57

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………5

1 СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ «ЕВФЕМІЗМИ» ТА «ДИСФЕМІЗМИ» У ЛІНГВІСТИЦІ…………………………………………….7

1. 1 Визначення поняття евфемізму та дисфемізму ……………………..7

1. 2 Типологія евфемізмів та дисфемізмів ……………………………...13

2 РЕАЛІЗАЦІЯ ЕВФЕМІЗАЦІЇ В ЕКОНОМІЧНОМУ ДИСКУРСІ………….18

2.1 Визначення поняття «дискурс» ……………………………………...18

2.2 Типи евфемізмів та дисфемізмів в економічному дискурсі………..20

3 СПОСОБИ ПЕРЕКЛАДУ ЕВФЕМІЗМІВ……………………………………24

3.1 Способи перекладу евфемізмів та дисфемізмів…………………….24

3.2 Труднощі, які виникають при перекладі евфемізмів та дисфемізмів………………………………………………………………………41

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………..44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………47

ПЕРЕЛІК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...………….52

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ……………...………………54

ВСТУП

Евфемізація мови відбувалась у наслідок появи у мовленні тенденцій до політичної коректності. Світові вчені вивчали питання дефініції, класифікації, особливостей уживання евфемізмів та дисфемізмів у різних типах текстів. Серед інших, А. М. Кацев, Б. А. Ларін, Л. Л. Нелюбін, Г. Б. Антрушина, І. Р. Гальперін, С. І. Дорошенко, Г. А. Заварзина, В. Святовець, І. В. Арнольд, А. А. Данилова, Д. Н. Шмельов, З. О. Дубинець, Ю. М. Скребнєв та інші.

Особливу увагу приділяють вивченню функціонування евфемістичних одиниць у різних типах дискурсу. Ця робота присвячена дослідженню використання евфемізмів та дисфемізмів у текстах економічного дискурсу. Окрім того, буде досліджена проблема перекладу евфемізмів.

Актуальність роботи обумовлена недостатньою вивченістю евфемізації економічного дискурсу.

Об’єктом роботи є способи перекладу евфемізмів та дисфемізмів в економічному дискурсу.

Предметом роботи стали лексичні одиниці, що виражають евфемізми і дисфемізми.

Метою роботи є евфемізація та дисфемізація в англомовному економічному дискурсі та способи її перекладу.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:

- визначити обсяг понять «евфемізм», «дисфемізм», «дискурс»;

- виявити лексичні одиниці, що підлягають евфемізації;

- виокремити способи перекладу евфемізмів.

Для досягнення результатів з поставлених завдань були використані такі методи дослідження: інтерпретаційний, контекстуальний аналіз, аналіз словникових дефініцій.

Результати роботи мають практичне застосування у викладенні курсів та тематичних лекцій з англійського мовознавства та перекладознавства у навчальних закладах усіх рівнів акредитації.

Структура роботи обумовлена логікою дослідження. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел.

1 Сучасні підходи до визначення понять «евфемізми» та «дисфемізми» у лінгвістиці

1. 1 Визначення поняття евфемізму та дисфемізму

Політична коректність мови з’явилася наприкінці 70-х років ХХ століття в США. Причинами її розповсюдження, згідно К. Є. Чихаревої [41, с. 157], стали багатонаціональний склад населення США, а також високий рівень колективних та індивідуальних свобод, завдяки чому дуже сильні позиції займають феміністичні рухи та різногалузеві організації, що борються за права національних меншин, інвалідів, соціальних меншин, тварин, природи тощо.

Суттю політичної коректності є спроба створення суспільства, в якому всі будуть максимально рівні, не зважаючи на колір шкіри, стать, вік, національну приналежність, стан здоров’я тощо. Тому важливим засобом досягнення суті політичної коректності є мовна реформа, під якою ми розуміємо виключення із обігу лексичних засобів, які «вказують на стать, расу, вік, стан здоров’я референта» [тут і надалі переклад автора – 41, с. 157]. Таким чином, мовна політична коректність прагне до знаходження нових способів вираження думок, які не будуть займати почуттів та гідності особи.

