Тема: Сифіліс.
Навчально-виховна мета : Вивчити етіологію, патогенез, клінічну картину сифілісу методики проведення дезінфекції при сифілісі, правила заповнення медичної документації .
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
1.Сифіліс. Збудник сифілісу, його характеристика.
2. Первинний період сифілісу.
3.Вторинний період сифілісу.
4. Третинний період сифілісу.
5.Сифіліс вроджений.
6. Прояви сифілісу в ротовій порожнині.
7. Діагностика сифілісу. Основні принципи лікування.
Диспансеризація.
Сифіліс - це хронічне інфекційне захворювання, що передається в основному статевим шляхом, спричинюється блідою трепонемою, характеризується ураженням усіх органів і тканин організму, здатністю до тривалого та рецидивного перебігу й передавання за спадковістю.
Назву хворобі надав у 1530 р. італійський медик, поет та філософ Фракасторо, присвятив їй поему під назвою «Сифіліс - гальська хвороба». У ній він описав клінічні ознаки даного захворювання, якими був покараний пастух Сифіліс за свої любовні пригоди.
Ще одна назва хвороби - «люес» (від гр. lues - карати).
Етіологія. Збудником сифілісу є бліда спірохета (Treponema pallidum), відкрита у 1905 р. Шаудіном і Гофманом. Свою назву «бліда» трепонема отримала від її властивостей погано сприймати барвники. Трепонема має вигляд спіралі гвинтоподібної форми з 8-14 рівномірними і крупними завитками, рухлива: обертається навколо своєї поздовжньої осі - «загвинчується» як штопор; ковзає вперед і назад, роблячи хитальні, хвилеподібні рухи; згинається під більш або менш гострим кутом. Розміри її — 6-14 мкм.
Оптимальна тепература для життєдіяльності блідої трепонеми - 37 °С, при 60 °С вона гине через 10-15 хв, при 100 °С - моментально, за температури 10 °С вона може жити до 3 год. Особливо згубним для трепонеми є висихання, у вологих виділеннях вона зберігає життєдіяльність до 12 год і більше. Згубно діють на трепонему дезінфек-
ційні хімічні речовини: 0,5 % розчин фенолу, 1-2 % розчин карболової кислоти, 96 % етиловий спирт, піна калійного мила.
Трепонеми розмножуються шляхом поперечного поділу, існує також і статевий шлях розмноження. Під впливом несприятливих умов існування (вплив антибіотиків, недостатнє живлення) вони можуть утворювати «форми виживання» - цисти та Ь-форми. Ці форми не пропускають лікарські засоби і тому довго можуть існувати в організмі без патогенної дії на організм.
Шляхи зараження на сифіліс такі:
1. Статевий.
2. Побутовий (через поцілунки, предмети, якими до того користувався хворий - склянки, ложки, зубні щітки, недопалки цигарок, бритви тощо).
3. Трансфузійний.
4. Трансплацентарний (від хворої сифілісом матері плодові).
Умови, необхідні для розвитку захворювання:
1. Наявність збудника (найбільш заразними є елементи висипу первинного і вторинного сифілісу, які виділяють секрет, що локалізується в порожнині рота, на статевих органах).
2. Масивність дози збудника.
3. Вірулентність збудника.
4. Наявність воріт для інфекції - ділянка шкіри чи слизової оболонки з порушеною цілістю.
Загальний перебіг сифілісу. Від моменту потрапляння інфекції в організм до появи перших видимих симптомів хвороби минає деякий проміжок часу, протягом якого бліді трепонеми, що проникли в організм, розмножуються і набувають достатньої активності. Цей період називається інкубаційним і триває в середньому 3-4 тиж. У деяких випадках він може бути довшим - до 6 міс, або надто коротким - 2 тиж.
З моменту появи на місці проникнення інфекції першого клінічного прояву первинної сифіломи, або сифілітичного (твердого) шанкру починається період первинного сифілісу. Через тиждень після утворення шанкру збільшуються периферійні регіонарні лімфатичні вузли з одного боку, ще через тиждень - з обох боків.
