І.Стан і тенденції розвитку сучасної освіти у сучасному суспііьстві

Состояние образования в современном мире сложно и противоречиво. С одной сторони, образование в 20-м веке стало одной нз самих важних сфер человеческой деятельности; огромнне достижения в зтой областе легли в основу грандиозннх социальньїх и научно-технологических преобразований, характерних для уходящего века. С другой сторони, расширение сфери образования и изменение ее статуса сопровождаются обострениями проблем в зтой сфере, которьіе свидетельствуют о кризисе образования. И, наконец, в последние десятилетия в процессе поисков путей преодоления кризиса образования происходят радикальние изменения в зтой сфере и формирование новой образовательной системи.

Основньїе тенденции мирового образования.

Зволюция знання основной источник стоимости в информационном обществе. По мере общественного развития отчетливо проявляется то, что в качестве источника прибили все чаще вьіеіупают знання, инновации и способи их практического применения. Приобретение нових знаний, информации, умений, навиков, утверждение ориентации на их обновление и развитие становятся фундаментальними характеристиками работников в постиндустриальной зкономике.

Новий тип зкономического развития, утверждающийся в информационном обществе, вьізьівает необходимость для работников несколько раз в течение жизни менять профессию, постоянно повишать свою квалификацию. Сфера образования существенно пересекается в информационном обществе с зкономической сферой жизни общества, а образовательная деятельносгь становится важнейшей компонентой его зкономического развития. Переход от индустриального к информационному обществу, постепенно осуществляющийся в развитьіх странах, грозит обострить до предела одну из сложнейших глобальних проблем современности - проблему преодоления отсталоеш в развитии многих стран. Для того чтоби создание современной информационной инфраструктурьі в развивающихся странах способствовало не только повишению прибьшей развитих стран, участвующих в финансировании зтого процесса, но и главньш образом - преодолению социально-зкономической отсталости, необходимо использование новьіх технологий, как в международном бизнесе, так и в самих различних сферах жизни в развивающихся странах. Становление информационного общества требует качественного повишения человеческого, интеллектуального потенциала развивающихся стран и тем самим вндвигает сферу образования на первьш план общественного развития.

Функции образования вьшолняют самие различньїе социальние институтьі, а не только школи и ВУЗи. Важнейшие образовательньїе функции берут на себя предприятия. Так, крупние промьішленние предприятия обязательно имеют в своем составе подразделения, занимающиеся подготовкой и переподготовкой кадров. Неформальное образование имеет целью компенсировать недостатки и противоречия традиционной школьной системи и часто удовлетворяет насущние образовательньїе потребности, которие не в состоянии удовлетворить формальное образование.

Переход от концепции функциональной подготовки к концепции развития личности. Суть зтого перехода заключается не только в смене приоритетов: от государственного заказа на подготовку специалистов к удовлетворению потребностей личности. Новая концепция предусматривает индивидуализированньш характер образования, которьш позволяет учитьівать возможности каждого конкретного человека и способствовать его самореализации и развитию.

Перечисленньїе тенденции определяют основньїе направлення в развитии новой образовательной системи. Принципиальное отличие зтой новой системи от традиционной заключается в ее технологической базе. Технологические злементи крайнє неразвитн в традиционном образовании, которое опирается в основном на обучение "лицом к лицу" и печатние материальї. Новая образовательная система ориентирована на реализацию високого потенциала компьютерних и телекоммуникационньїх технологий.

Основной тенденцией современного образования является постепенное смещение приоритетов от прямого обучения к индивидуальному контакту со студентами. Ключевие лекции и семинарские занятия остаются, конечно, незаменимьтми, однако существенная часть учебного процесса может проходить во время индивидуальньгх консультаций с преподавателями по конкретним темам или проблемам.

2. Менеджмент в освітній сфері: об'єкт, предмет, провідні функції

Глобалізаційні процеси у сучасному світі тісно пов'язані зі зростанням значення освіти в усіх механізмах саморозвитку людства.

За означенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, освіта — це процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, внаслідок чого вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. Освіта — це духовне обличчя людини, яке формується під впливом сукупності загальнолюдських та професійних знань, технологій їх використання в суспільній практиці у процесі виховання й самовиховання. Розвиток освітньої сфери — важливий пріоритет кожної держави, оскільки саме освіта посідає визначальне місце в інтелектуалізації праці, яка впливає на складні процеси трансформації і модернізації сучасного світу, що відбуваються під впливом інтегрованого потенціалу трьох революційних перехідних періодів: індустріалізації, промислової НТР середини XX століття та комп'ютерної НТР кінця XX століття.

Менеджмент освітянської сфери передбачає:

• визначення цілей, завдань освітніх інституцій усіх форм власності;

• конституювання та утворення освітніх інституцій;

• формування та організацію виконання рішень в освітній сфері;

• підтримку життєдіяльності освітніх інституцій;

• контроль за функціонуванням і спрямуванням розвитку освітніх інституцій.

Об'єктом менеджменту освіти є освітня сфера, а складові частини її це освітні структури, освітня діяльність та освітня свідомість, які перебувають у тісному взаємозв'язку з економічною сферою суспільства, політичною, соціальною, інформаційно-комунікативною, науковою тощо.

Предметом менеджменту освіти виявляються теоретико-методологічні та практичні фактори побудови, функціонування та управління освітніми інституціями на державному, міждержавному, міжнародному та транснаціональному рівнях.

Технологія управління освітою є послідовним цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер і формується через функції: конкретні види управлінської діяльності, які забезпечують формування прийомів, способів управлінського впливу на освітню сферу.

Слід підкреслити, що методологія осмислення менеджменту освітньої сфери кардинально не відрізняється від аналогічних підходів, напрацьованих у традиційному менеджменті.

Функції менеджменту освіти сформувалися у процесі створення розгалуженої структурно- функціональної системи освітянської сфери нинішнього суспільства, відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління цією галуззю.

Визначальними ознаками для класифікації функцій менеджменту освіти є, по-перше, вид управлінської діяльності, який дає змогу відрізнити одну роботу від інших; по-друге, спрямованість видів освітньої діяльності на керований об'єкт або фактори зовнішнього середовища.

Відповідно до цього можна виділити загальні та специфічні (особливі) функції менеджменту

освіти.

Загальні функції менеджменту освіти — це частина управлінського циклу, якій властивий регулярний вид управлінської діяльності незалежно від місця її прояву, характеру діяльності, масштабів тощо.

Вони поділяють зміст управлінської діяльності на види робіт за ознакою послідовності виконання за часом з метою отримання наперед визначеного результату. До загальних функцій належать планування, організація, мотивування, контролювання і регулювання, які з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об'єктами, процесами, елементами освітньої діяльності та реалізовуються за допомогою їх послідовного застосування.

Специфічні (особливі) функції менеджменту освіти виникають унаслідок горизонтального поділу праці в освітній системі будь-якої держави, визначають його спрямованість на конкретний об'єкт управління.

Специфічні (особливі) функції менеджменту освіти можна класифікувати за:

• ознакою рівнів управління — загальнодержавний; регіональний (управління освітньою сферою території; локальний (рівень місцевого управління та самоврядування);

ознакою освітніх рівнів — управління дошкільною; професійною; вищою, позашкільною; шслядипломною підсистемами освіти;

• ознаками об'єктів управління — управління навчальними закладами різних видів та типів (дитсадками, школами, ліцеями, гімназіями, коледжами, інститутами, університетами, академіями тощо);

• ознакою процесів управління — навчально-методичною роботою; навчально-виховним процесом; роботою з керівниками та науково-педагогічними кадрами; підвищенням кваліфікації і перепідготовки кадрів; науковою діяльністю у вищих навчальних закладах; тощо.

Менеджмент освіти як наукова теорія ґрунтується на власній методології, яка є сукупністю принципів, прийомів і процедур дослідження освітньої сфери суспільства і технологій її управління.