2.7. Гуго Гроцій

Гуго Гроцій (1583 –1645 рр.) – відомий голландський юрист, державний діяч, філософ, драматург. Заклав основи науки міжнародного права, написавши трактат «Про право війни і миру».

Г. Гроцій з дитинства був дуже талановитим хлопчиком. У віці 8 років він уже писав латинські вірші; в 11 років – став студентом Лейденського університету. Тут він дивував викладачів неабиякими знаннями. У 15-річному віці Гуго Гроцій супроводжував у поїздці до двору французького короля Генріха IV Великого Пенсіонарія провінції Голандії Йохана ван Олденбарневелта. Під час аудієнції французький король, здивований знаннями Гуго Гроція, вигукнув: «Ось диво Голландії». Під час свого перебування у Франції Г. Гроцій спілкувався з багатьма вченими і до повернення додому Університет Орлеана удостоїв його ступеня доктора права. Повернувшись на батьківщину, він зайнявся адвокатурою, поєднуючи її з науково-дослідницькою діяльністю. У 1601 р. він був призначений історіографом Голландської республіки. Завдяки продовженню спілкування з ван Олденбарневелтом, Г. Гроцій значно просунувся і в політичній кар’єрі, ставши в 1605 р постійним радником Олденбаневелта, і потім Генеральним адвокатом державної скарбниці, а в 1613 р. ратпенсіонаріем (еквівалент мера) міста Роттердама.

Між тим, в 1618 році в результаті зміни влади, Олденбарневелт був страчений, а Г. Гроція засудили до довічного ув’язнення.

У 1621 р., за допомогою дружини і служниці, Г. Гроцію вдалося втекти з тюрми і отримати притулок в Парижі. Загалом, Г.Гроція добре зустріли в Парижі, де у нього залишилися знайомства, і він був удостоєний королівської пенсії від Людовіка XIII. Саме у Франції Г.Гроцій написав свої кращі праці.

В 1631 р., після невдалої спроби повернутися на Батьківщину, Г. Гроцій отримав притулок у Гамбурзі. У 1634 р. він отримав пропозицію вступити на службу Швеції в якості посла у Франці (шведський король Густав II Адольф був великим шанувальником Г.Гроція, і тому його послідовник регент Аксель Оксеншерна дуже хотів, щоб Гроцій служив Швеції. Г.Гроцій прийняв пропозицію і оселився в дипломатичному представництві в Парижі, яке залишалося його будинком до його звільнення зі служби в 1645 р. Під час свого останнього візиту до Швеції, корабель на борту якого перебував Г.Гроцій зазнав аварію. Незабаром після цього Г.Гроцій помер.

Широта поглядів і енциклопедична освіченість Г.Гроція дозволили йому створити систему міжнародного права як науки у власному розумінні слова. Ця система була значною мірою звільнена від гнітючого впливу богослов’я, заснована на світських філософських принципах. Гуго Гроція певною мірою можна порівняти з Френсісом Беконом. Як і великий англійський філософ, він був провісником нового, борцем за науку проти схоластики.

Г. Гроцій не був прихильником вічного миру. Він прекрасно розумів утопічність цієї ідеї, досить широко поширеної і в той час. Між тим, він постійно ратував за максимально можливе обмеження війн, які є, з його точки зору, є соціальним злом. Тільки за наявності серйозних підстав, вважав він, війна може бути виправдана і, отже, визнана справедливою.

Його найвідоміша праця «Про право війни і миру», розпочата ще у в’язниці і опублікована у вигнанні в Парижі в 1625 р., була важливим внеском в обмеженні військових конфліктів. Щоб уникнути війни, на думку Г.Гроція, слід навіть відмовитися від справедливої відплати. При цьому вчений рішуче виступав проти ведення так званих приватних воєн, які він називав розбійницькими. Право вести війну, за Г.Гроцієм, має тільки верховний суверен – государ.

Загалом, Г.Гроцій сформулював кілька принципів міжнародного права, які є актуальними і донині.

1. Відносини держав мають будуватися на основі договорів. І ці договори ніколи не повинні порушуватися в односторонньому порядку.

2. Море є міжнародною територією і всі народи вільні у використанні його для мореплавних торгівлі.

3. Для ведення війн є «три справедливих причини»: самооборона, відшкодування збитку, і покарання. Всі інші війни є несправедливими.

4. Якщо війна вже почалася, воюючі сторони повинні пом’якшувати жахи і жорстокості війни; щадити жінок, дітей і людей похилого віку, по-людськи поводитися з військовополоненими, не допускати марних захоплень і винищення майна ворожого народу.

Цю систему принципів Г.Гроцій, по суті, поширював і на відносини між індивідами. Виходячи з цього, філософ сформулював правила, які пропонуються дотримуватися кожному раціональному індивіду:

– утримайся від присвоєння чужого майна;

– поверни отриману тобою чужу річ;

– відшкодуй витягнуту з цієї речі вигоду;

– відшкодуй шкоду, заподіяну з твоєї вини;

–покарай людину, якщо вона винна (злочин має бути покарано);

– договорів необхідно дотримуватися.

Загалом, Г.Гроцій визначав природу людини аксіоматично, як математик. В кожній людині, на його думку, закладена «соціальність», тобто прагнення до спілкування з собі подібними. Г. Гроцій уточнює: людям властиво «прагнення до спокійного і керованого власним розумом спілкування з собі подібними». На основі цієї аксіоми, Г.Гроцій виробив договірну теорію походження держави, протиставляючи її теорії божественного походження держави: «спочатку люди об’єдналися в державу не за божественним велінням, а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих розсіяних сімейств проти насильства».

Держава представлялася Г. Гроцію усвідомленим об’єднанням вільних індивідів: «Держава є досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі».Суверенітет держави, тобто верховна влада держави, – це така влада, «дії якої не підпорядковані іншій владі і не можуть бути скасовані чужою владою на її розсуд».

Г.Гроцій розрізняв загального носія суверенітету – державу, а також конкретних носіїв, якими можуть бути як одна особа, так і декілька осіб. Тому держави можуть мати різну форму правління, проте жодна з них не може бути названа досконалою: «бо яку б форму правління ні винайти, ніяк неможливо уникнути тих чи інших незручностей чи небезпек».

Вчення Г.Гроція про суверенітет пов’язано з його представленням про договірне походження держави: до моменту укладення договору суверенітет належить народу, а після його укладення – державі.

Г.Гроцій вважав, що держава створена шляхом суспільного договору, а договори згідно з приписами природного права повинні дотримуватися. І тому народ, згідно з такою логікою, не повинен мати права «знімати і карати» правителів, які зловживають своєю владою. Проте народ, за Г.Гроцієм, все ж має це право, якщо правитель стає «явно ворожим всьому народу»; вже відрікся від престолу або втратив свою владу.

Отже, Г. Гроцій зробив неабиякий внесок у розвиток сучасного права. При цьому йому належить введення соціальної аксіоми: людина за своєю природою є вільне створіння, призначене не для виконання наказів «богом даних правителів» чи релігійних діячів, а для соціальної взаємодії. Ця аксіома суперечила тому, що було на практиці, і тому в ній містився великий революційний сенс. Тому не дивно, що через деякий час після його смерті хвиля революцій (зокрема, в 1640 р. в Англії) прокотилася по Європі…