Атопічний дерматит

Атопічний дерматит - це хронічне захворювання шкіри, яке виникає внаслідок успадкування схильності до алергійних реакцій з аутоімунним компонентом. Проте за відсутні провокуючих чинників навколишнього середовища атопічний дерматит може довго залишатися у прихованій формі, тому захворювання не завжди виникає в дитячому віці.

Клінічна картина. Характерна локалізація цього дерматиту: шкіра щік, навколо рота, очей, згинальні поверхні верхніх і нижніх кінцівок (ліктьові та підколінні ямки).

Клінічні прояви нагадують екзему чи нейродерміт: почервоніння шкіри, набряк, сверблячі вузлики, пухирці, кірки, лущення, в подальшому шкіра стає сухою, ліхеніфікованою, з лущенням і гіперпігментацією .

Лікування проводять як у разі екземи, особливу увагу приділяють імунокорегувальній терапії, у періоди ремісії рекомендується санаторно-курортне лікування.

Нейродерматози

До цієї групи належать захворювання, в патогенезі яких провідну роль відіграють нейрогенні чинники. їм властиві інтенсивний свербіж та переважання уртикарно-папульозних елементів висипу.

Нейродерміт. Обмежений нейродерміт починається сильним нападоподібним, локалізованим свербежем, згодом на цьому місці виникають дрібні червоно-бурі або кольору шкіри вузлики, щільні, сухі, вкриті дрібними лусочками. Природний малюнок шкіри грубішає, стає різко вираженим, унаслідок розчухувань утворюються садна, кров'янисті кірки і навіть рубчики. Сформований висип обмеженого нейродерміту складається із трьох зон: центрфіьної - суцільна інфільтрація та ліхенізація; середньої - окремі папули; периферійної - нерізко обмежена пігментація. Характерна локалізація задня і бічна поверхні шиї, згини великих суглобів, під пахвами, на статевих органах та прилеглих до них ділянках, навколо відхідника.

Дифузний нейродерміт характеризується виснажливим паро-ксизмальним свербежем, що захоплює більш-менш широкі ділянки спочатку абсолютно незміненої шкіри. У подальшому на цих місцях виникають гіперпігментація та дифузна ліхеніфікація; шкіра стає буруватою, сухою, інфільтрованою, на її поверхні спостерігаються тонкі лусочки, екскоріації, кров'янисті кірки; на периферії ураження помітні розсіяні, місцями згруповані полігональні блискучі папули.

Лікування:

1. Засоби для усунення нейрогенного чинника.

2. Гіпосенсибілізувальна (антигістамінна і кортикостероїдна терапія).

3. Імунокорегувальна терапія.

4. Місцеве лікування кератопластичні та розсмоктувальні мазі з дьогтем березовим (5 %), іхтіолом (2-5 %), сіркою (5 %), нафталаном. Ефективні загальні ванни з дубової кори, шавлії, череди, ромашки. Із фізіотерапевтичних процедур рекомендова-но фонофорез з гідрокортизоном, ультразвук з гормональними кремами тощо.

Кропив'янка може виникати під впливом екзогенних та ендогенних чинників. До перших належать вплив холоду, безпосередній контакт з деякими речовинами, деякі харчові продукти; з ендогенних слід визначити порушення травного тракту, обміну речовин, розлади ендокринної системи, хронічні інфекції (туберкульоз, малярія тощо), фокальна інфекція.

Клінічна картина. Захворювання починається свербежем і появою на шкірі пухирів (уртикарних елементів) під впливом розчухувань; після проведення твердим тупим предметом по поверхні шкіри виникає яскраво-червоний або білий валик (підвищений дермографізм). Кількість пухирів різна, вони злегка піднімаються над рівнем нормальної шкіри, різної форми і розмірів, з досить чіткими межами червоного кольору, виникають ексцентрично (кол. вк., мал. 6). Набряк, який посилюється, стискає кровоносні судини, що призводить до збліднення центральної частини пухирів. Тривалість існування кожного елементу висипу не перевищує кількох годин. Локалізується висип на будь-якій ділянці шкіри, на слизових оболонках ротової порожнини, гортані, статевих органів, що іноді може призвести до тяжких наслідків (асфіксія).

Набряк Квінке є гігантською кропив'янкою із набряклістю на обличчі або статевих органах, де багато пухкої жирової клітковини.

Лікування:

1. Гіпосенсибілізувальні та антигістамінні препарати; місцеве лікування неефективне.

2. У тяжких випадках за ознак наростання вираженості набряку Квінке - негайне введення кортикостероїдних препаратів (оптимальна доза 120-150 мг за преднізолоном) і підшкірно негайно вводять 0,5-1 мл 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду.

3. У разі асфіксії - негайна інтубація трахеї або трахеостомія, госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії.

Шкірний свербіж проявляється вираженим свербежем та слідами розчухувань, унаслідок чого утворюються екскоріації, зони пігментації, рубці, ліхенізація та піодермія; нігтьові пластинки пальців рук стають полірованими, вільний край їх стирається.

Етіологічними чинниками свербежу як самостійного захворювання (а не симптому інших дерматозів) можуть бути вісцеральні розлади, токсичні чинники, аутоінтоксикація, похилий вік, ендокринні захворювання, хвороби крові, гельмінтози.

Лікування:

1. Усунення етіопатогенетичного чинника.

2. Гіпосенсибілізувальна і седативна терапія.

3. Місцеве лікування - 1-2 % розчин ментолу, тимолу, кортикостероїдні мазі, іонофорез із 2 % розчином новокаїну на міжхребцеві вузли, дарсонвалізація (загальна й місцева).