3. Проблемита перспективи суду присяжних в Україні
Головною проблемою введення суду присяжних в Україні є той вищезгаданийфакт, що Основний Закон тільки проголошує право обвинуваченого на суд присяжних, необумовлюючи при цьому хоча б загальних риспобудови суду. Процесуальні права і обов'язки присяжних засідателів тадеталі нової процедури віддані для галузевого розгляду законодавцям [15, с. 8].
Для сьогоднішньої ж України інститут присяжних є новим.Тож, як бачимо,перспектива його введення передбачає довготривалу і складну роботу.
Разомз тим, оскільки до цього часу немає встановленого порядку розгляду справ судомприсяжних, то вирішення цієї проблеми залежить від правової позиції законодавцящодо процесуальної форми функціонування цього інституту в новому КПК, де, надумку правників, має бути викладено такі основні положення як:
1) визначення підсудності справ суду присяжних: судомприсяжних повинні розглядатися кримінальні справи про особливо тяжкізлочини, за винятком справ про злочини, розгляд яких пов'язаний з дослідженням доказів, щостановлять державну таємницю (державна зрада— ст. 111 КК Ураїни) [3, с. 17].
2) формування колегії присяжних: як зазначає Л.Поспєєва,списки присяжнихзасідателів (загальний і запасний) повинні складатися за методом випадковоговибору щорічно з розрахунку 50 — 60 присяжних засідателів [8, с. 9]; Суд присяжних розглядає справу в складіпрофесійного судді (головуючого) і Колегії із 7-ми присяжних, щоутворюється шляхом відбору жеребкуванням.
4) статус присяжних засідателів: присяжні засідателі, у томучислі і запаснімають право досліджувати і перевіряти докази; заявляти клопотання передголовуючим про провадження експертиз, тлумаченнянорм закону, роз'яснення змісту оголошених в суді документів; здійснюватинеобхідне документування судового слідства; обговорювати питання вердикту.Присяжні засідателі не вправі: порушувати принцип презумпції невинуватостіпідсудного, проявляти упередженість, спілкуватися з особами, які не входять доскладу суду, з приводу кримінальної справи; отримувати доказові матеріали позасудовим засіданням; порушувати таємницю наради і голосування щодо вердикту.
5) Що ж стосується положення про винесення вердикту, то, докомпетенції присяжних належить вирішення таких питань: 1) чи мала місце подіязлочину; 2) чи винен підсудний у його вчиненні; 3) чи заслуговує підсудний,якого вони визнали винним на полегкість. Вердикт вважається прийнятим, якщо за відповіді накожне з поставлених у ньому основних питань проголосувала більшість присяжних.
6) післяпроголошення вердикту судовий розгляд продовжується за участю сторін в загальному порядку: суд, або суддя призначає мірупокарання, або приймає рішення про направлення справи на новий розгляд в іншомускладі суду присяжних, якщо присяжні винесли незаконний, необгрунтований чи несправедливий вердикт [3,с.19].
Подальше дослідження цієї проблеми вбачається в розробціокремих норм щодо судового слідства та подальшого розгляду справ судомприсяжних, регламентування прийняття рішення в дорадчій кімнаті, розробкипроцесуальної форми винесення судом вироку на підставі вердикту присяжних [3, с.19].
Поручіз розробкою концептуальних положень суду присяжних, науковці і практикиактивно сперечаються щодо доцільності його запровадження в Україні.
Зокрема М. Михеєнко стверджує, що участь народних засідателіві присяжних уздійсненні правосуддя може зміцнити незалежність суду, підвищити йогоавторитет, довіру до нього населення. Деякі юристи-практики вважають, що правосуддя стане справедливішим тільки тоді, коликілька осіб, які вперше зібралися у складі колегії присяжних в суді винесуть вердикт на основі своєї життєвоїпрактики [8, с. 111].
Середросійських юристів також звучать заклики на захист суду присяжних (Ю.Стецовський, І. Петрухін).
Разомз тим, у правовій літературі зустрічаємо й критичні висловлювання щодо судуприсяжних. В. Котляр стверджує, що цей інститут – результат емоційної, а неправовиконавчої судової діяльності засідателів, які, приймаючи вердикт, діютьпід впливом комбінацій сторін – обвинувачення і захисту [16, с. 11].
