2.6. Френсіс Бекон

Френсіс Бекон (1561 – 1626 рр.) – англійський філософ, лорд-канцлер при королі Якові I. У трактаті «Новий органон» запропонував реформу наукового методу, засновану на очищенні розуму від помилок, зверненні до досвіду і його обробки за допомогою індукції, основою якої є експеримент. Автор утопії «Нова Атлантида».

Френсіс Бекон народився 22 січня 1561 р. в Лондоні, в сім’ї одного з вищих сановників двору королеви Єлизавети І, зберігача великої печатки Англії – сера Ніколаса Бекона. Його дружина, мати Френсіса Бекона, походила з родини сера Антоні Кука – вихователя короля Едуарда VI. Ганна Кук була вельми освіченою жінкою, вона добре володіла давньогрецьким і латинню, перекладавши на англійську мову теологічні трактати і проповіді.

Навесні 1573 р. Ф.Бекона посилають вчитися в Трініті-коледж в Кембридж, провчившись близько трьох років у якому, Ф. Бекон залишає його, отримавши на все життя нелюбов до класичної давньогрецької філософії, і зокрема, до Аристотеля.

Закінчивши університет, Френсіс Бекон був зарахований до складу англійської дипломатичної місії. Дипломатична робота дозволила Ф.Бекону познайомитися з політичним, придворним і релігійним життям інших країн континенту – італійських князівств, Франції, Німеччини, Іспанії, Польщі, Данії та Швеції, результатом чого з’явилися складені ним замітки «Про стан Європи».

Смерть батька в лютому 1579 р. змусила Ф.Бекона повернутися до Англії Але багатої спадщини він не отримав і таким чином йому залишалося сподіватися на свої сили. Саме тому Ф.Бекон пішов працювати в юридичну корпорацію Грейс-Інн, де протягом декількох років вивчає юриспруденцію і філософію. В 1586 р. Бекон стає керівником даної корпорації.

Після цього Королева призначила Ф.Бекона своїм екстраординарним радником. Ця посада давала йому право бути захисником у всіх процесах казни, іноді бачити королеву і спілкуватися з нею.

У 1593 р. Ф.Бекон обирається в Палату общин від Мідлсекського графства, де незабаром набуває слави видатного оратора. На короткий час він навіть очолює опозицію, коли Палата общин намагається відстоювати своє право визначати розмір субсидій короні незалежно від лордів.

У 1597 р. було опубліковано перший твір, який приніс Ф.Бекону шалену популярність, – збірка коротких нарисів, або есе, які містили його роздуми на моральні та політичні теми. Пізніше він двічі перевидавав свої «Досліди або повчання моральні та політичні», щоразу переробляючи і поповнюючи їх новими нарисами. За рік до смерті в посвяченні до третього англійського видання Ф.Бекон зізнається, що з усіх його творів «Досліди» стали найуспішнішими. «Вони належать до кращих плодів, які Божою милістю могло принести моє перо». В «Дослідах», зокрема, Ф.Бекон викладав свої погляди на питання моральності та політики. Він повстає проти словесної мудрості і, замість метафізичних абстрактних умовиводів, радить виходити з досвіду, спостерігати за людьми, їх життям, і керуватися цим знанням для того, щоб навчити людей стати добрими, а не нав’язувати їм незрозумілих принципів і не проповідувати вигадану моральність.

У 1603 р. Єлизавета І померла, і на престол вступив її племінник Яків I. Ф.Бекон користувався його неабиякою прихильністю і вже у день коронації короля йому дають звання лицаря.

25 червня 1607 р. його призначили штатним адвокатом королівської сім’ї. І він невдовзі повністю виправдав вибір короля. У палаті громад Ф.Бекон був кращим оратором. Ще через п’ять років Бекон отримав посаду генерал-атторнея – вищого юрисконсульта корони.

