30

Лекція 2 особливості практичної аналітичної роботи. Видатні аналітики минулого та їхня роль у розвитку прикладної аналітики в державному управлінні

Політичний аналітик та консультант – одна з найдавніших професій. Більшість державних правителів з найдавніших часів тримали біля себе визначних філософів в якості радників (аналітиків, консультантів). Такими були Конфуцій (китайські династії), Платон (давньогрецькі правителі) і Аристотель (Олександр Македонський), Ніколо Мак‘явеллі (правителі Флорентійської республіки) й Томас Гоббс (англійський король Карл II Стюарт), Гуго Гроцій (нідерландські правителі і король Франції), Жан Боден (французький король Генріх IV) Френсіс Бекон (англійський король Яков І), Бенедікт Спіноза (Ян де Вітт – великий пенсіонарій провінції Голландія). Нижче розглянемо їх творчий шлях і внесок у розвиток аналітичної діяльності, зокрема, у сфері державного управління.

2.1. Конфуцій

Конфуцій (551 – 479 р. до н.е.) – давньокитайський мислитель, засновник конфуціанства. Ім’я Конфуцій –латинська форма китайського імені Кун Фу-цзи, тобто «вчитель Кун». Конфуцій, як давньогрецькі філософи Піфагор і Сократ, не залишив письмового викладу свого вчення. Але друзі і послідовники мудреця записали його висловлювання у книзі «Лунь Юй» – «Судження і бесіди». Вона складається головним чином із зібраних афоризмів, які починаються словами «Вчитель сказав».

Протягом багатьох десятків поколінь жителі Китаю (частково це стосується і їхніх сусідів – японців, корейців, в’єтнамців) свято шанували Конфуція. Для далекосхідної цивілізації Конфуцій означав приблизно те ж, що Ісус для християн чи пророк Мухаммед для мусульман. З II століття до н.е. і до початку XX ст. конфуціанство було в Китаї офіційною державною ідеологією. Сьогодні Конфуцій є свого роду символом Китаю, його культури, філософської думки. Також Конфуцій вважається великим Первоучителем всіх китайців.

Між тим, в повсякденному житті китайський мудрець був простою людиною, доступною у спілкуванні. Є відомості, що в 518 році до н е., коли Конфуцію було вже за тридцять, один з правителів давньокитайської держави Лу, на території якої проживав Конфуцій, перед смертю порекомендував своїм синам повчитися у Конфуція правилам Лі – найдавнішого зводу норм і ритуальних церемоніалів. Після того Конфуцій отримав справжнє визнання. Навколо нього стали збиратися молоді люди, які бачили в ньому наставника. Він читав разом з ними старовинні рукописи, тлумачив тексти, пояснював обряди. Зі своїх слухачів Конфуцій брав скромну плату, а згодом став жити на кошти кількох багатих учнів, які надали йому приміщення для «школи». Коли Конфуція називали проповідником якоїсь нової доктрини, він заперечував проти цього. «Я тлумачу і пояснюю стародавні книги, а не складаю нові. Я вірю древнім і люблю їх», – пояснював він. І це дійсно було так, в цьому була сила Конфуція. Разом з тим абсолютно очевидно, що Конфуцій творчо переробляв ці знання, з урахуванням реальності, що і зробило його великим, а його вчення актуальним протягом тисячоліть.

Всі знання, згідно з Конфуцієм, зводиться до вивчення історичної спадщини. «Учитель, – говориться в «Лунь-юй», – вчив чотирьом речам: писемності, правилам поведінки, вірнопідданості і щиросердю». Іншими словами, він не виходив за межі мови, літератури, історії, етики.

У своїх роздумах про розвиток суспільства, про причини труднощів у реальному житті, про недосконалості людської натури Конфуцій прийшов до висновку, що нічого позитивного не можна досягти, якщо не керуватися правильними принципами. У їх осягненні він бачив сенс і власної діяльності, і самого життя. «Якщо на світанку пізнаєш правильний шлях (дао), то на заході Сонця можеш і померти», – стверджував він.

Образ «благородної людини» (цзюнь-цзи) як суспільний ідеал проходить «червоною ниткою» через всі бесіди Конфуція зі своїми учнями. Головна риса благородної людини – «Жень». Це поняття, запроваджене Конфуцієм, не має буквальних еквівалентів в європейських мовах і за змістом близько до значення «людинолюбство», «людяність», «гуманність» (іноді «людське начало»). Воно характеризує ідеальне відношення, яке має бути, в першу чергу, між батьками і синами, братами, між правителями і чиновниками, друзями. «Що таке «Жень?» – запитував Конфуція один з учнів. Той відповів: «Це означає любити людей», – причому завжди і у всьому виражати любов. «Якщо я хочу бути людинолюбним, людинолюбство («Жень») приходить», – додавав Конфуцій. «Жень» – це і певний тип поведінки. «Якщо людина тверда, наполеглива, проста, скупа на слова, вона близька до людинолюбства», – говорив китайський мислитель.

