2. Теоретичні відомості до практичної роботи.

Найбільшими забруднювачами водних об'єктів басейну Дніпра є комунальне господарство, чорна та кольорова металургія, коксохімія, важке, енергетичне, транспортне машинобудування та сільське господарство. Так, тільки каналізаційні системи міст Дніпропетровська і Запоріжжя щорічно скидають у Дніпро відповідно 196 та 172 млн. куб. м забруднених стічних вод. Найбільшими промисловими об'єктами-забруднювачами є металургійний завод імені Дзержинського (м.Дніпродзержинськ), комбінат "Запоріжсталь" (м.Запоріжжя), металургійний завод імені Петровського (м.Дніпропетровськ). Щорічно вони скидають у Дніпро відповідно 156, 104 та 98 млн.куб.м забруднених стічних вод. Однак фактично у Дніпро та його водосховища скидається значно більше забруднених стічних вод і забруднюючих речовин. Внаслідок об'єктивних труднощів, що мають місце у народному господарстві, значно зросло неконтрольоване скидання неочищених стічних вод з очисних споруд підприємств і організацій, накопичувачів промислових та сільськогосподарських стоків. Особливу занепокоєність викликає зростання концентрації синтетичних поверхнево-активних речовин (СПАР), які негативно впливають на якість води та життєдіяльність гідробіонтів, але при цьому практично не знешкоджуються наявними очисними спорудами. Зі стічними водами у водні об'єкти басейну Дніпра потрапляють надмірна кількість біогенних речовин, важкі метали, а також невластиві будь-яким природним водам штучні неорганічні та органічні речовини токсичної групи (пестициди, бенз-а-пірен).

Крім того, значно впливають на якість води забруднені донні відклади, які за певних умов можуть стати джерелом вторинного забруднення водних мас важкими металами, органічними сполуками, нафтопродуктами та іншими речовинами.

Значну частку (до 10%) забруднення водних об'єктів басейну Дніпра дають атмосферні опади. Однак цю проблему неможливо розв'язати в межах одного басейну. Вона потребує розроблення спеціальної програми зменшення забруднення повітряного басейну.

Негативним фактором, що позначається на якості природних вод, є низька ефективність наявних очисних споруд. Зокрема, незадовільно працюють ті централізовані біологічні очисні споруди, де велика частка води припадає на промислові стічні води, які надходять на каналізаційні очисні споруди без попереднього очищення на локальних очисних спорудах підприємств. У басейні Дніпра практично немає локальних очисних споруд для вилучення надлишку мінеральних речовин або знесолення води.

Проблема загострюється тим, що існуючі технології підготовки питної води передбачають широке застосування хлору, зокрема для знешкодження продуктів розпаду фітопланктону, внаслідок чого в питній воді утворюється велика кількість токсичних канцерогенних хлорорганічних сполук, що мають кумулятивну дію. Неякісна вода є однією з причин того, що в останні роки в Україні спостерігається зростання рівня таких захворювань, як виразкова хвороба шлунку, жовчокам'яна хвороба, хвороби органів дихання тощо.

Аналіз сучасного стану природокористування в басейні Дніпра дозволяє виділити наступні головні соціально-економічні проблеми:

1. невідповідність територіальної структури продуктивних сил і господарського освоєння території ландшафтним умовам формування водного стоку. Зокрема найбільше антропогенне навантаження на водні ресурси спостерігається на ділянці Нижнього Дніпра (від Дніпродзержинська до гирла): тут незворотньо використовується 5 млрд м3 води (76 % загального незворотного водоспоживання) та відбувається близько 1,1 млрд м3 забруднених стоків (83 % від їхньої загальної кількості);

2. високе водогосподарське і меліоративне освоєння водних об’єктів та їхніх водозбірних площ;

3. знос, низький інженерний і технічний рівень та невідповідність потужностей систем водопостачання і водовідведення (до 40% мереж і водогонів потребують реконструкції, втрати води складають до 30-50%, відмічається стійка тенденція зменшення обсягів реалізації води населенню, зростають об’єми неврахованих втрат води), недостатня ефективність очисних споруд комунальних і промислових підприємств;

4. зниження ефективності використання потенціалу гідромеліоративного комплексу, швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем, значний недополив зрошуваних земель, погіршення технічного стану зрошувальної і дренажної мереж;

5. незадовільне виконання або припинення реалізації водогосподарчих та екологічних програм і заходів через відсутність або недостатність фінансування (зокрема, затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. “Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води” фінансувалася тільки впродовж кількох років після її прийняття);

6. недостатня ефективність структури управління водним господарством і охороною вод внаслідок розподілу компетенції між багатьма відомствами без відповідної координації та узгодження дій;

7. недосконалість басейнового управління водокористуванням;

8. відсутність єдиної системи моніторингу ресурсного та екологічного стану об’єктів і земель водного фонду, технічного стану гідроспоруд тощо.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ № 5