Протягом перших 3 тиж існування первинного сифілісу реакція Вассермана стає негативною, тому цей період називається первинним серонегативним. Протягом наступних 3-4 тиж реакція Вассермана стає позитивною, тому цей період називається первинним серопозитивним.
Усього первинний період сифілісу триває 6-7 тиж і закінчується появою висипу, що свідчить про початок вторинного свіжого періоду сифілісу.
У кінці первинного періоду у хворого відзначаються збільшення усіх периферійних лімфатичних вузлів, нездужання, загальна слабкість, головний біль, втрата апетиту, біль у м'язах, кістках і суглобах, підвищення температури тіла, що свідчить про генералізацію процесу.
Вторинний сифіліс триває 3-5 років, упродовж якого неодноразово виникають рецидиви.
Вторинний свіжий сифіліс характеризується ураженням шкіри, видимих слизових оболонок, кісток, окістя і відносно рідко - внутрішніх органів і нервової системи.
Висип на шкірі і слизових оболонках значний і морфологічно різноманітний, відзначається доброякісністю і схильністю до мимовільного, безслідного зникнення навіть без лікування. У цей період частина блідих трепонем гине, решта їх переходить у форму цист, у зв'язку з чим відбувається згасання, а далі - повне зникнення висипу. Після зникнення висипу, який тримається 4-6 тиж, настає латентний (прихований) період, коли видимих клінічних проявів немає і лише специфічний поліаденіт і позитивна реакція Вассермана свідчать про наявність сифілісу.
Протягом цього періоду в організмі перестають вироблятися антитіла, їхня кількість зменшується, трепонеми із форми цист знову перетворюються в активні форми, починають інтенсивно розмножуватися, що зумовлює виникнення клінічних проявів хвороби - настає новий активний період сифілісу, який дістав назву вторинного рецидивного. Латентний період сифілісу триває невизначено довгий час - тижні, місяці і навіть роки.
Вторинний рецидивний сифіліс характеризується новим висипом на шкірі і слизових оболонках, ураженням окістя тощо. Кількість рецидивів, характер і локалізація висипу залежать від загального стану хворого, умов праці, побуту, вживання антибіотиків. Кожний наступний рецидив характеризується дедалі меншою кількістю елементів висипу.
Третинний сифіліс розвивається звичайно непомітно для хворого і за відсутності лікування триває до кінця його життя. Прояви третинного сифілісу нечисленні, проте масивні, зі схильністю до розпаду і рубцювання, що призводить до руйнувань, деформації, порушення функції і навіть смерті у випадках ураження життєво важливих органів. У період третинного сифілісу також розрізняють активні фази і латентні проміжки. У більш рідких випадках, замість проявів третинного періоду, у хворих, які не отримують належного лікування, розвиваються своєрідні зміни в центральній нервовій системі, зумовлені дифузними ураженнями головного мозку - прогресивний параліч, або спинного мозку - спинна сухотка. Особи зі звичайними проявами третинного сифілісу (горбкуватий, гумозний сифіліди) майже ніколи не хворіють на прогресивний параліч або спинну сухотку, і навпаки.
Класифікація
I. Сифіліс первинний серонегативний.
II. Сифіліс первинний серопозитивний.
III. Сифіліс вторинний свіжий.
IV. Сифіліс вторинний рецидивний.
V. Сифіліс прихований ранній (до 2 років).
VI. Сифіліс прихований пізній (після 2 років).
VII. Сифіліс прихований неуточнений.
VIII. Сифіліс третинний активний.
IX. Сифіліс третинний прихований.
X. Сифіліс вісцеральний.
XI. Сифіліс нервової системи.
XII. Сифіліс ранній природжений.
XIII. Сифіліс пізній природжений.
XIV. Сифіліс прихований природжений.
Первинний сифіліс
Сифілітичний шанкр (первинна сифілома) виникає на місці занесення в організм блідих трепонем (у воротах інфекції) після закінчення інкубаційного періоду і спочатку має вигляд запальної червоної плями, яка через 2-3 дні перетворюється на вузлик, що збільшується у розмірах, ерозується або перетворюється на виразку і виділяє незначну кількість серозної рідини. Сформований сифілітичний шанкр має чітко обмежену круглу або овальну, рідше - лінійну форму, його діаметр варіює у широких межах - від 03 до 1,5 см, краї підвищуються над рівнем здорової шкіри, блюдцеподібно опускаються до дна, дно гладеньке, блискуче, ніби полаковане, червоне (як сире м'ясо) або блідо-сіре. Досить характерні для сифілітичного шанкру хрящова щільність, яка виходить за межі його на 1-2 мм, відсутність гострозапальних явищ і болісності.