Політична коректність мови виражається у прагненні знайти нові способи мовного вираження замість тих, які ображають почуття та гідність індивідуума, зачіпають його людські права звичайною мовною безтактністю та/чи прямолінійністю стосовно расової та статевої належності, віку, стану здоров’я, соціального статусу, зовнішності тощо. [37, с. 67]. Під політкоректною лексикою розуміють: «Евфемізми, які використовуються замість некоректних одиниць (етнонімів тощо), що маркують дискурси расизму, сексизму, лукизму та ін.» [18, с. 54]

Укладачі Оксфордського політичного словника розглядають політ коректність таким чином: 1. «Політична коректність – термін, спершу глузливий (хоча згодом дехто, проти кого були спрямовані ті глузи, змирився з ним), яким характеризували впливовий рух» [47, с. 524]. Автори Політологічного енциклопедичного словника називають політичною коректністю таку дію: «Політична коректність – вимога запобігати дискримінації будь-яких груп населення (національних, расових, сексуальних меншин, жінок, інвалідів, літніх людей тощо), толерантно ставитися до них, дотримуватися комунікативної пристойності, терпимо (толерантно) ставитися до інакомислення» [53, с. 506].

Із зазначеного трактування поняття політичної коректності, можна зробити висновок, що найбільш суттєвими для політичної коректності є культурно-поведінковий та мовний аспекти. Культурно-поведінковий аспект пов’язаний із ідеологією та політикою. Мовний аспект виражений у пошуку нових засобів мовного вираження та коректуванні мовного коду, тобто мова йде про пошук відповідних нейтральних та позитивних евфемізмів.

Дати визначення поняттю «евфемізм» намагались багато лінгвістів, серед яких А. М. Кацев [Кацев] [19], Б. А. Ларін [Ларин] [21], Л. Л. Нелюбін [Нелюбин] [52], Г. Б. Антрушина [Антрушина] [3], І. Р. Гальперін [Гальперин] [9], С. І. Дорошенко [Дорошенко] [12], Г. А, Заварзина [Заварзина] [14], В. Святовець [Святовець] [36], І. В. Арнольд [Арнольд] [4], А. А. Данилова [Данилова] [11], Д. Н. Шмельов [Шмелев] [43] тощо. Наведемо декілька з наявних визначень поняття: 1) «слова чи вирази, які, за певних мов, служать для заміщення таких позначень, які уявляються мовцю небажаними, не зовсім ввічливими, занадто різкими» [43, с. 199]; 2) «використання слова, яке вважається менш образливим чи неприємним, ніж інше» [56, с. 205]; 3) «слова, які є дозволеними та пристойними найменуваннями, за своєю природою перифрастичні або образні, такі, що приховують свій предмет, відволікаючі від його впізнання» [22, с. 111]; 4) «троп, різновид метонімії, в якому грубі слова, вирази, назви різних фізіологічних процесів замінюються пристойними словами, фразами чи описами» [36, с. 43] 5) «слова чи вирази, які з’являються у мові для позначення понять, які вже мають назви, але вважаються за будь-якої причини неприйнятними, грубими, непристойними чи низькими» [9, с. 157]. Більшість лінгвістів не вдаються до деталізації дефініції евфемізму, поділяючи думку І. Р. Гальперіна. Схожі визначення, які не мають суттєвої різниці, ми знаходимо в С. І. Дорошенко [12, с. 162], Великому тлумачному словнику сучасної української мови [45, с. 336], Літературознавчій енциклопедії [51, с. 311] та багатьох інших джерелах. На нашу думку визначення І. Р. Гальперіна є найбільш вдалим, узагальнюючи всі випадки евфемізації. Детальніше про це піде мова в параграфі 1.2.

