3. Судовий контроль за законністю початку кримінального провадження

У вирішенні проблематики, пов’язаної із забезпеченням законності у сфері кримінального провадження важко переоцінити значущість судового контролю за діями та рішеннями посадових осіб органів досудового розслідування.

На наш погляд, судовий контроль – це специфічний вид судової діяльності, яка не пов’язана з відправленням правосуддя, спрямована на захист прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, їх негайне, беззаперечне поновлення в разі порушення службовими особами органів досудового розслідування або прокурором, та яка здійснюється на всіх його стадіях за ініціативою суб’єктів кримінального процесу, котрі виконують функції розслідування, прокурорського нагляду, при порушенні ними клопотань про надання дозволу на проведення окремих слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених КПК, та застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників і законних представників, підозрюваного, його захисника та законного представника.

Уважаємо, що під час досудового розслідування судовий контроль здійснюється не відокремлено від нього, а паралельно з ним. Причому на досудових стадіях процесу такий контроль не може чинитися за ініціативи суду. Приводами для нього можуть слугувати клопотання слідчого, прокурора про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій або застосування заходів забезпечення кримінального провадження, або скарги учасників кримінального процесу, які відстоюють у кримінальному провадженні особистий інтерес, що охороняється законом, а також інтерес, пов’язаний з результатом кримінального провадження, який захищається або представляється.

Як свідчить аналіз судової та слідчої практики, судовий контроль за діями або бездіяльністю службових осіб органів досудового розслідування не завжди досягає бажаних результатів. У цьому контексті теоретичної та практичної значущості набувають вдосконалення існуючих та пошук принципово нових підходів до здійснення контролю суду за досудовим розслідуванням, які б гарантували його дієвість.

Отже, судовий контроль за досудовим розслідуванням здійснюється на різних етапах кримінального провадження, починаючи з внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Його можна класифікувати, по-перше, за суб’єктами, які ініціюють судовий контроль, а по-друге, за цілями, що переслідують суб’єкти кримінального процесу, за клопотаннями або скаргами яких проводиться судова перевірка законності дій і рішень службових осіб, уповноважених на провадження процесуальної та оперативно-розшукової діяльності.

Судовий контроль при розгляді й вирішенні клопотань слідчого, прокурора про проведення процесуальних дій, пов’язаних з обмеженням конституційних прав громадян, – важлива і дієва гарантія забезпечення законності в ході здійснення досудового розслідування. Хоча не можна не враховувати можливість порушення прав осіб, відносно яких розпочато кримінальне провадження, а також осіб, інтересів яких воно стосується, у випадках його відкриття за фактом вчинення злочину.

Аналіз практики, що склалася у період чинності КПК 1960 р., свідчить про те, що заінтересовані особи доволі часто оскаржували до суду постанови про порушення кримінальних справ. Порядок такого оскарження був передбачений ст. 236-7 та 236-8 КПК.

Не є предметом наукового спору законодавчо врегульована на той час можливість оскарження постанови про порушення кримінальної справи як така. Це було позитивним кроком на шляху реального забезпечення надійного захисту прав людини при провадженні досудового розслідування. Але, незважаючи на це, удосконалення механізму такого оскарження в цілому та порядку розгляду судом відповідної скарги, порядку оскарження рішення суду першої інстанції, зокрема, становило науковий і практичний інтерес, оскільки існуюча на той час процедура повною мірою не забезпечувала реалізацію права на оскарження незаконних і необґрунтованих дій органів досудового розслідування.

Згідно з ч. 14 ст. 236-8 КПК України 1960 року сторони мали право на ознайомлення з матеріалами, які обґрунтовували рішення про порушення кримінальної справи, лише під час судового розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, та вимагати їх оголошення в судовому засіданні. Доречно зауважити на тому, що така процедура позбавляла можливості особу, відносно якої порушено кримінальну справу, а в разі її порушення за фактом вчинення злочину й особу, інтересів якої стосувалася порушена кримінальна справа, їх захисників чи законних представників на більш ранньому етапі ознайомитися з матеріалами, які були покладені в основу такого рішення. Це тягнуло за собою порушення права на захист, оскільки заінтересовані особи були позбавлені можливості ретельно викласти свою позицію щодо законності й обґрунтованості порушення кримінальної справи. Окрім цього, процесуальний механізм, що існував, ускладнював діяльність суду з розгляду скарги, яка розпочиналася з відкриття провадження. Саме на цьому етапі суддя вирішував питання про доцільність зупинення слідчих дій у справі на час розгляду скарги, про що зазначалося в постанові про відкриття провадження. Інформаційна недостатність ускладнювала прийняття правильного рішення з цього приводу. Якщо ж питання про зупинення слідчих дій не вирішувалося, то це спричиняло продовження під час проведення процесуальних дій порушення прав особи, відносно якої проводилося розслідування, або особи, інтересів якої стосувалася порушена кримінальна справа, у разі, якщо вона дійсно порушена незаконно й необґрунтовано.

