Суд присяжних в Україні
ПЛАН
Вступ
1. Суд присяжних у кримінальномусудочинстві України: історичний аспект
2. Проблеми та особливості формуванняжурі присяжних засідателів
3. Проблеми та перспективи судуприсяжних в Україні
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Захист прав та законнихінтересів особи у правовій державі неможливий без чіткої організації і функціонуваннясудової влади. Суттєві зміни, які відбулися в різних сферах діяльності нашого суспільства, обумовили необхідність проведеннясудової реформи, одним із важливихнапрямків якої є впровадження в Україні суду присяжних. Однією зпередумов формування демократичної правової держави в Україні є належний рівеньзаконодавчого забезпечення процесу залучення представників народу до здійсненнякримінального судочинства. Відразу дві конституційні норми – ст. 124 й 127Конституції України – закріплюють таку безпосередню форму народовладдя, якможливість здійснення правосуддя судом присяжних.
Перспектививведення даного правового інституту в кримінальне судочинство нашої держави єодним із тих найцікавіших та найважливіших питань, які виникають у процесі вивченнякримінально-процесуального права.
Темою даногонаукового реферату є «Суд присяжних в Україні». Метою даної роботи є розглядособливостей історичного розвитку суду присяжних, формування колегії присяжнихзасідателів, проблем та перспектив його введення в Україні з вивченням джерелвідповідного законодавства, ознайомлення з поняттям та моделями суду присяжних,успішністю його функціонування в зарубіжних країнах.
Головною задачеюданої роботи, перш за все, є систематизація знань про становлення і передумовипередбачення суду присяжних у Основному законі України та розгляд основнихправових джерел, порівняння їх із законодавством інших держав.
Актуальність теми« Суд присяжних в Україні» та поставлених в ній питань про особливості введеннясуду присяжних засідателів у нашій країні полягає в тому, що проблемивиникнення, природи, сутності даного правового інституту, його розвитку тафункціонування в інших країнах належать до найскладніших та ключових.Необхідною умовою наукової роботи є теоретичне осмислення цих проблем. І цеособливо важливо, оскільки кримінально-процесуальне право безперервнорозвивається і розробляється адекватними умовами реального життя.
Методомдослідження даних питань стало вивчення літератури, присвяченої вибраній темі,систематизація і узагальнення отриманих знань, по змозі розробка висновків зприводу окремих аспектів. Також ми використовуємо метод порівняльного аналізу,який дозволяє в повній мірі оцінити основні положення питання, якерозглядається і зробити відповідні висновки.
1. Судприсяжних у кримінальному судочинстві України:
Історичний аспект
Історіясучасного суду присяжних почалася 28 червня 1996р., з прийняттям КонституціїУкраїни, норми якої – ст. 124 й ст.127 – закріплюютьтаку безпосередню форму народовладдя, як можливість здійснення правосуддя судомприсяжних. Проте, наразі, інститутприсяжних засідателів в українському кримінальному судочинстві ще не введено.
Нанаш погляд, передумовою введення суду присяжних в Україні має стати ретельнийрозгляд та історичний аналіз його сутності.
Час створеннясуду присяжних не є точно визначеним. Існує версія про заснування судуприсяжних засідателів у Франції, де єдокази появи подібного органу в 829 р. нашої ери [1, с.12]. Згадку про суд, щоскладався з 12-ти присяжних ми зустрічаємо у „Вірменському судебнику” (1523р.). Більшість із авторів вважаютьбатьківщиною суду присяжних Англію періоду раннього середньовіччя, де у XVIII ст. він набрав своєї класичноїформи, особливостями якої є: розподілскладу суду на 2 автономні колегії, наділені різною компетецією (1професійний суддя, що вирішує правові питання і міру покарання і 12 присяжних засідателів, яким доручено розглядпитання факту — чи мала місце подія злочину і чи винен у цьомупідозрюваний; наявність двох актів правосуддя: вердикту і рішення пропокарання; складання списків випадкового відбору тощо [2, с. 128].