Ці роки ознаменувалися і підйомом його філософсько-літературної творчості. Ф.Бекон видає трактат «Про значення і успіх знання, божественного і людського» (1605), що поклав початок втіленню його плану «Великого Відновлення Наук», збірник мініатюр «Про мудрість древніх» (1609). В той же час він пише і трактат «Опис інтелектуального світу», опублікований тільки після його смерті.

У 1614 р. Яків I розпускає парламент і протягом майже семи років править країною одноосібно, спираючись лише на групу своїх фаворитів, серед яких був і Ф.Бекон. У 1616 році він призначається членом Таємної ради, на наступний рік – хранителем великої печатки, в 1618-му – лордом - верховним канцлером і пером Англії. Король дуже благоволив до Ф.Бекону, і, їдучи до Шотландії, доручав йому на час своєї відсутності управління державою. У вересня 1618 р. Ф.Бекон також отримав титул барона Веруламського. У 1621 р. Ф. Бекон був притягнутий до суду за звинуваченням у хабарництві, усунений від усіх посад і за указом Якова I поміщений у в’язницю строком на два дні. Згодом він був помилуваний королем, але на державну службу вже не повернувся.

З цього часу він весь віддається творчості. І в 1623 р. публікує свою саму масштабну працю «Про гідність та примноження наук» - першу частину «Великого Відновлення Наук». У ці ж роки він пише утопію «Нова Атлантида». У цьому творі Ф.Бекон описує дивовижні для його часу науково-технічні досягнення, що перетворюють життя людини: кімнати чудесного зцілення хвороб, човни для плавання під водою, пристосування для покращання зору, устаткування для передачі звуків на відстані, способи поліпшення породи тварин тощо.

2 квітня 1626 р. стояла дуже холодна погода, йшов сніг. Ф. Бекон катався в екіпажі з медиком короля, і йому прийшла думка випробувати дію снігу на оберігання від гниття органічних речовин. Він вийшов з екіпажу і, купивши у одній селянки зарізану курку, тут же власноруч обклав її снігом. По всій імовірності, від цього він застудився і невдовзі помер. Отже, можна сказати, що і помер Ф.Бекон від любові до науки та експериментів.

Аналізуючи творчість Ф.Бекона, слід зазначити, що він був першим мислителем, які зробив дослідне знання ядром процесу пізнання. Саме Ф.Бекон коротко висловив одну з основоположних заповідей нового мислення: «Знання - сила». У знанні, в науці Ф.Бекон бачив могутній інструмент прогресивних соціальних змін. Для Ф.Бекона природа виступає об’єктом науки, яка надає засоби людині для зміцнення його панування над силами природи.

Розуміння науки у Ф.Бекона включало насамперед нову класифікацію наук, в основу якої він поклав такі здібності людини, як пам’ять, уява (фантазія), розум. Відповідно цьому головними науками, за Ф.Беконом, повинні бути історія, поезія, філософія. Вища завдання пізнання всіх наук, згідно Ф.Беконом, – панування над природою та удосконалення людського життя.

Критерієм успіхів наук, як відзначав Ф.Бекон, є ті практичні результати, до яких вони призводять. «Плоди та практичні винаходи є як би поручителями і свідками істинності філософії». «Знання – сила, але тільки таке знання, яке істинно».

Головним кроком у реформі науки, запропонованої Ф.Беконом, повинно було стати вдосконалення методів узагальнення, створення нової концепції індукції.

Індуктивний метод Ф.Бекона полягав у поступовому утворенні нових понять шляхом тлумачення фактів і явищ природи. Тільки за допомогою такого методу, на думку Ф.Бекона, можливо відкрити нові істини, а не топтатися на місці. Не відкидаючи дедукцію, Ф.Бекон так визначав відмінність і особливості цих двох методів пізнання: «Два шляхи існують і можуть існувати для відкриття істини. Один здіймаються від відчуттів і деталей до найбільш загальних аксіом, і, йдучи від цих підстав і їх непохитної істинності, обговорює і відкриває середні аксіоми. Цим шляхом і користуються нині. Інший же шлях виводить аксіоми з відчуттів і деталей, піднімаючись безперервно і поступово, поки нарешті не приходить до найбільш загальних аксіом. Це шлях істинний, але не випробуваний».

