2.4. Ніколо Мак‘явеллі

Ніколо Мак‘явеллі (1469 – 1527 рр.) – італійський (флорентіський) мислитель, філософ. Автор книг «Володар» (іноді зустрічається такі переклади, як «Государ», «Державець») і «Міркування про першу декаду Тита Лівія», в яких він запропонував свою теорію держави, метою якої було подолання політичної роздробленості країни.

На політичній арені Флоренції Н.Мак‘явеллі з’являється у віці близько 30 років, коли навесні 1498 р. обирається на посаду секретаря Другої канцелярії, а потім секретаря Ради Десяти – уряду Флорентійської республіки. Протягом 14 років він виконує безліч важливих політичних і дипломатичних доручень флорентійської влади, бере участь у організації роботи посольств на території Франції і Німеччині. Протягом цього часу він готує доповідні записки, в яких висловлює свої міркування щодо важливих питань зовнішньої і внутрішньої політики республіки.

Після падіння республіки в 1512 р. і відновлення влади сім’ї Медічі Н. Мак‘явеллі виявляється відстороненим від справ. За підозрою в участі в антиурядовій змові він був поміщений у в’язницю і підданий тортурам, а потім засланий в свій сільський маєток. Тільки в 1526 р. його призивають для організації оборони Флоренції. Між тим, після перемоги над Медічі правителі відновленої республіки відмовляються від послуг колишнього секретаря, і через 10 днів після фатального для нього рішення Великої Ради Н. Мак‘явеллі вмирає.

Слід відзначити, що у роки вимушеного відходу від політичної діяльності їм були створені головні літературні твори. У роботах «Володар» і «Міркування про першу декаду Тита Лівія» Нікколо Мак‘явеллі розглядає державу як політичний стан суспільства: відносини пануючих і підвладних, наявність відповідним чином влаштованої, організованої політичної влади, установ, законів. Він називає політику «досвідченою наукою», яка роз’яснює минуле, керує сьогоденням і здатна прогнозувати майбутнє. Він вважав, що підґрунтям політичної поведінки є вигода і сила, в політиці слід спиратися на силу, а не на мораль, якою можна і знехтувати за наявності благої мети. Звідси випливав висновок, що в політиці мета виправдовує засоби.

Як стверджував Н.Мак‘явеллі, в політиці існують два способи дії для досягнення цілей: шлях закону і шлях насильства. Перший спосіб – спосіб людський, другий – диких тварин. Між тим, за думкою флорентійського мислителя, правителі повинні вміти користуватися обома способами.

Н.Мак‘явеллі відділяє політику від принципів моралі. У «Володарі» Н.Мак‘явеллі створює модель абсолютного монарха, який за допомогою всіх засобів – жорстокості й обману, демагогії і хитрості забезпечує збереження, зміцнення і розширення своєї влади. На думку Н.Мак‘явеллі самовпевненість, сміливість і гнучкість, підступність, брехливість разом з безчесним застосуванням військової сили – ось від чого залежить успіх політики. Виходячи з цього, ім’ям Н.Мак‘явеллі («Мак‘явеллізм») сьогодні називається політика, заснована на культі грубої сили, нехтуванні моральними нормами.

Ось деякі з порад, які надавав Н.Мак‘явеллі правителям.

1. У людей, що живуть в певній країні, є своя мова, свої звичаї, традиції. Якщо цей народ завоювати, то втримати владу над ними буде достатньо важко. Для цього, на думку Мак‘явеллі, потрібно викорінити рід колишнього правителя, але зберегти колишні закони, хоча б частково.

2. Розумний правитель не повинен виконувати всі свої обіцянки. Адже і піддані не дуже поспішають з виконанням своїх зобов’язань. Домагаючись влади, можна роздавати обіцянки, але прийшовши до неї не обов’язково їх виконувати, інакше потрапиш у залежність від підлеглих. А де залежність, там нерішучість, малодушність і легковажність.