Система судів присяжних в Росії існувала з 1864 р. по 1917 р. Яквважає В. Тертишник, заснування суду присяжних в його класичному розумінні вперіод судової, реформи 1864 року, було найважливішим демократичним надбаннямдореволюційної Росії, в правовому полі законодавства якої перебували Україна,Польща, Фінляндія [3, c. 16]. Як слушно зазначається в юридичній літературі, часів судовоїреформи 1864р., суд присяжних був засобом демократизації кримінальногосудочинства, що давало можливість відмови від інквізиційного процесу в Росії[4, с. 5].
У зв’язку з функціонуванням суду присяжних уРосії та Україні ще в XIX – напочатку XX ст. можемовідзначити, що цей інститут не є цілком незнайомим нововведенням для нашоїдержави.
Програму реформування судової системи в Росії запропонував у 1809 р. М. Сперанський. Своє подальшевтілення вона знайшла у «Введении к Уложению государственныхзаконов». В 1830-ті роки розробкою проектів законів про судоустрій займалося Міністерство юстиції та ДругийВідділ імператорської канцелярії. У 1844 р. ще один проектпідготував Д. Блудов [5, с. 1].
З приходом до влади Олександра II, судова реформа отримала свій розвиток. Ужовтні 1861 р. була створена комісію, до складу якої входили С. Зарудний табагато інших визначних юристів тієї епохи. Результатом роботи комісії стали«Основні положення реформи судової частини в Росії». У даних положеннях впершебуло зафіксовано такі нові інститути і принципи, як: відокремлення суду відадміністрації, виборний мировий суд, присяжні засідателі в окружному суді,запровадження адвокатури, принцип змагальності [5, с. 2] .
Важливароль у підготовці судових перетворень у царській Росії належала статс-секретарюдепартаменту законів Державної ради, українцеві С.Зарудному. Відомийюрист-публіцист Г. Джаншієв так оцінював його роль:
«Йоговплив і роль були виняткові і безприкладні. З першими підготовчими стадіями цієї справи Заруднийбезвідлучно стояв при ній і дієво працював увсіх її подальших фазах...»[6, с. 1].
На основі положень, підготовлених комісією, було створено Статуткримінального судочинства і Статут про покарання, що накладаються мировимисуддями, які затвердив імператор Олександр ІІ 20 листопада 1864 року.
На території Україниреформування судової системи відбувалося за судовими Статутами 1864 р. Російської імперії. Суд присяжних, що нимипередбачався, в Україні вводився поетапно. Найперше, у 1867 p., він втілений упрактику Харківського, Сумського та Ізюмського судів, які територіально знаходилися ближче до центруімперії. Найпізніше, у 1880 р., суд присяжних отримав практичне застосування натеренах Правобережної України: уКиївському, Уманському, Кам'янець-Подільському. Житомирському та Луцькому судах[6, с. 2].
Даний суд формувався на взірець французького судуприсяжних. «Головуюча верхівка» складалася із 3-х членів: судді та 2-х йогозамісників. Колегія присяжних складалася із 14-ти присяжних засідателів, два зяких були запасними .
Присяжнихзасідателів для роботи в окружних судах обирали земські комісії із місцевихжителів, які мали повагу і довіру співвітчизників. Для вибору присяжнихзасідателів формувалися загальні (губернські) списки та «річні» списки, атакож, списки запасних присяжних засідателів [5, с. 2]. Загальний списокпублікувався в місцевих «Відомостях». Функцію захисника виконували присяжніповірені.
Врезультаті судового слідства присяжні давали відповіді на питання: Чи мав місцезлочин? Чи винний у ньому підсудний? Чи з умислом він діяв? Чи заслуговуєпідсудний на поблажливість? [3, с. 17]. Рішення виносилось у вигляді вердикту, тобто відповіді на питаннявинуватості підсудного. На основі вердикту присяжних коронний суд виносиввирок, який міг бути оскаржений лише у касаційному порядку [5, с. 1].
