2. Основні напрями і механізми забезпечення збалансованого розвитку України та її регіонів.

За оцінкою американської організації Blacksmith Institute, Україна належить до держав з найскладнішою екологічною ситуацією. За офіційними даними, понад 70 % площі України — це території з небезпечними для людини умовами проживання, з них 1,7 % загальної площі країни віднесено до категорії «території екологічного лиха». Лише 7 % від загальної території України складають відносно чисті території, умовно чистими визнано близько 8 % земель, а мало забрудненими — 15 %. Більшість із цих земель знаходиться під заповідниками. Незважаючи на це, Україна має високий потенціал для забезпечення сталого розвитку, адже на 6 % європейської території знаходиться 25 % її флори та фауни.

Перехід до збалансованого (сталого) розвитку є новою політичною метою. Передумовами її реалізації є відповідальне і кваліфіковане управління, яке ставить за мету побудувати екологічно й соціально орієнтовану ринкову економіку, призначену для «вписуван­ня» господарювання в довкілля.

Сталий розвиток України розглядається як система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел духовності.

В економічній сфері стратегічні пріоритети сталого розвитку:

• утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання;

• впровадження науково-технологічних інновацій та опанування інноваційного шляху поступу як головного фактора збалансованого економічного розвитку;

• енергозбереження і збалансований розвиток енергетики;

• активне здійснення аграрної політики;

• забезпечення стійкості фінансової системи, стабільності обмінного курсу гривні, розширення кредитної підтримки економіки, зміцнення довіри до фінансових установ;

• оптимізація структури й обсягу зовнішнього боргу, недопущення неконтрольованого відпливу капіталу за межі країни.

У соціальній сфері:

• запобігання зубожінню населення (реформування системи оплати праці, зменшення безробіття, забезпечення продуктивної зайнятості, зниження рівня майнового розшарування населення, вдосконалення механізмів надання державної допомоги, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування);

• підвищення інтелектуального потенціалу, всебічний розвиток освіти, особливо екологічної;

• поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї;

• покращення охорони здоров'я населення, зниження смертності та збільшення тривалості життя;

• розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері суспільних відносин:

• створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;

• формування громадянського суспільства, забезпечення в ньому політичної стабільності та взаєморозуміння;

• розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу.

В екологічній сфері:

• формування збалансованої системи природокористування на основі принципу гранично припустимих екологічних змін довкілля, ощадливого споживання природних ресурсів, зменшен­ня й утилізація шкідливих викидів і відходів, застосування сучасних екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення й довкілля;

• поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну Дніпра;

• стабілізація й поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

• запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів і поліпшення їхнього екологічного стану;

• екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства, транспорту;

• збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток заповідної справи;

• поліпшення якості питної води;

• удосконалення системи моніторингу, розширення національної екологічної мережі.

Передбачається прискорене виведення економіки на шлях зростання через глибокі структурні зміни й поглиблення курсу реформ, активну й послідовну соціальну політику.

Головні перешкоди для переходу України до моделі збалансованого (сталого) розвитку обумовлені різним сприйняттям поставлених завдань існуючими інституціями й, відповідно, неузгодженістю дій. Потрібні інноваційні механізми прийняття рішень, які б об'єднували державний, приватний і громадський сектори. Також важливо, щоб у разі проведення урядом політики збалансованого розвитку вона була підтримана громадськістю.

Пріоритетні заходи передбачають створення міжгалузевих органів, відповідальних за координацію діяльності в галузі збалансованого розвитку. Необхідні комплексні коротко-, середньо- й довгострокові прогнози (їх компонентом будуть прогнози зміни природно-ресурсного потенціалу, стану довкілля та рівня життя населення).

На регіональному рівні концепція сталого розвитку конкретизується за трьома напрямами: соціальному, економічному, екологічному. Пріоритетними напрямками для більшості регіонів мають бути:

• досягнення внутрішньорегіональної збалансованості між економічним розвитком, станом довкілля, соціально- демографічними й суспільно-політичними процесами;

• випереджальнии розвиток агропромислового комплексу, зокрема виробництво конкурентноздатних видів сільськогосподарської продукції;

• інтенсивний розвиток курортно-рекреаційного господарства й туризму;

• збалансоване використання мінерально-сировинних і вторинних ресурсів, відходів виробництва;

• забезпечення надійного водопостачання та стабільної роботи комунального господарства й міського транспорту в населених пунктах.