Тема: Мікози. Вірусні хвороби з ураженням шкіри і слизових оболонок.

Навчально- виховна мета: Вивчити етіологію, патогенез, клініку, діагностику та лікування цих хвороб шкіри. Розробити план протиепідемічних та профілактичних заходів. Навчитися обстежувати пацієнтів, хворих на мікози і вірусні дерматози.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1.Мікози. Фактори ризику. Джерела та шляхи передачі. Класифікація.

2.Клінічна картина кератомікозів, дерматомікозів.

3.Кандидози шкіри та слизових оболонок. Клінічна картина.

4.Оніхомікози. Клінічна картина.

5.Принципи лікування. Догляд за хворими. Профілактичні заходи.

6.Вірусні дерматози. Провокуючі фактори герпесу. Клінічні форми.

Простий герпес

Простий герпес посідає провідне місце серед вірусних хвороб людини, а 95 % населення є носіями віруса. Згідно з даними ВООЗ, останніми роками підвищується захворюваність на цю хворобу, а також збільшується кількість ускладнених форм; вона посідає друге місце після грипу як причина смерті від вірусних інфекцій. Збудник - вірус простого герпесу. Розрізняють два типи вірусу простого герпесу. Перший тип передається повітряно-краплинним, рідше - контактним шляхом і спричиняє ураження обличчя/порожнини рота та гінгівостоматит у дітей. Первинне інфікування відбувається у віці 6 міс - 3 років, коли в крові зникають материнські антитіла, а місцевий імунітет ще недостатньо розвинений, що клінічно проявляється

герпетичним гінгівостоматитом. Вірус другого типу передається переважно статевим шляхом і спричинює розвиток генітального герпесу. Характерною особливістю герпетичної інфекції людини є те, що після першого контакту з нею вірус пожиттєво зберігається у латентному стані в регіонарних сенсорних гангліях. У розвитку інфекційного процесу має значення стан макроорганізму, а також спадковий чинник, у деяких випадках хвороба рецидивує до 6-8 разів на рік і більше. Після інфікування в організмі утворюються антитіла до вірусу простого герпесу, кількість їх збільшується протягом 3-4 тиж і в подальшому впродовж усього життя зберігається на відносно постійному рівні як у разі латентної, так і маніфестної інфекції. Ці антитіла не запобігають розвитку рецидивів хвороби. Приблизно у 1/3 вірусоносіїв виникають маніфестні форми герпетичної інфекції. Первинний герпес виникає після першого контакту з вірусом у дитячому віці і найважче перебігає у новонаро-джених. Інкубаційний період триває від кількох днів до 2 тиж.

Гострий герпетичний гінгівостоматит -найчастіший прояв первинної герпетичної інфекції у дітей!

Клінічна картина. Розвивається раптово, з підвищенням температури тіла до 39-40 °С, ознобом, головним болем, явищами інтоксикації. Згруповані болючі пухирці (везикули) в порожнині рота локалізуються на слизових оболонках щік, ясен, губ, язика, піднебіння, мигдаликів. Після руйнування пухирців утворюються множинні болючі ерозії із залишками відшарованого епідермісу, які схильні до злиття й утворення вогнищ із фестончастими контурами на набряклій основі.

Залежно від характеру ураження слизових оболонок розрізняють три клінічні форми гінгівостоматиту: катаральну;

— ерозивну;

— виразково-некротичну.

Регіонарні підщелепні лімфатичні вузли збільшені, болючі. Явища стихають через 2-3 тиж, в ослаблених дітей можлива генералізація процесу з ураженням внутрішніх органів (летальність до 25 %).

Рецидивна форма простого герпесу має легший перебіг, можуть спостерігатись продромальні явища (не завжди) з порушенням загального стану, що виникають за 1-3, іноді 5-7 днів до рецидиву: гарячка, регіонарний лімфаденіт, біль у м'язах і великих суглобах, раптове серцебиття, задишка, мерзлякуватість, пітливість, втомлю-ванність, розлади сну, парестезії, аотеноневротичний стан, больовий синдром (регіонарний герпетичний тангліоневрит). Типова локалізація: губи, обличчя, кон'юнктива і рогівка ока, сідниці. На тлі еритеми, набряку групами виникають пухирці (везикули) із прозорим вмістом, які супроводжуються печінням, поколюванням, свербежем. Унаслідок руйнування везикул виникають болючі ерозії, які можуть зливатись, утворюючи вогнища із фестончастими межами. Часто наявний болючий регіонарний лімфаденіт. Згодом ексудат на поверхні ерозій засихає у кірочки, під якими ерозії епітелізуються впродовж 7-10 днів; кірочки відпадають, залишаючи червоно-білі плями. Хвороба може рецидивувати впродовж років і десятиліть, частота рецидивів різна: від 1-3 на рік до 4-5 разів на місяць. Висип рецидивує переважно на одному і тому самому місці. Рідко процес набуває безперервного хронічного перебігу. Виділяють кілька атипових форм простого герпесу:

- абортивна (еритема, папули);

- набрякова (на губах, повіках, яка супроводжується

значним набряком);

- зостериформна (висип однобічний за ходом нерва,

супроводжується невралгічним болем, нездужанням);

- дисемінована (поява висипу на різних ділянках);

- геморагічна;

- геморагічно-некротична.