Історіясуду присяжних в Україні, впровадженого на основі Статутів 1864 p., дослідженаще недостатньо.Особливо це стосується наукової думки про нього. Відсутність таких данихунеможливлює не лише з'ясування суспільно-правових процесів в Україні у періодкінця XIX — початку XX ст., а й врахування їх у нинішнійсудовій практиці.
Післявведення суду присяжних у практику судочинствачисло противників останнього не зменшилося. Водночас у суспільстві зросталакількість його прихильників. Тодішнянаукова дискусія щодо суду присяжних була досить напруженою і складною, що зумовлювалося низкою проблем, щостосувалися діяльності даного інституту судочинства [6, c. 2].
Теорія суду присяжних, на той час фрагментарно була відображена у багатьох наукових та науково-публіцистичнихпрацях. З-поміж них чільне місце
належить тим, що булиопубліковані в Україні. На їх підставі можна окреслити коло теоретичних проблем, щодо якихвелися дискусії: доцільність інституту присяжних; умови діяльності; компетенція та права суду присяжних;порядок формування і склад суду; тощо.
Доцільність судуприсяжних аргументовано доводилася приват-доцентом М.Чубинським, який з цьогопитання у 1897 р. розробив доповідь назасіданні Київського юридичного товариства [6, c. 3].
Ще в 1895р.відомий юрист-критик Дейтріх вказав на головні недоліки суду присяжних в Росії:юридична „некомпетентність” та велика відмінність рішень одне від одного ваналогічних обставинах, залежність від мелодраматичних фактів (виступів сторін,місця розгляду справи тощо) [7, с.20].
У своїй доповідіМ.Чубинський стверджував, що для вирішення фактичних питаньсправи потрібно мати живу совість і глузд, а вдосконаленням системи формування суду присяжних можна усунути частковійого недоліки.
Якщо розглядати умови діїсуду присяжних, то ще у перші роки діяльності останнього в Україні, Л. Владимиров провів ґрунтовнедослідження функціонування суду присяжних у розвинутих країнах Заходу. На підставі дослідження автор вказує морально-правові умови, потрібнідля суду присяжних: розвинутепочуття обов'язку та справедливості суспільства, а також, суд присяжних можливий лише управовій державі, де закон визначає, що заборонено, і гарантує кожному свободу,поки той не порушить закон [6, c. 3].
Дискусія стосовнокомпетенції суду присяжних не припинялася впродовж усього періоду йогодіяльності. Першим важливим їїмоментом було те, що цей суд з самого початку існування не мав права розглядатисправи про державні злочини. Пізніше, Законом1878 р. у суду присяжних забрано справи щодо злочинів проти порядку управління, а в 1889 р. вилучено справи про службові злочини посадовихосіб. Головними аргументами потреби вилучення статей з компетенції судуприсяжних були: неспроможність присяжних зрозуміти складні злочини; частевинесення щодо окремих злочинів виправдальних вироків; необ'єктивність розглядусправ [3, c. 17].
Наукові дискусіїщодо порядку формування та складу суду присяжних стосувалися наступнихмоментів: його якісного складу; участі адміністрації у процесі формування суду;відвід присяжних сторонами обвинувачення та захисту. У результаті цих дискусій Законом 1887р. для присяжних засідателів підвищено ценз — володіти більшим майном,порівняно з тим, що було регламентовано Cтатутами 60-х pp.[7, 171].
Таким чином, урезультаті розгляду історичної літератури з науково-прикладних питаньзапровадження та функціонування суду присяжних, в Україні можемо відмітити, щоісторія суду присяжних в Україні досліджена недостатньо, а це унеможливлюєповне оцінення його значення для розвитку суспільства на теренах України.Аналіз проблем доцільності створення та функціонування суду присяжних тааргументів щодо розв'язання їх відомими юристами свідчить про їхбагатогранність і складність. Розглянуті аспекти наукових дискусій та розвиткусуду присяжних в Україні переконують нас у наступному: цей суд неоднозначносприймався різними верствами суспільства, що потрібно враховувати у нинішнійпрактиці розвитку судочинства держави.