Проаналізувавши дефініції «евфемізмів», можна стверджувати, що більшість із них практично не відрізняється одне від одного і зводиться до такого: евфемізми є словами або виразами на заміщення слів або виразів із непристойним, образливим, вульгарним забарвленням такими, які будуть коректними по відношенню до мовця та слухача.

З історичної точки зору [5, с. 49-52], евфемізми використовувалися на позначення хвороб, жахливих тварин, страхаючих явищ природи, «загрозливих» звуків, смерті тощо. Коріння сучасних евфемізмів йдуть в далеке минуле. Евфемізми утворювалися раніше і продовжують з’являтися до цього часу як наслідок мовного табу. «Найдавніше табу визначалося політеїстичними віруваннями, тотемом та магією» [19, с. 24]. В найдавніші часи будь-які лексичні табу були пов’язані із заборонами на предмети та дії, які утворювали систему релігійних заборон. Таким чином, історія появи евфемізмів і табу бере початок від появи людського суспільства. «Серед різноманітних табу значуще місце займають мовні заборони. В їх основі лежить упредметнений характер слова з релігійним розуміння» [19, с. 11].

«Евфемізми своїм корінням сягають природи людини як істоти, яка відчуває свою слабкість перед силами природи» [35, с. 164]. Жах, забобони первісних людей призвели до появи заборони (табу) на пряме найменування явищ. «Забобонний острах заклять, магічної дії поклику, прямого найменування спричинили заборони на слова (табу), спричинили поділ на загальні та «потаємні» слова, дозволені тільки жерцям, вождям» [21, с. 101]. В результаті цього на тлі мовних табу почали розвиватися первісні евфемізми. «Люди вимовляли підходящі, як їм здавалось, звуки та вважали за можливе попередити цим зло чи закликати вдачу» [38, с. 29]. Однак, первісні люди не знали, що «табуювання є негативним застосуванням практичної магії… Негативні приписи, які ми називаємо табу, є настільки ж непотрібні та марні, наскільки непотрібні та марні позитивні приписи, які ми називаємо чарами» [39, с. 27].

Протилежним до поняття евфемізм є «дисфемізм». С. І. Дорошенко [12, с. 163], С. А. Заскока [15, с. 132], Л. В. Мосієвич [26, с. 47] та А. А. Данилова [11, с. 77] погоджуються щодо дефініції дисфемізмів як «заміни емоційно й стилістично нейтральних слів більш грубими, зневажливими, вульгарними лексемами.» О. С. Ахманова дає таке визначення: «Дисфемізм – троп, який є заміною природного в наведеному контексті позначення будь-якого предмету більш вульгарним, фамільярним чи грубим» [44, с. 137]. У ньому до загальноприйнятих рис дисфемістичної лексики (грубощі, зневажливість, вульгарність) додається прояв фамільярності.

На відміну від авторів визначень, наведених вище, В. Святовець вказує на природу дисфемізмів як явища, протилежного евфемізмам: «Дисфемізм – антипод евфемізму, один з найдавніших тропів, коли пристойне слово чи вираз замінюється згрубілим, навіть образливим» [36, с. 44]. Найбільш повне та широке визначення означуваному поняттю наводить Л. Л. Нєлюбін, який розглядає їх таким чином: «Дисфемізми – 1) такі вирази та звороти, вплив яких на слухача (читача) чи аудиторію носить шокуючий, образливий, в ряді випадків характер, який знищує людську гідність; 2) соціально маркована експресивна лексика різного ступеню герметизації з культурним компонентом; 3) пласт експресивної соціально маркованої лексики вже існуючої природної мови» [52, с. 48].

Табу – заборона вживати існуючі слова, яким надають лихого або забобонного змісту. «Табу носить тотемний характер, що властивий первісним суспільним об’єднанням, які помилково називали відсталими народами» [29, с. 187]. Табуїзми функціонують не тільки в мовознавстві, але ще й в історії, географії, соціології, психології, етнографії тощо. Заборона на вживання (табу) накладається на «позначення смерті, назви хвороб, імена богів та духів; часто підлягає табуюванню назви тієї тварини, яка є основним об’єктом полювання даного племені» [33, с. 104]. Певні мовознавці, наприклад, С. Наровчатов, вважають, заміщення виникають «через наполегливу необхідність хоча б примітивно зашифрувати відомості, які не підлягають розголошенню» [30, с. 75].

