перселла (вперше поставлена 1688), а першою французькою оперою вважається «Кадмус і Герміона» Ж.-Б. Люллі, поставлена 1673 року в паризькій опері, відкритій Людовіком XIV 4 роками раніше.

Основоположником німецької опери вважається Генріх Шютц — його опера «Дафна», лібрето якої є німецькомовним перекладом лібрето однойменної опери Пері була виконана у Торгау в 1627 році, проте музика була втрачена. У Німеччині опера не завоювала такої ж популярності, як в інших країнах, німецькі композитори продовжували писати музику для церкви.

В Іспанії паралельно формувався жанр народної опери — сарсуели, перший зразком цього жанру зазвичай вважають El Laurel de Apolo Хуана Ідальго де Поланко (1657).

Опера (від італійського слова «opera» — дія, праця, твір) — музично-сценічний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слів та дій. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною та інструментальною музикою, а також з балетом і пантомімою. Зазвичай оперу поділяють на сцени, акти, дії. Елементами опери є арія, ансамбль, хор, балетна сцена, увертюра, симфонічний антракт.