Тема урбанізоване середовище і здоров’я.

План.

1.Категорія „урбосередовище”.

2. Екологічні проблеми міст України.

3.Урбосередовище і здоров’я населення.

4. Практична робота № 10 „Аналіз гостроти екологічних проблем індустріальних міст України”

1.Категорія „урбосередовище”.

Очікується, що частка міського населення в Західній Єв­ропі у 2000 році складе 71 %, у Північній Америці — 87, у Ла­тинській Америці — 80, в Австралії та Океанії — 80, у Східній Азії — 40, у Південній Азії — 35, в Африці — 39 %. 1900 року у світі налічувалося 10 міст-мільйонерів, 1975 — 185, а 2000 року їх число перевищило 400. 1920 року у двох найбільших містах світу — Нью-Йорку й Лондоні — мешкали, відповідно, 5620 тис. і 4483 тис. осіб, у Парижі й Чикаго — до трьох мільйонів (відпо­відно 2906 і 2702 тис.), і ще в чотирьох містах — близько двох мільйонів людей (Токіо — 2173, Берлін — 1903, Відень — 1841 і Філадельфія — 1824 тис.). Вісім із десяти найбільших міст світу розташовувалися в США, Європі та Японії й тільки два — у Пів­денній Америці та Китаї.

Урбанізація (лат. urbanus — міський) — соціально-економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство.

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом, або глобальним містом.

Історично урбанізація пов'язана з розвитком капіталізму. Мабуть, тому Великобританія, де була започаткована промисловість, першою пережила індустріалізацію й першою перетворилася на країну з переважно міським населенням. Більшість країн Європи та США почала урбанізуватися на початку XIX ст. Наприклад, за період з 1800 по 1900 рік населення Нью-Йорка збільшилося з 60 тис. до 4,8 млн осіб. Найурбанізованішою сучасною країною Європи є Німеччина.

Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками:

• частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни;

• щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст;

• транспортна та інша доступність великих міст для населення країни;

• різноманітність галузей народного господарства;

• різноманітність видів трудової, дозвільної діяльності населення;

• поширення міських форм життя як на населення міст, так і на жителів села.

Урбанізація є соціальним процесом, який характеризує сучасну дійсність. Вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Загальні їх тенденції простежуються і в Україні. Водночас помітні й певні специфічні риси «української урбанізації». Головна з них — зростання міст і поширення міського способу життя на всі форми життєдіяльності. Якщо, наприклад, перед початком Другої світової війни питома вага міського населення України складала лише 34 %, то в післявоєнний час вона почала помітно збільшуватися, досягнувши 1992 р. 68 %. Загалом кількість міського населення з 1960 по 1997 р. зросла в 1,7 раза. Але це відбувалося переважно за раху­нок скорочення сільського населення, занепаду села. На сучасному етапі в Україні почали розвиватися й дезурбанізаційні процеси, найпомітнішими з яких є:

• зниження ролі міста як центру концентрації передових виробничих технологій, виробничих науково-дослідних установ, ви­сокопродуктивних підприємств;

• декваліфікація кадрового потенціалу, втрата досвіду висококваліфікованої праці;

• руйнування міських особливостей зайнятості населення, деформація міського способу життя;

• скорочення кількості міського населення (депопуляційні процеси), зворотна міграція в сільську місцевість, скорочення міських територій за рахунок адміністративно-територіальних реорганізацій.

Міста зростають не хаотично, а відповідно до особливостей зовнішнього середовища. Своєрідність розміщення, пересування в міському середовищі аналогічна тій, що відбувається у природі. А різні міські райони розвиваються завдяки адаптації їх мешканців, що борються за власне існування. Загалом формування міста можна розглядати як відтворення послідовних концентричних кіл, що уособлюють міські сфери, поділені на сектори: у центрі розташовані райони «внутрішнього міста», поза ними — житлові квартали, далі — приміська зона. Процеси захоплення екологічної ніші, закріплення в ній відбуваються в секторах концентричних кіл.

Серед чинників, що визначають світосприйняття мешканців міст, виділяють психологічні ефекти міського життя, їх вплив на соціальну структуру й індивіда. До негативних ефектів урбанізації можна віднести взаємну байдужість, безцеремонність, підвищене емоційне навантаження, що призводить до відчуття тривоги, нервового напруження, відсутність підтримки через послаблені міжосо- бистісні зв'язки мешканців міст. Водночас у містах люди відчувають себе вільнішими й мають змогу жити на власний розсуд.