Конфуцій називав ще низку якостей, які вміщує «Жень». «Шанобливість, ввічливість, правдивість, тямущість, доброта. Якщо людина шаноблива, то її не погордують. Якщо людина ввічлива, то її підтримують. Якщо людина правдива, то їй довіряють. Якщо людина тямуща, вона досягає успіхів. Якщо людина добра, вона може використовувати інших», – зазначав Конфуцій.

Але цим поняттям «жень» Конфуцій не обмежував уявлення про «благородну людину». Така людина повинна володіти ще й якістю «Вень», що означало освіченість, духовність в поєднанні з любов’ю до вчення, прийняття порад нижчестоящих, а також рисою «хе» – люб’язністю без лестощів, принциповістю без нав’язування іншим своїх поглядів, здатністю налагоджувати добрі людські стосунки.

Один з учнів запитав Конфуція: «Чи можна все життя керуватися одним словом?» Учитель відповів: «Так! Це слово – взаємність. Не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Цей постулат і понині використовується у багатьох філософських школах.

Конфуцій учив, що ввічливість необхідна всім, але особливо – державним службовцям. Її він вважав елементом управління. Коли його запитали, чи можна керувати за допомогою ввічливості, він висловив здивування «А в чому складність?»

З роками в китайській бюрократичній практиці ввічливість стала не просто необхідним атрибутом, але практично обрядовою формою, доведеної до витончення, що в Європі сприймалося з іронією і увійшло в приказку: «китайські церемонії».

Конфуцій вважав, що шлях до досконалості, до дао починається з поезії, визначається «Лі» і завершується музикою. Вираз «Лі», так само як і «Жень», – основний в концепції Конфуція і теж не має однозначного еквівалента в європейських мовах. Поняття «Лі» і «Жень» споріднені – обидва мають на увазі людяність, гуманність. «Люди, обділені якістю «Жень», не можуть володіти «Лі» і діяти у згоді з ним», – стверджував Конфуцій.

Він говорив: «Шанобливість без «Лі» призводить до метушливості, обережність без «Лі» призводить до боязливості; сміливість без «Лі» призводить до смути, прямота без «Лі» призводить до грубості. Якщо правитель належним чином відноситься до родичів, у народі процвітає людинолюбство. Якщо правитель не забуває про друзів, в народі немає підлості». І нарешті, як узагальнюючий висновок «Якщо у верхах дотримуються» «Лі», народом легко управляти».

Поняття «Лі» мало на увазі не тільки правила благопристойності в самому широкому сенсі слова, але і найважливіший принцип політики як мистецтва керувати державою, як критерій практичних дій, як розкриття сутності формули Конфуція: «Керувати – значить чинити правильно». Воно увійшло в повсякденну лексику китайців, позначаючи норму поведінки в сім’ї, в колі друзів і знайомих, взаєминах керівників і підлеглих.

Головним для Конфуція у взаємовідносинах держави з народом є вміння зберегти довіру народу. «Інакше, – як стверджував Конфуцій, – державі не встояти». У розумінні місії правителя особливо яскраво проявляється подібність Конфуція до багатьох давньогрецьких філософів. Так само як Платон (його думки будуть розглянуті пізніше), він вважав, що владу повинні мати «найдостойніші». Конфуцій постійно вказував на необхідність морального авторитету уряду. При цьому Конфуцій оголошував владу правителя священною, а поділ людей на вищих і нижчих («шляхетних чоловіків» і «дрібних людей») загальним законом справедливості. В основу соціального устрою він ставив моральне самовдосконалення і дотримання норм етикету.

Поєднання ідей про гармонійно упорядковане суспільстві і ідеальну (благородну) людину склало сутність вчення, що одержало назву конфуціанства.

Знайти такого монарха, який би повністю відповідав ідеям конфуціанства, було нелегко. В роки життя Конфуція китайська держава не була цільною, а представляла собою декілька великих царств, які перебували в стані безперервних міжусобних війн. Протягом життя Конфуцій відвідав багато з них, намагаючись знайти правителя, який буде прислухатися до нього. І так склалося, що знайшов він таку людину у себе на Батьківщині у царстві Лу. У 497 році до н е. після багатьох бесід з представником правлячої династії царства Лу, філософа було призначено губернатором міста Чжун-ду, що дало Конфуцію можливість на практиці здійснювати свої ідеї. Протягом свого перебування у владі він упорядкував землеробство: ввів сівозміни, відібрав у багатіїв землі, які вони використовували для сімейних кладовищ, конфіскував майно, здобуте нечесним шляхом. Однак незабаром з’явилися незадоволені його політикою. Приборкати опозицію виявилося не настільки просто. У перші ж місяці губернаторства Конфуцієві довелося відступити від принципу заперечення смертної кари і відправити на ешафот свого політичного противника. Виправдовуючись перед учнями, які були вражені цим вчинком, Конфуцій говорив: «Шал Чжен-мао збирав групи послідовників, його мова прикривала усе шкідливе, він обманював людей. Він наполегливо протестував проти всього правильного, демонстрував свавілля. Як можна було його не вбити?»