На тлі імунодефіциту може спостерігатись перманентний перебіг з утворенням виразок (виразкова форма), особливо в ділянці зовнішніх статевих органів. У разі ускладнення простого герпесу вторинною інфекцією і локалізації на обличчі може розвинутись рупіоїдна форма з формуванням пошарових кірочок. Обмежені вогнища ураження, які складаються із кількох пухирців із щільною покришкою і супроводжуються значною болючістю, можуть локалізуватись на пальцях рук (герпетичний панарицій).

Генералізована форма простого герпесу має тяжкий перебіг, супроводжується численними везикуло-пустульозними, іноді виразково-некротичними змінами з підвищенням температури тіла, тяжким загальним станом, тахікардією, судомами, головним болем, поліаде-нопатією, ураженням печінки, гематологічими порушеннями (анемія, лейкопенія).

Генітальний герпес передається переважно статевим шляхом. Останніми десятиліттями кількість випадків генітального герпесу значно збільшилася. Первинний генітальний герпес виникає після 1-10-денного інкубаційного періоду і відрізняється від подальших рецидивів більш тяжким і тривалим перебігом (до 3-5 тиж) з гарячкою, нездужанням, збільшенням і болючістю пахвинних лімфатичних вузлів. У жінок він проявляється гострим везикульозним вульвова-гінітом. На тлі значної еритеми і набряку виникають згруповані пухирці спочатку з прозорим, а згодом з каламутним вмістом; на місці зруйнованих везикул утворюються поліциклічні ерозії, іноді виразки, тріщини, пахвинний болючий лімфаденіт. У разі втягнення в процес шийки матки може розвинутись дифузний геморагічний або виразковий цервіцит. У чоловіків аналогічні клінічні прояви спостерігаються в разі гострого герпетичного баланопоститу. У 40-75 % жінок герпес зовнішніх статевих органів під час наступних рецидивів перебігає малосимптомно. У 50-75 % хворих він рецидивує з менш вираженими клінічними проявами, продромальні явища і порушення загального стану трапляються рідко. Провокуючими чинниками можуть бути: стреси, менструація, інтеркурентні інфекції, переохолодження тощо. З атипових форм генітального герпесу виділяють:

- виразкову;

- набрякову;

- геморагічну;

- некротичну;

- персистувальну.

Генітальний герпес може спричинити безпліддя, невиношування вагітності, передчасні пологи, трансплацентарне інфікування плода і передаватись дитині під час пологів (до 50 %). У випадках транс-плацентарного інфікування у новонароджених можуть спостерігатись затримка росту, мікроцефалія, енцефаліт, хоріоретиніт, затримка психомоторного розвитку.

Генералізований герпес новонароджених виникає гостро в перші кілька днів після пологів. Іуіоже починатись із анорексії, диспепсії, судом, розвивається септичний стан, виникають гарячка (39-40 °С), дисемінований герпетичний висип на шкірі, слизових оболонках порожнини рота, очей, гортані, стравоходу, легень. До патологічного процесу залучаються печінка, надниркові залози та інші органи, часто спостерігаються нервово-психічні ускладнення.

Діагностика:

1. Клінічні прояви, за якими простий герпес діагностують у 90 % випадків.

2. Виділення вірусу.

3. Виявлення багатоядерних гігантських клітин із внутрішньоядерними включеннями у мазках-відбитках за Тцанком.

4. Виявлення антигену вірусу в інфікованому матеріалі методом флюоресценції.

5. Ідентифікація і визначення титру герпесвірусних антитіл.

Диференціальну діагностику проводять з імпетиго.

Лікування. Найефективнішим препаратом у лікуванні гер-

петичної інфекції є ацикловір (зовіракс, віролекс, герпевір), який призначають всередину в дозі до ЮООмг/добу, внутрішньовенно або внутрішньом'язово. Препарат сприяє швидкому регресу висипу, хоча не запобігає рецидивам. Використовують рекомбінантні інтерферони (реаферон, лаферон) внутрішньом'язово (по 2 ООО ООО МО) і місцево, гропринозин (по 50 мг/кг) 3-4 рази на день упродовж 7 днів, циметидин, марборан. Місцево призначають мазі з ацикловіром (зовіракс, віролекс, лізавір), гевізош, теброфенову, оксолінову, мазь флореналю, лінімент мегосину, госиполу тощо.

Найскладнішим завданням є запобігання рецидивам простого герпесу. З цією метою в міжрецидивний період показана протигерпе-тична полівалентна вакцина внутрішньошкірно в передпліччя у дозі 0,2 мл, на курс - 10 ін'єкцій; кожні 6-8 міс ревакцинацію повторюють (до 5 ін'єкцій із частотою 1 раз на тиждень); усього 3-5 курсів. Використовують також левамізол, циметидин, гамма-глобулін, пірогенал, поліомієлітну вакцину.

Профілактика полягає в інформуванні пацієнтів про характер хвороби, шляхи передачі, ізоляції дорослих хворих від дітей, уникненні позашлюбних статевих зв'язків.