Мовні табу можуть бути класифіковані, за М. І. Мостовим [29, с. 187], таким чином: 1) табу страху; 2) табу власності; 3) табу делікатності. Табу страху та власності є первісними, тобто історичними. Табу делікатності – слова на позначення окремих органів тварин або людини, їх біологічних функцій. На нинішньому етапі розвитку в основному функціонує лише останній вид слів-табу.

Серед сучасних причин мовних табу С. А. Заскока [15, с. 132] перераховує забобони та марновірства; етикет; прагнення мовців не називати занадто грубих чи не дуже приємних для співрозмовника слів; заміщення звичайних латинських слів на прості відповідники у медичній практиці, наприклад, операція – хірургічне втручання; цензурна заборона, пов’язана із збереженням військової чи дипломатичної таємниці.

Табуйована лексика зазвичай є феноменом усної, а не писемної, культури. «Фактично, це особлива група екзотизмів форми» [1, с. 203]. Табу поширюється на різноманітні види діяльності та життя людини, як наприклад, їжа, хвороби, весілля, пологи, похорон, праця тощо, тобто табу не є суто мовним явищем. «Практика сучасних мов доводить, що табу – не специфічно мовне явище. Уживання цього терміна поширюється на ті чи інші акти поведінки людини, контакти з певними людьми, використання страв чи певних матеріалів» [12, с. 163]. На деякі мовні табу заборона вживання вже знята, і вона переходить до розряду евфемістичної та дисфемістичної лексики. Існують «три аспекти аналізу мовної заборони та супутньої їх евфемізму з іншої точки зору: сфери, функціонування та результати» [7, с. 270].

До дисфемізмів можна зарахувати такі стилістичні ремарки [27, с. 61]: лайливе, презирливе, зневажливе, глузливе, грубе, негативне, вульгарне, несхвальне, табу. Стилічні ремарки, притаманні евфемізмам, це – шанобливе, схвальне, високе, позитивне, евфемістичне.

Таким чином, навівши та проаналізувавши визначення понять евфемізм, дисфемізм, табу, ми доходимо висновку, що більшість мовознавців мають спільні погляди на визначення цих понять.

Політично коректна лексика є нейтральною і стилістично нормованою. «Стилістичні норми – це реалізовані можливості стилістичної системи мови на певному етапі її історичного розвитку; це складна, повсякчас змінна в кількісному і якісному відношенні сукупність стилістичних засобів і загальноприйнятих та індивідуально-авторських прийомів використання цих засобів з метою забезпечення естетичної, емотивної і волюнтативної функції мови» [40, с. 93]. Відхилення від норми в бік пом’якшення слова чи виразу є евфемізацією, а в бік вульгаризації – дисфемізацією. Джерелами евфемізмів є нові слова, а також старі слова, вже відомі у мові, але які використовуються із новим значенням.

Політична коректність частіше за все виражається через евфемію. Найбагатшим за кількістю евфемізмів є політичне мовлення. Тим не менш, евфемізми присутні в багатьох інших стилях мовлення, наприклад, в економіці, військовій та пенітенціарній лексиці, в художніх творах тощо. Сфери функціонування евфемізмів будуть вказані у подальшій їх класифікації. Традиційними засобами реалізації евфемізмів в усному та писемному мовленні, згідно В. Москвіна [35, с. 166-167], є такі: 1)метонімія, 2) метафора, 3) синекдоха, 4) прономіналізація, 5) патронімічна атракція, 6) використання книжних слів і виразів, зокрема термінів, 7)уживання запозичених слів, 8) перенесення, 9) перефразування, 10)антономазія, 11) «перенесення з виду на вид», 12) мейозис, 13) еліпсис.