Народногосподарська криза.

Економічна реформа

Перші роки «перебудови» мало торкнулися існуючу економічну систему.

У 1987 р. ухвалили програму економічної реформи. Головна її спрямованість полягала у переході від переважно адміністративних до економічним методів управління виробництвом. Але істоти адміністративно-командної системи реформа також не торкалася. Приймалися законодавчі акти із метою вдосконалення управління економікою. Упразднялись деякі міністерства і відомства, розширювалася самостійність підприємств. Попри все вжиті заходи, планові завдання сфері народної господарства не за більшості показників. Понад те, посилилася нестача продовольства та товарів народного споживання. Зріс бюджетний дефіцит, чому почасти сприяло й скорочення надходжень від цього нафти.

Наприкінці 80-х років років більшість економістів, господарників, партійних керівників визнали необхідність розвитку ринкових відносин. I З'їзд народних депутатів СРСР ухвалив переходити до нової моделі економічного розвитку. Як її складових частин рекомендувалися: скорочення державного втручання у управління народним господарством, відновлення відносин власності і становлення ринку. Про доцільності розвитку ринкової економіки, конкуренції, та підприємництва йшлося у рішеннях ХХУШ з'їзду КПРС (липень 1990 р.).

Дорогою до ринкової економіки. На межі 80—90-х років було дозволені індивідуальна трудова діяльність й створення кооперативів із виробництва кількох видів товарів. Широкими правами наділялися підприємства (Закон про державне підприємство, 1987 р.). На центральні котрі планують організації покладалися обов'язки з визначення контрольних цифр господарського розвитку та розмірів державного замовлення. Підприємства з'явилася можливість продавати самостійно надпланову продукцію. Проте економіки ринкових механізмів створювало труднощі шляху цього становища. Було прийнято Закон «Про засадах підприємництва СРСР». Він був сприяти формуванню економічних пріоритетів і правових умов розвитку. А ще були спрямовані зусилля й реорганізація банківської системи, створення комерційних і кооперативних банків. Расширилось залучення до економіку іноземних інвестицій, створювалися спільні із зарубіжними фірмами підприємства.

Сталися зміни у організації сільськогосподарського виробництва. З'явилися фермерські й потужні приватні селянські господарства. Наприкінці 1990 р. країни налічувалося близько 50 тис. фермерських господарств, у яких вироблялося близько 1% усієї нашої сільськогосподарської продукції. Недержавний сектор — в колективах та порожніх приватних формах—получал дедалі ширше поширення економіці.

Економічна реформа також не поліпшила стану справ у народному господарстві. У 1989—1990 рр. різко знизилися темпи зростання виробництва промислової продукції.

Увеличивались розміри дефіциту держбюджету, росла безробіття. На початку 1990 р. чисельність безробітних країни становила (офіційними даними) 6 млн. людина [1, 131].

Антикризові програми

Влітку 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняв спеціальну постанову «Про концепції початку регульованої ринкової економіки». Після тим кілька груп відомих економістів і господарників розробили проекти програм, які отримали назву антикризових. Ці програми виглядали альтернативні плани початку ринкової економіки. Авторами одній з них—«Программа 500 дней»—была група економістів на чолі з З. З. Шаталиным і Р. А. Явлинским. Програма передбачала децентралізацію економіки, переклад підприємств на оренду й приватизацію. Намечались зняття державного контролю над цінами та припущення регульованої безробіття. Програма, на думку її укладачів, дозволила протягом 500 днів вивести країну на економічний просвіток. Проте задля реалізації був обраний більш помірне план, розробка якого велася під керівництвом директору інституту економіки АН СРСР Л. І. Абалкина. Участь у роботі над програмою приймав глави уряду М. І. Рижков. Програма М. І. Рыжкова—Л. І. Абалкина передбачала збереження більш термін державного сектора економіки в економіці, і навіть контроль з боку держави над до приватним сектором.

Політика реформування економіки мала значні соціально-економічні витрати. Різко скоротилося виробництво як промислової, а й сільськогосподарської продукції. Зменшилися реальні доходи більшості населення. Залишалися невирішеними багато проблем, зокрема житлова, продовольча, екологічна. Загострення проблем праці та побуту викликало різноманітні форми соціального протесту. Наприкінці 80-х років років хвиля страйків охопила шахти Кузбасу, та був Донецького вугільного басейну. Тільки Донбасі до боротьби за права вступили понад 300 тис. шахтарів.

Розмаїття форм власності призвело до появи нових тих категорій населення. Виникли соціальні групи, володіють засобами виробництва: члени коопераагивов й обличчя, займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Сформувався соціальна верства громадян, володіють значними фінансами (банкіри).