9. 1. Козацько-польський збройний конфлікт 1625 р.

Стурбована діями козаків, Польща вдалася до сили. У другій половині літа 1625 р. в Україну прибуло військо —17 тисяч жовнірів і кілька тисяч челяді. Керував ним коронний гетьман Станіслав Конєцпольський. Поляки вирушили з Бара на Подніпров’я. Новий гетьман — Марко Жмайло — зустрів поляків під Каневом. Вирішальні бої відбулися поблизу Крилова. Козаків було 20-25 тисяч, але найдосвідченіші запорожці перебували на той час у поході в турецьких володіннях.

Битві передували перемовини. Польська сторона ви¬магала видати ватажків морських походів, передати листування з антитурецькою опозицією, зменшити реєстр до 3 тис., повернути самовільно зайняті королівщини. Перемовини були затяжними. Тим часом Конєцпольський підкупив хана, і той пообіцяв не втручатися в польсько-козацький конфлікт. Так Шагін-Гірей зрадив козаків, незважаючи на укладений у грудні 1624 р. союз та реальну допомогу, яку вони надали татарам у боротьбі за незалежність від Туреччини.

Коли поляки несподівано пішли в наступ, козаки за одну ніч спорудили укріплення в урочищі Медвежі Лози, успішно витримали польські штурми і контратакували ворога. Втрати польського війська були значними. У боях мало не загинув коронний гетьман Конєцпольський.

У листопаді 1625 р. була укладена Куруківська угода (назва від Курукового озера над Дніпром). Обидві сторони погодилися на компроміс. Куруківську угоду від козаків підписав Михайло Дорошенко, якого обрали гетьманом замість Жмайла.

Ця угода передбачала, що реєстрове військо становитиме 6 тисяч козаків, які отримуватимуть регулярну плату. Його очолить поміркований М. Дорошенко. Решта козаків мала повернутися до своїх панів. Угода передбачала спалення всіх човнів і припинення морських походів, заборону розпочинати будь-які війни із сусідніми державами та укладати з ними угоди. Встановлювався чіткий устрій реєстрового козацтва за територіальним принципом. Відтепер реєстр складався із шести полків: Білоцерківського, Канівського, Корсунського, Переяславського, Черкаського й Чигиринського. Кожен полк поділявся на сотні з осередками в менших містечках, розташованих на полкових територіях. Очолював реєстрове військо гетьман, обраний загальновійськовою радою й затверджений польським урядом. Переважна більшість «випищиків», а їх було майже 40 тис., вирушила на Запорожжя, яке проводило свою окрему політику, підтримувало відносини з Доном, Москвою, продовжувало активні дії на півдні.

М. Дорошенко прагнув розширити привілеї козацтва, щорічно посилаючи до польського короля депутації. Проте Польща не бажала зміцнення козаччини, її силу та військові вміння польський уряд використовував лише тоді, коли потрібно було захищати його інтереси: у війні з Г. Адольфом у Пруссії, чи восени 1626 р., коли 40-тисячне військо ординців захопило майже половину Київського воєводства й розташувалося в Білій Церкві. Політика польського уряду спонукала Дорошенка поновити союз із Шагін-Гіреєм. Навесні 1628 р. він пішов із військом на Крим і загинув у бою під Бахчисараєм.

10. . Повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила)

Куруківська угода остаточно роз’єднала козацтво на реєстрових і нереєстрових («випициків»). Загострення політичної ситуації в Україні та погіршення економічного становища селян призвели до збільшення кількості втікачів на Січ.

У 1630 р. нереєстрові низові козаки обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), досвідченого й відомого козацького ватажка. Незабаром загін запорожців викрав реєстрового гетьмана Григорія Чорного, доставив його на Січ, де того судили й стратили. Цей вчинок став початком нового козацького повстання. У березні 1630 р. запорожці вирушили із Січі на Корсунь. Там до них приєдналися міщани та реєстрові козаки. Повстанці зосередили свої сили (понад 30 тис. чоловік) біля Переяслава, на лівому березі Дніпра. У травні туди підійшов Конєцпольський з коронним військом (понад 12 тис. чоловік). Його спроба атакувати козацький табір з маршу була невдалою. Три тижні тривали кровопролитні бої. «Тарасова ніч». Уранці 15 травня відбувся найжорстокіший бій. Повстанці вщент розгромили добірну шляхетську корогву — Золоту роту, яка охороняла штаб коронного гетьмана. Ледве врятувався й сам Конєцпольський. У пізніших козацьких переказах бої під Переяславом згадуватися як повний погром польського війська. Саме так цю подію зобразив автор «Історії Русів», назвавши її «Тарасовою ніччю», яку потім описав в однойменному творі Т. Шевченко. Конєцпольський змушений був розпочати перемовини. 8 червня в Переяславі було укладено угоду, яка фактично підтверджувала Куруківську. Зміни стосувалися реєстру — він збільшувався до 8 тис. осіб.

Передбачалась амністія для учасників повстання та реєстрових козаків. Уникнув покарання й Тарас Трясило. Проте пекучі проблеми нереєстрового козацтва залишалися нерозв’язаними, і вони неминуче мали призвести до наступного повстання.3. Повстання Івана Сулими

Невідомий художник. Гетьман Іван Сулима. 1721р.

У 1635 р. біля першого Дніпровського порогу (Кодацького) польський уряд звів фортецю Кодак, аби не допускати нових морських походів козаків проти Туреччини й Криму, а також контролювати зв’язки Запорожжя з городовою Україною.

Цей форпост польської влади на Подніпров’ї низове козацтво сприйняло як виклик. Наступник М. Дорошенка — гетьман Іван Сулима розпочав підготовку до повстання. Це був досвідчений ватажок. Він керував багатьма вдалими походами проти Криму й Туреччини, за що одержав золоту медаль пагін Павла V.

На початку серпня 1635 р. майже 3 тис. козаків виступили із Запорожжя до Кодацької фортеці. У ніч на 12 серпня вони несподіваним штурмом оволоділи фортецею і знищили її гарнізон. За наказом гетьмана Сулими дерев’яні споруди було спалено, а вали розгорнуто.

Після цього козаки відступили на низ і протягом кількох місяців оборонялися на одному з дніпровських островів. Тривала оборона виснажила оточених, викликала в їхніх лавах сумніви й суперечки, і тоді прихильники угоди з Польщею схопили й видали І. Сулиму властям. За рішенням сейму гетьмана та трьох його сподвижників стратили на центральній площі Варшави.