2.5. Жан Боден

Жан Боден (1530 – 1596) – французький політик, філософ, економіст, юрист, член парламенту Парижа і професор права в Тулузі. Багатьма дослідниками вважається засновником науки про політику через розроблену ним теорію «державного суверенітету».

Свою юридичну освіту в галузі цивільного права він здобув в Академії Тулузи – одного з найбільших університетських центрів у Франції XVI століття. Після закінчення Академії Ж.Боден деякий час викладав в ній.

Так і не отримавши професорського звання, у 1561 року Ж.Боден поїхав до Парижу, щоб займатися там адвокатською практикою. Незабаром після свого прибуття до столиці, він зближується з гуртком, який пізніше став ядром групи, відомої під назвою «Політики», яка відстоювала віротерпимість і сильну королівську владу.

Популярність приходить до Ж.Бодена в 1566 році, після публікації роботи «Метод легкого вивчення історії». У «Методі» філософ не тільки викладає свої роздуми над історією розвитку людства, але також формулює перший варіант свого вчення про державу і державну владу, розвинений потім, через десять років, в «Шести книгах про державу».

Як і більшість членів групи «Політиків» Жан Боден був близький двору короля Генріха III. І саме за його наполяганням Жан став депутатом Генеральних штатів (прообразу парламенту, який проте мав скоріше дорадчі функції) , що збиралися у 1576-1577 рр. Втім, виступив проти декількох проектів короля, він впав у опалу і знайшов покровителя в особі, герцога Франсуа Анжуйського – молодшого брата короля і спадкоємця французького престолу. Імовірно це допомогло йому у травні 1587 р. отримати пост генерального прокурора міста Лана. А ще через деякий час він стає мером цього міста, протримавшись на цій посаді два терміни поспіль.

У 1596 році Жан Боден помер у Лані під час епідемії бубонної чуми.

В своєму творі «Шість книг про державу» Ж.Боден стверджував, що держава представляє собою вершину економічного, соціального та культурного історичного розвитку цивілізації. При цьому він говорив, що головною її властивістю є суверенітет. «Як судно – лише безформний шматок дерева, якщо позбавити його всіх форм, таких, як борт, ніс корабля, корми, штурвал, так і держава ніщо без тієї суверенної влади, яка скріплює всіх її членів та дозволяє всім домам стати єдиним тілом». Суверенітет, на думку Ж.Бодена, це право суверена керувати справами держави незалежно від будь-яких інших суб’єктів. Суверен – носій суверенітету. Сувереном може бути і одна людина, і колегія, і ціла нація, або сукупність громадян держави.

Суверенітет, згідно з Ж.Боденом, має п’ять властивостей:

1) Суверенітет єдиний і неподільний – він не може бути розділений між королем і народом, кількома різними організаціями, і не може по черзі здійснюватися ними.

2) Суверенна влада постійна – її не можна передати на час або на інших умовах будь-якій особі.

3) Суверенна влада необмежена і – жоден людський закон не може обмежувати суверенітет.

4) Суверенна влада підкоряється тільки божественним і природним законам, але не релігійним догмам.

5) Суверенітет може належати або одній людині, або меншості населення країни, або всім дієздатним людям. Але ні в якому разі не допустимо посягання на суверенітет з боку мешканців інших країн.

Причинами соціальних конфліктів і війн Ж.Боден називав «надмірне багатство невеликого числа підданих і крайню бідність більшості населення». Між тим Ж.Боден виступає проти загальної рівності. «Я розглядаю ... як оману думку, ніби природа бажає того, щоб всі люди були рівними». При цьому забезпечити єдність суспільства і відсутність конфліктів, на його думку, можна завдяки дотриманню законів та норм.

Основні ідеї, викладені Ж.Боденом, можна угрупувати в кілька блоків.