Атипові форми шанкру. Шанкр-амигдаліт -це збільшення та ущільнення одного мигдалика за відсутності на ньому ерозії чи виразки, проявів запалення суміжних із мигдаликом тканин. Шанкр має різкі межі, відсутні температурна реакція і болісність під час ковтання, в разі пальпації мигдалика шпателем відчувається його пружність.
Шанкр-панарицій локалізується на нігтьовій фаланзі переважно вказівного пальця. Має вигляд твердої, глибокої, болісної виразки з нечіткими «роз'їденими» краями і зритим дном, вкритим брудним червонувато-сірим розпадом; гострі запальні явища відсутні або слабко виражені.
Індуративний набряк локалізується на великих соромітних губах у жінок, характеризується значним припуханням та ущільненням ураженої ділянки, що набуває темно-червоного кольору з фіолетовим відтінком; межі його стерті, на поверхні ділянки уражень немає.
Ускладнення сифілітичного шанкру. Баланіт - запалення шкіри головки статевого члена, що виникає внаслідок локалізації в цій ділянці сифілітичного шанкру; характерними
проявами якого є почервоніння, набряк, мацерація та утворення ерозій із серозно-гнійним виділенням.
Баланопостит розвивається з баланіту внаслідок поширення запального процесу на внутрішній листок передньої шкірочки.
Фімоз виявляється у неможливості відтягти передню шкірочку за головку статевого члена внаслідок набряку при відносно вузькому отворі мішка передньої шкірочки; при цьому з останнього виділяється гнійна рідина з неприємним запахом і виникає біль у ділянці статевого члена.
Парафімоз утворюється в разі локалізації шанкру на передній шкірочці; при цьому має місце защемлення головки статевого члена внаслідок втрати еластичності мішка передньої шкірочки, край якого охоплює головку, як кільце, і стискує її у вінцевій борозні.
Гангренозний твердий шанкр характеризується безболісним глибоким змертвінням тканини у вигляді чітко обмеженого чорного некротичного струпа, після відокремлення якого відкривається вкрита здоровими грануляціями виразка різної глибини, яка швидко загоюється рубцюванням.
Фагедизм твердого шанкру розвивається в ослаблених людей, характеризується поширенням ураження як у глибину, так і по поверхні, що супроводжується різкою болючістю, гострими запальними явищами і кров'янисто-гнійними виділеннями з розпадом тканини, який може бути досить значним.
Сифілітичний лімфаденіт (бубон) - це збільшення регіонарних лімфатичних вузлів; вони безболісні, овоїдної форми, діаметром до 2-3 см, не запалені й не спаяні ні з оточуючою шкірою, ні між собою, рухливі під незміненою шкірою, мають щільноеластичну консистенцію. У разі локалізації первинної сифіломи на зовнішніх статевих органах припухають пахвинні лімфатичні вузли з боку ураження або з обох боків. Якщо сифілітичний шанкр, розміщений на пальці, збільшуються ліктьові і пахвові лімфатичні вузли з відповідного боку; на губі, мигдаликах - підщелепні й інші лімфатичні вузли. Регіонарний лімфаденіт розвивається наприкінці першого або на початку другого тижня після виникнення шанкру і залишається без змін кілька місяців, після чого повільно розсмоктується.
Лімфангіт. Якщо процес захоплює лімфатичні судрни, вони пальпуються у вигляді незапальних щільних безболісних шнурів зі своєрідними здуттями, вкритих здоровою шкірою. Лімфангіт спостерігається у 1/3 випадків наявного твердого шанкру.