Тема . Екологічно допустимий ризик.

План.

1.Категорія „екологічно допустимий ризик”.

2.Оцінка впливу на навколишнє середовище.

3.Практична робота № 8:

„ Визначення параметрів допустимого ризику урбанізованого середовища для людини”.

1.Категорія „екологічно допустимий ризик”.

Шкода природному середовищу за різних антропогенних і стихійних впливів, мабуть, є неминучою, однак вона має бути зведена до мінімуму й бути економічно виправданою. Будь-які господарські або інші рішення мають прийматися з таким розрахунком, щоби не перевищувати межі шкідливого впливу на природне середовище. Установити ці межі дуже важко, оскільки пороги впливу багатьох антропогенних і природних факторів невідомі. Тому використовується поняття екологічного ризику. При цьому під словом ризик найчастіше розуміють імовірність одержання несприятливого результату (втрат), хоча його можна описати і як імовірність одержати результат, відмінний від очікуваного. Екологічний ризик — це ступінь екологічної небезпеки, що розглядається у двох основних аспектах:

• імовірність порушення природної рівноваги, тобто еволюційно сформованої саморегулюючої системи зв'язків у біосфері, яка забезпечує стабільність такого природного середовища, до якого адаптована людина;

• імовірність агресивного впливу факторів навколишнього середовища безпосередньо на людину, який може призвести до погіршення здоров'я, зниження життєздатності людської популяції у формі підвищення генетичного вантажу, зниження імунітету, підвищення рівня захворюваності й смертності.

Екологічний ризик пов'язаний з такими групами факторів:

1) техногенними; 2) природними; 3) військовими; 4) соціально- економічними; 5) політичними; 6) тероризмом. Так, техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на JIEC, аваріями танкерів, на небезпечних хімічних виробництвах, під час руйнування гребель водосховищ тощо. Природний екологічний ризик пов'язаний з імовірністю прояву несприятливих природних явищ, таких як землетруси, вулканізм, селі, повені, цунамі та ін. Він збільшується за високої густоти населення, а також залежить від характеру сприйняття населенням подій, що відбуваються. Відомо, що катастрофічні наслідки аварій і стихійних природних явищ різко зростають у результаті психологічної неготовності населення до таких подій.

Екологічний ризик R може бути оцінений кількісно як добуток:

R=py,

де р — імовірність негативного впливу джерела небезпеки на населення, екосистеми або інші природні об'єкти;

у — передбачувана величина збитку від цього впливу.

Методологія аналізу ризиків дозволяє побудувати «шкалу», з допомогою якої можна проводити оцінювання та порівняння впливу на навколишнє середовище та здоров'я людини несприятливих факторів. Наразі це не просто інструмент наукових досліджень, але й офіційно визнаний метод аналізу.

Екологічний ризик характеризується декількома нормативними рівнями. Екологічно допустимий ризик — нормативний показник ризику, забезпечення якого під час упровадження господарської й іншої діяльності є повною гарантією захищеності природного середовища, здоров'я населення й майна фізичних і юридичних осіб. Цей норматив особливо важливий під час формування територіально- виробничих комплексів, для розвитку промисловості, сільського господарства, у будівництві й реконструкції міст. Він уводиться для забезпечення найбільш сприятливих умов життя населення, недопущення руйнування природних екологічних систем.

Гранично допустимий екологічний ризик — нормативний показник екологічного ризику, перевищення якого під час ведення господарської та іншої діяльності виключає гарантії захищеності сприятливого навколишнього середовища, здоров'я населення й майна фізичних і юридичних осіб.

Оцінюванню допустимого екологічного ризику останнім часом приділяється все більше уваги, особливо під час прийняття рішень про вкладення інвестицій у те або інше виробництво.

При цьому у випадку антропогенного впливу враховуються такі правила допустимого екологічного ризику: 1) неминучість утрат у природному середовищі; 2) мінімальність утрат у природному середовищі; 3) реальна можливість відновлення втрат у природному середовищі; 4) відсутність шкоди здоров'ю людини й необоротність змін у природному середовищі; 5) домірність екологічної шкоди й економічного ефекту.

Розрізняють три головні складові екологічного ризику:

• оцінювання стану здоров'я людини й можливого числа жертв;

• оцінювання стану біоти (у першу чергу фотосинтезуючих організмів) за біологічними інтегральними показниками;

• оцінювання впливу забруднюючих речовин, техногенних аварій і стихійних лих на людину й навколишнє природне середовище. Фактор екологічного ризику існує на будь-яких виробництвах, незалежно від місць їх розташування.

Однак існують регіони, де, порівняно з екологічно більш благополучними районами, у багато разів перевищені ймовірність прояву негативних змін в екосистемах, а також імовірність виснаження природно-ресурсного потен­ціалу та, як наслідок, величини ризику втрати здоров'я й життя для людини. Ці регіони одержали назву зон підвищеного екологічного ризику. У межах регіонів підвищеного екологічного ризику виділяють зони: 1) хронічного забруднення навколишнього середовища; 2) підвищеної екологічної небезпеки; 3) надзвичайної екологічної ситуації й 4) екологічного лиха.

До зон надзвичайної екологічної ситуації відносять території, на яких у результаті впливу негативних антропогенних факторів відбуваються стійкі негативні зміни навколишнього середовища, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екосистем, генофондам рослин і тварин.