Тема Господарсько-договорні забов’язання. Господарсько-правова відповідальність.

1. Поняття і види договорів

Договір – це одна з найбільш древніх правових конструкцій. Застосування договорів на протязі тисячоліть пояснюється тим, що мова йде про досить гнучку правову форму, в яку можуть втілюватись різні за характером суспільні відносини. Договір – це одна з важливих форм регулювання товарно-грошових відносин. Вся комерційна діяльність, по суті, пов’язана з укладенням договорів, виконанням та припиненням зобов’язань за договором.

Договором визнається домовленість між двома або більше сторонами, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків

Правове регулювання договорів виражається у встановленні порядку їх укладення і виконання сторонами взятих на себе зобов’язань, а також відповідальності за невиконання або неналежне виконання таких зобов’язань.

1. Принципи договорів

Одним з найважливіших принципів договірного права є принцип свободи договору. Цей принцип є ключовим для розуміння сутності сучасного договірного права.

Фізичні і юридичні особи вільні в укладенні договорів, тобто дані суб’єкти самостійно вирішують долю своїх договірних відносин, вільні у виборі контрагентів за договором, самостійно визначають зміст договору, способи його виконання, зміни або припинення.

Слід зазначити, що свободу договору не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов‘язань, накладених договором. ї

Законодавство також знає випадки обмеження принципу свободи договору (так, законодавство про економічну конкуренцію передбачає заборону певних видів договорів, що обмежують конкуренцію на ринку певного товару).

Договірне право базується також на принципі рівності учасників договірних відносин, а також інших загальних принципах цивільного права.

Принцип рівності сторін означає, що сторони не знаходяться у владному підпорядкуванні одна одній, контрагенти незалежні один від одного безвідносно їх правового статусу. З цього принципу витікає наступний – еквівалентний характер взаємовідносин між сторонами договору ( частіше за все майнове надання однієї сторони компенсується зустрічним рівним наданням з боку іншої сторони).

Договір не тільки створює зобов’язання, але і визначає його зміст. Сторони вільні у формулюванні умов договору, а отже, і в визначенні своїх прав і обов’язків. Але ця свобода має свої межі.

При формуванні умов договору по обов’язковості припису вони повинні враховуватися в наступній черговості:

1 - імперативні норми;

2 – умови конкретного договору;

3 – правила диспозитивної норми (якщо вони не відмінені або не замінені в договорі);

4 – звичаї ділового обороту (якщо дані відносини не врегульовані попередніми норами).

Укладення договору призводить до встановлення юридичного зв’язку між його учасниками, зміст якого припускає виконання дій (рідше утримання від дій), що задовольняють інтереси сторін. Крім того, договором можуть встановлюватися певні вимоги до порядку і послідовності здійснення таких дій.

2. Зміст договору

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до законодавства (частина перша статті 180 ГКУ).

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Зміст договору – це сукупність умов, що визначають склад зобов‘язання (належних до здійснення дій), вимоги до порядку і строки (термін) їх виконання.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Згідно частини другої статті 179 ГКУ Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

У відповідності до частини четвертої статті 179 ГКУ при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

• вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

• примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

• типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

• договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні (зокрема стаття 180 ГКУ для господарських договорів, тобто для тих договорів, що укладаються між учасниками господарських відносин^, відносить до істотних також умови про ціну та строк дії договору).

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 ГКУ, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п‘ята статті 180 ГКУ).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Істотними закон визначає ті умови, на внесенні яких до договору наполягає сторона договору. Це можуть бути будь-які умови, наприклад, умови щодо забезпечення виконання зобов‘язань, щодо порядку виконання та прийняття виконання за договором тощо.

Оскільки договір є угодою двох або більше осіб, для його виникнення необхідно, щоб всі вони висловили свою волю і за своїм змістом ця воля співпала. Наприклад, якщо одна особа бажає продати картину за 1000 грн., а інша бажає її придбати, але за 500 грн., то договір тут відсутній.

При визначенні кола істотних умов необхідно враховувати, що рішення цього питання в першу чергу залежить від специфіки кожного конкретного договірного зобов’язання. Тому для з’ясування кола істотних умов необхідно перш за все звернутися до спеціальних норм, що регулюють договори даного виду.

Нарівні з істотними умовами договорів виділяють також:

Звичайні – ті умови, які базуються на диспозитивних нормах закону або звичаях. Їх внесення до договору не є обов‘язковим, їх наявність чи відсутність не впливає на факт укладення договору, вони не потребують окремого погодження, але стають обов‘язковими для сторін у силу самого факту укладення договору. Наприклад, умови про порядок розгляду спорів. За їх відсутності у договорі спори розглядаються відповідно до загальних норма права.

Випадкові – ті умови, які хоч і не мають значення для укладення договору, але набувають юридичного значення лише у разу їх включення до договору.