«Руська трійця»

Найбільш послідовно у справі відстоювання рідної мови була напівлегальна демократично-просвітницька організація «Руська трійця», засновниками якої 1832—1833 рр. стали студенти Львівської духовної семінарії Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич і Яків Головацький. Навколо них гуртувалась національно свідома молодь. Метою організації було піднесення масової української свідомості і впровадження української мови та культури в усі сфери національного життя. Для цього учасники «трійці» почали їздити по селах і збирати народний фольклор. Основною сферою їхньої діяльності була культурно-просвітницька, зокрема, видання українських книжок.

1836 р. було видано літературно-художній альманах «Русалка Дністрова», що складався з літературно-публіцистичних, науково-історичних творів, народних пісень та дум. Це була перша книга, видана народною українською мовою. Сам факт її видання вже набував політичного забарвлення, і це викликало протидію з боку австрійської влади. «Русалка Дністрова» була заборонена. Всіх її упорядників притягли до відповідальності. Внаслідок перепон, що їх чинили австрійські урядовці, та переслідувань членів «трійці» гурток врешті-решт розпався.

Західноукраїнські землі під час революції 1848-1849 рр.

Європейська революція 1848—1849 рр., охопивши Австрійську імперію, докотилася і до Західної України. Весною 1848 р. Галичина стояла на порозі масового селянського повстання. Тому уряд змушений був йти на поступки. У квітні 1848 р., раніше, ніж в інших районах імперії, в Галичині було скасовано панщину. Але як і всюди, скасування панщини проводилось без урахування інтересів селян. У компенсацію за скасування панщини поміщики були звільнені від низки податків, а також отримали грошове відшкодування від держави. За ними залишилися так звані сервітути, тобто ліси і пасовища, якими користувались селяни. За подальше користування вони мали сплачувати поміщикам.

У серпні 1848 р. панщину було скасовано на Буковині, але селяни мали за це сплатити величезні платежі. В Закарпатті ж панщина проіснувала до 1853 р.

Революція сприяла прискоренню самоорганізації українства. 2 травня 1848 р. представники греко-католицького духовенства та інтелігенції сформували у Львові Головну руську раду (ГРР), яка мала представляти інтереси українців Галичини перед імперським урядом. Вона була очолена священиком Григорієм Яхимовичем. Програма ГРР містила в собі як політичні, так і культурно-просвітницькі вимоги.

Основною політичною вимогою Головної руської ради був розподіл Галичини на Західну (польську) і Східну (українську). Вона також висувала інші загальнодемократичні вимоги.

Під егідою ГРР видавалась перша в Західній Україні україномовна газета «Зоря Галицька», проводились наукові з'їзди, видавались підручники та інші видання українською мовою, розроблялись освітні програми. В кінці 1849 р. була відкрита кафедра української мови та літератури при Львівському університеті, яку очолив колишній трійчанин Яків Головацький.

У липні 1848 р. імперська влада, налякана революцією, проголосила демократичні свободи і погодилась на скликання парламенту (рейхстагу), де були б представлені всі народи імперії, в тому числі й українці. Під впливом масового політичного і національно-культурного руху австрійський уряд обіцяв виконати українські вимоги, які озвучили депутати. Але далі обіцянок справа не пішла. Галичина так і не була поділена.

На Буковині також розгорталися революційні події. Але революційні сили в краї послаблювало те, що не існувало зв'язку між неукраїнськими (здебільшого) за своїм складом містами і українськими селами. Українські буковинці змогли провести в рейхстаг п'ять своїх депутатів, які діяли спільно з депутатами-українцями Галичини. Одним із них став Лук’ян Кобилиця. Підтримуючи вимогу роз'єднання Галичини, буковинці наполягали на приєднанні свого краю до її української частини.

Дещо інакше розгорталися події в Закарпатті. Угорці, які прагнули незалежності і вважали ці землі своїми, заперечували права українців на хоч би обмежену культурно-національну автономію, насильницьки впроваджуючи в школах мадярську мову. Тому закарпатські українці не підтримали повстання угорців проти Австрії, що почалось у вересні 1848 р. Переконавшись, що повстанський уряд не цікавлять інтереси українців, закарпатські діячі висунули ідею автономії Закарпаття і об'єднання його з українською частиною Галичини.

Тим часом з літа 1848 р. сили контрреволюції в Австрії оговтались і перейшли в контрнаступ. Після придушення революційних виступів у Відні, загострилося становище у Львові. 1 листопада тут спалахнуло збройне повстання, внаслідок чого австрійський гарнізон був змушений залишити місто. Але артилерійський обстріл Львова австрійськими військами наступного дня, який спричинив значні руйнування, змусив повсталих капітулювати. В усій Галичині було оголошено воєнний стан.

У березні 1849 р. було розпущено австрійський парламент, потім скасовано конституцію і відновлено централізовану адміністративно-бюрократичну систему. Дійшла черга й до Головної руської ради, яка під тиском влади 1851 р. самоліквідувалася.

Почав придушуватись і селянський рух, який особливо активний був на Буковині, де в листопаді 1848 р. його очолив Л. Кобилиця. Лише у квітні 1850 р. повстання в краї було придушене, а її керівник був закатований у в'язниці.

Хоча революція 1848—1849 рр. була розгромлена, її завоювання були духовною основою для подальшого розвитку національного руху.