3. Творити зло треба відразу, а добро – поступово. Нагородами люди дорожать, коли вони рідкісні, покарання ж потрібно робити відразу і у великих дозах. Одноразова жорсткість переноситься з меншим роздратуванням і вважається більш справедливою, ніж розтягнута в часі (хвіст собаці краще відрубувати відразу, а не частинами).

4. Суспільство ділиться на сильних і слабких. Тому потрібно «допомагати слабким, не даючи їм, однак, увійти в силу; при цьому постійно приборкувати сильних».

3. Якщо правитель хоче тримати суспільство в покорі, він не повинен боятися здійснювати покарання. Тому що «від безладу, який породжують грабежі і вбивства, страждає все населення, тоді як від кар, що накладаються правителем, страждають лише окремі особи».

5. Потрібно, щоб правителя народ любив і боявся одночасно, але це неможливо. Тому Н. Мак‘явеллі пропонує спиратися на страх. «Бо про людей в цілому можна сказати, що вони невдячні й непостійні».

6 Можна відібрати у своїх підданих все, аж до життя, але ніколи можна зазіхати на майно, тому ще це основа, навколо якої концентрується всі інтереси індивіда, це – засіб до існування. «Можна стратити його родичів, заслати його, але не можна позбавляти його власності», – стверджував Н.Мак‘явеллі.

7. Ні в якому разі не можна давати людям багато свободи, інакше вони почнуть поводитися, як їм заманеться, а це може призвести до заколотів і смут. Особливо якщо мова йде про людей, які все життя не мали цієї свободи.

Разом з цим, Н.Мак‘явеллі визнавав, що одним з найважливіших факторів успішного правління є підтримка суспільством. Отже, государ повинен якимось чином схиляти це суспільство на свій бік, а для цього потрібно розуміти психологію і потреби «натовпу». Як стверджував Н.Мак‘явеллі, знаючи деякі закономірності і володіючи певними прийомами можна маніпулювати людьми і спрямовувати їх дії в потрібному для правителя напрямку.

Використовуючи типологію форм правління, запропоновану Аристотелем (монархія, аристократія і влада більшості (народовладдя)), Н.Мак‘явеллі говорив, що жодна з цих форм не може вважатися досконалою і придатною у всіх обставинах. При цьому Н. Мак‘явеллі створив концепцію циклічного розвитку державних форм. Згідно теорії Н. Мак‘явеллі, три правильних, або основних форм правління (монархія, аристократія і демократія) і три поганих, або збочених (тиранія, олігархія і анархія) легко переходять одна в одну: монархія легко переходить в тиранію, аристократія в олігархію, а демократія – в анархію. Як зазначав Н. Мак‘явеллі, засновник будь-який з трьох правильних форм правління здатний встановити її лише на невеликий час, бо жодні засоби не втримають її від перетворення на свою протилежність. Так і в людських справах: «доброчесність легко перетікає в порок, а порок приймає обличчя чесності». Циклічний розвиток форм управління нагадує ідею кругообігу. При цьому даний кругообіг, за думкою Н.Мак‘явеллі, можливий через відносність протилежних станів – добра і зла, низу і верху, занепаду і підйому. Протилежності легко перетворюються одна в одну. І це, на думку Н. Мак‘явеллі, один з найважливіших законів розвитку людства. Сенс теорії Н. Мак‘явеллі полягає саме в тому, що форми правління дуже легко змінюються на протилежні. Їх протилежності завжди поруч, «як тінь». І позбутися них неможливо. Правителям треба просто осягнути закони історії, а не вважати, що демократію або монархію можна затвердити раз і назавжди. Їх треба будувати кожен день, іншими словами, кожен день боротися за правильні форми правління, охороняти їх, очищати від «хвороб і корозії».

Загалом, звинувачений багатьма у безпринципності, Н.Мак‘явеллі залишається одним з небагатьох письменників того часу, чиї роботи ретельно вивчаються філософами, соціологами і політиками сьогодення.

До речі, саме Н.Мак‘явеллі вперше ввів в науковий обіг термін «держава». До нього мислителі спиралися на такі терміни, як: місто, суспільство, імперія, королівство, республіка, князівство...