Хоча проблема індукції і раніше ставилася попередніми філософами, тільки у Ф.Бекона вона набуває чільне значення і виступає першорядним засобом пізнання природи.

У індуктивний метод Ф.Бекона необхідними етапами входить збирання фактів, їх систематизація. Також у індуктивний метод Ф. Бекона входить і проведення експерименту.

Для правильного проведення експерименту, як відзначав Ф.Бекон, важливо варіювати його, повторювати, переміщувати з однієї сфери в іншу, змінювати обставини на зворотні, припиняти його, пов’язувати у іншими і вивчати в трохи змінених обставинах. Після цього можна перейти до вирішального експерименту. Ф.Бекон висунув дослідне узагальнення фактів у якості стрижня свого методу, однак не був захисником одностороннього його розуміння. Емпіричний метод Ф. Бекона відрізняє те, що він у максимальному ступені спирався на розум під час аналізу фактів. Ф.Бекон порівнював свій метод з мистецтвом бджоли, яка, добуваючи нектар з квітів, переробляє його в мед власним умінням. Він засуджував грубих емпіриків, які подібно мурашки збирають все, що їм трапляється на шляху (маючи на увазі алхіміків), а також тих умоглядних догматиків, які як павук тчуть павутину знання з себе (маючи на увазі схоластів). Передумовою реформи науки має стати, за задумом Бекона, очищення розуму від помилок, яких він налічує чотири види. Ці перешкоди на шляху пізнання він називає ідолами: ідоли роду, печери, площі, театру.

Перша – це ідоли роду. Вони притаманні самій природі людини, як його розуму, так і почуттям. Найбільш яскравий прояв ідолів роду – постійне тлумачення природи «з аналогії людини», а не «з аналогії природи». Своє вираження воно знаходить в теологічному її тлумаченні, в приписуванні природі не властивих їй кінцевих цілей, які Ф. Бекон намагався повністю видалити з науки. Ідоли роду, на його думку, є самими стійкими.

Другий різновид ідолів – ідоли печери, що відносяться до емоційної сфери людини та її різноманітних інтересів, та впливають на об’єктивність і глибину людських суджень. Подолання цих ідолів, згідно Бекону, можливо за допомогою колективного досвіду, що виправляє досвід індивідуальний.

Третій різновид ідолів – ідоли площі. Вони породжуються мовним спілкуванням людей, в процесі якої вони уявляють, що «їх розум керує словами». Ці ідоли, за твердженням Ф.Бекона, самі тяжкі, бо всупереч такої впевненості людей слова поволі проникають в людську свідомість і часто перекручують логіку мислення. Маючи справу зі словами, як зазначав Ф.Бекон, ніколи не слід забувати про те, що повна об’єктивність існування належить речам.

Критика ідолів площі у Ф.Бекона переростає в критику ідолів театру. Вони породжуються сліпою вірою в авторитети, особливо в традиційні філософські доктрини і системи, штучні побудови які представляють собою певний «філософський театр». Піддавши критиці ідоли театру, Ф.Бекон виступив проти догматичної віри в авторитети, яка, на його думку, гальмувала і руйнувала об’єктивне дослідження істини.

Вплив творчості Ф.Бекона на філософію, природознавство та подальший розвиток аналітики є величезним. Його науковий метод дослідження явищ природи, розробка експериментального вивчення навколишнього середовища зіграли свою позитивну роль у багатьох подальших досягненнях природознавства та суспільних відносин. Логічний метод Ф.Бекона дав поштовх розвитку індуктивної логіки. Його класифікація наук була позитивно сприйнята вченими і навіть покладена в основу поділу наук багатьма енциклопедистами того часу.