Нашесуспільство прагне покласти відповідальність за стан правосуддя на юридично грамотних фахівців. Саме необізнаністьпересічних громадян – майбутніх присяжних у галузі юриспруденції є одним зголовних аргументів запереченнядоцільності введення цього суду в Україні. Не можна залишити без увагидослід чикагського професора Г. Калвена, здійснюваний шляхом опитування суддів, які малидосвід розгляду справ про те, що практично кожен третій вердикт визнанийсумнівним з точки зору його законності і правильності [3, с. 128]. Як зазначаєВ. Маляренко – у зв'язку з усе більшим ускладненням кримінальних справ законнеїх вирішення, точна юридична оцінка правовідносин залежить саме від високогопрофесіоналізму і досвіду [4, с. 7].
Виходячиіз досвіду діяльності інституту народних засідателів, ми спостерігаємо низькийрівень активності громадян у сфері судочинства. Шляхом вирішення цієї проблемимає стати поширення політичного виховання та підвищення рівня правовоїкультури, правосвідомості в нашій державі.
Оскільки запровадження суду присяжних передбачене саме вгалузі кримінального судочинства, то норми кримінального законодавства мають бути сформульовані таким чином, щоб бути доступними розуміннюгромадян, у яких відсутнє знання правової теорії [17, с. 119].
Іздослідження В. Маляренка вбачаємо, що суд присяжних є малопродуктивним,складним і громіздким, запроваджується лише щодо незначної категорії і то упершій інстанції, але вимагає великих зусиль держави з підготовки законодавчоїбази і чималих коштів [4, с. 12]. Погоджуючись із цим твердженням, розглянемоприклади, які існують в судах Росії, оскільки і для нас ця проблема є дужеактуальна. Часто виникають ситуації, колиприсяжні засідателі перед виходом на нараду, заявляють судді — «вердиктвідмовляємося виносити, доки нам не виплатять належної винагороди»- а платити нема чим… Працівники суду збирають гроші, щоби хоча б частковокомпенсувати дванадцяти, позбавленим засобів існуваннязасідателям їх багатоденну участь у процесі [18, с. 242].
Однак, це питання не є проблемою лише для Росії. Так уАнглії проблеманизького рівня оплати діяльності присяжних призводить до того, що досить частовони наймають замість себе інших осіб [17, с. 122].
Серйозноюпроблемою суду присяжних є ускладнення самого розглядусправи за рахунок появи стадії попереднього слухання, специфіки судовогослідства і змагання сторін, перегляду вироків і постанов суду присяжних, що вступилив законну силу тощо [18, с. 242].
Щеоднією проблемою введення суду присяжних в Україні можемо назвати складністьпоєднаня засідателями участі у судовому процесі і виконаня своєї постійної роботи. Як зазначає К. Гуценко, непостійнійхарактер діяльності судів асизів у Франції пояснюється тим, щонепрофесіоналів не можна надовго відривати від основних занять [2, с. 292].
Найслабшоюланкою судової реформи, на думку російських юристів, є великий розрив міжзаконами, що приймаються та можливістю їх організаційного іматеріально-технічного забезпечення, особливо стосовно суду присяжних, що в свою чергу викликає скептичне ставлення до цього інституту.В той же час, деякі українські юристи, незважаючи на такі критичні моменти, вважають, що не слід очікувати кращихматеріальних умов, а треба запроваджувати суд присяжних негайно і в усіхрегіонах країни [17, с. 123].
Нанаш погляд, без випробування часом не можна повною мірою оцінити життєздатність цього інституту в нашійдержаві, його перспективи і напрямки. Для уникнення поспішного іневиправданого рішення про введення судуприсяжних на всій території України, необхідно погодитися з думкоюМаляренко про проведення експерименту і ввести альтернативну форму правосуддя на території, мінімум двохобластей [18, с. 243]. І лише за результатом експерименту можна прийняти кінцеве рішеннявідносно даного суперечного інституту кримінального судочинства.