1. Залежно від того, кому належить суверенітет, держава може бути класифікована як монархія (абсолютна), аристократія чи демократія. Четвертий тип держави – анархія – не є насправді типом держави, тому що в цьому разі порушується правило неподільності суверенітету. Монархія – держава, в якій суверенітетом володіє всього одна людина – монарх. У цьому випадку воля однієї людини є непорушним законом для всіх підданих цієї держави (суверенітету). У разі, коли частина мешканців країни або, вірніше сказати, підданих держави, володіє винятковим правом приймати державні рішення – тоді таку форми держави можна назвати аристократією. Нарешті, якщо всі піддані можуть брати участь в управлінні державою, то це держава слід назвати демократичною. Неподільність суверенітету передбачає збереження форми управління державою в будь-яких умовах. Неподільність повинна бути одночасно часовою і просторовою. Часова неподільність суверенітету означає, що суверен ні на мить не може втрачати кермо влади. Просторова неподільність означає, що якщо суверенітет належить, наприклад, монарху, то, мер будь-якого містечка повинен підкорятися саме монарху, і нікому іншому. Зрозуміло, що мер не завжди може підкорятися монарху безпосередньо. Тоді він повинен підкорятися відповідному органу, який у свою чергу прямим або непрямим шляхом буде підкорятися монарху.

Демократія – це подальший розвиток аристократії, в ході якого до управління залучаються дуже широкі верстви. Демократичне правління відбувається, як правило, за допомогою референдумів. Досконалої демократії бути не може, тому що, як пише Ж.Боден, неможливо все населення залучити в управління державою. Наприклад, неможливо дати права керування немовлятам, божевільним і їм подібним.

При цьому найкращим державним устроєм Ж.Боден вважав абсолютну монархію. Саме монархія, на думку Ж.Бодена, забезпечує виконання волі суверена в будь-якому випадку крім тих, які суперечать природним або божественним законам. Обмежена монархія або аристократія призводять до того, що суверенітет не зосереджується в одній особі. У результаті робота такої держави буде менш ефективна. Аристократія, як зазначав Ж.Боден, схильна до постійних розбратів партій і боротьбі честолюбства, вона не зможе впоратися із заколотами, якщо їх підніме народ, відсторонений від влади. Демократія, на його думку, найгірший спосіб здійснення суверенітету. Народ в цілому, як зазначав Ж.Боден, не здатний прийти до правильних рішень і мати здорові судження.

2. Суверенітет не можна передавати на якийсь термін іншій особі. Наприклад, у демократичній республіці народ не повинен передавати право безконтрольного керування країною одній особі або групі осіб. Відповідно, будь-які претензії на цю владу, за Ж.Боденом, з будь-якого боку, є незаконними.

3. Суверен може змінювати закони так, як йому заманеться. За Ж.Боденом, це означає, що суверен може змінювати будь-які закони крім тих, які входять до природного і божественного право або заборонені концепцією суверенітету.

4. Влада суверена є необмеженою, але вона не поширюється на природні і божественні закони. Серед таких Ж.Боден називав право на життя, на приватну власність, на свободу совісті, слова, торгівлі і пересування, віросповідання, тобто ті права, які пізніше стали називати демократичними правами і свободами.

Ж. Боден підкреслював, що незважаючи на абсолютний характер влади, не всі питання входять у його компетенцію. Так, приватна власність ні в якому разі не повинна підкорятися державі. Це «свята святих» суспільства. Слідство наявності приватної власності - майнова нерівність. Вона необхідна для існування країни, але не повинно виявлятися в потворних формах.

Головними завданнями держави, як зазначав французький мислитель, є збереження миру і злагоди в суспільстві. Але досягнення матеріального благополуччя – завдання самого народу, а не держави, яка лише повинна не перешкоджати збагаченню законними шляхами.

5. Релігійні діячі, навіть Папа Римський, не повинні втручатися у державні справи.

Загалом, праця «Шість книг про Державу» стала одним з найвидатніших пам’яток філософської та соціально-політичної думки епохи Відродження. При цьому, як не дивно, але більш, ніж за чотири століття концепція суверенітету майже не змінилася. Досі людство не зуміло придумати нічого принципово нового в цій області. Спроби створення держав, що суперечать принципам, проголошеним Ж.Боденом, призвели до невдачі.