Чинний же Кримінальний процесуальний кодекс України зовсім не передбачає права на оскарження відкриття кримінального провадження, яке розпочинається з моменту внесення відомостей, викладених у будь-якій заяві (повідомленні), до Єдиного реєстру досудових розслідувань. До речі, за новим КПК досудове розслідування, як стадія кримінального провадження, починається саме з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

В юридичній літературі висловлювалися слушні міркування про те, що такий підхід до визначення точки відліку кримінального провадження не дає підстави вважати рішення про його початок процесуальним, оскільки Єдиний реєстр досудових розслідувань аж ніяк не відповідає вимогам ст. 110 чинного КПК, у якій чітко вказується на те, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, котра складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову.

Отже рішення про початок кримінального провадження не може бути виключенням, адже починаючи саме з цієї миті можливе здійснення процесуальних дій. Навряд чи буде правильним починати проведення слідчих дій, застосування заходів процесуального примусу в обхід прийняття законного і обґрунтованого рішення про порушення (початок) кримінального провадження. Більш того, уразливим уявляється підхід законодавця до визначення точки відліку кримінального провадження з позиції такої відомої процесуальної гарантії, як процесуальна форма. Доцільно погодитися з думкою Л.В. Черечукіної про те, що рішенню уповноважених осіб про порушення (початок) кримінального провадження має бути надана процесуальна форма, тобто винесена відповідна постанова. Лише після цього відомості про кримінальне правопорушення можуть бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань [1, с. 7].

Зазначеним автором зроблено справедливе зауваження про те, що ліквідація зусиллями авторів чинного КПК стадії порушення кримінальної справи, безпосереднім завданням якої було виявлення ознак злочину, унеможливлює запобігання незаконному розслідуванню. Новим КПК механізм оскарження початку кримінального провадження як такий узагалі не передбачений. Отже особи, права і законні інтереси яких порушені безпідставним кримінальним переслідуванням, позбавлені можливості звернутися до суду з цього приводу з метою поновлення порушеного права. Втім, на підставі ст. 303 КПК, на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. І це на фоні того, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу набуває повноважень слідчого, а доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом (ч.2, 3 ст. 41 КПК). Слід погодитися з думкою Л.В. Черечукіної про те, що офіційне визнання оперативних працівників стороною обвинувачення з урахуванням реалій сьогодення інакше як нонсенсом назвати важко, адже завданням оперативних підрозділів є не встановлення об’єктивної істини шляхом доказування, а розкриття злочинів [1, с. 10].

Таким чином, наведені доводи дозволяють висловити заперечення в частині утиску права заінтересованих осіб на оскарження відкриття кримінального провадження.

На нашу думку, ст. 214 КПК України потребує корегування, оскільки закріплені в ній норми не забезпечують реалізацію такої важливої гарантії кримінального провадження, як процесуальна форма з одного боку, повною мірою не забезпечують здійснення прав особи, відносно якої безпідставно відкрито кримінальне провадження – з іншого.

Частину 1 ст. 214 КПК доцільно сформулювати таким чином: «Слідчий, прокурор, особа, уповноважена на проведення кримінального провадження у формі дізнання, невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення зобов’язані винести постанову про відкриття кримінального провадження, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування» далі за текстом.

Підлягає корегуванню і ч. 2 ст. 214 КПК, яку доцільно викласти в такій редакції: «Досудове розслідування розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття кримінального провадження та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань» далі за текстом.

Разом з тим пропонується диспозицію ч. 3 ст. 214 КПК після слів «Здійснення досудового розслідування до» доповнити словосполученням «винесення постанови про відкриття кримінального провадження» далі за текстом.

Прогалину щодо відсутності можливості оскарження рішення про відкриття кримінального провадження можна усунути шляхом внесення відповідного доповнення ч. 1 ст. 303 пунктом 2 такого змісту: «рішення слідчого, прокурора, особи, уповноваженої на провадження розслідування у формі дізнання, про відкриття кримінального провадження – підозрюваним, його захисником чи законним представником, особою, інтересів якої це стосується. За бажанням особа, відносно якої відкрито кримінальне провадження, підозрюваний, його захисник чи законний представник, особа, інтересів якої це стосується, мають право ознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують відкриття кримінального провадження». Це дозволить більш ретельно обґрунтувати позицію щодо його незаконності й необґрунтованості. Пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 ч. 1 ст. 303 КПК вважати пунктами 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9.

Згідно ст. 306 КПК України «Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування» скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст. ст. 318- 380 КПК з урахуванням положень Глави 26.

На наш погляд, такий порядок має відрізнятися від механізму, передбаченого ст. ст. 318-380 КПК, притаманного порядку розгляду справи по суті, насамперед можливістю оскаржити відкриття кримінального провадження в процесі досудового розслідування до складання обвинувального акту, і включати строк розгляду скарги слідчим суддею, час і місце розгляду скарги, список осіб, явка яких у судове засідання є обов’язковою; дії, які необхідно вчинити сторонам для забезпечення розгляду скарги; строк подання слідчому судді матеріалів кримінального провадження тощо.

Уважаємо, що пропоновані зміни мають стати запорукою на шляху реального вирішення завдань кримінального провадження, а саме забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.