Вступ

Землеробство - це галузь сільськогосподарського виробництва, що пов'язана з вирощуванням культурних рослин на основі обробітку ґрунту. Основним завданням землеробства і агрономії в цілому є встановлення загальних закономірностей взаємозв'язку рослин і факторів життя (світла, вологи, тепла, повітря, поживних речовин тощо).

Під системою землеробства слід розуміти комплекс взаємопов'язаних агротехнічних і організаційно-господарських заходів, спрямованих на вирощування максимальних урожаїв сільськогосподарських культур і підвищення родючості ґрунтів. Сучасні системи землеробства ґрунтуються на сівозмінному (почерговому) вирощуванні культур.

Необхідність чергування культур зумовлюється рядом чинників. Узагальнюючи досвід практичного землеробства і досягнення агрономічної науки, Д.М. Прянишников виділив чотири основи чергування культур у сівозміні - хімічні, фізичні, біологічні та економічні.

Системи землеробства розвивались у певній історичній послідовності. Відомі примітивні системи землеробства (заліжна, перелогова, вирубно-вогнева та лісопильна); екстенсивні (парова система (вперше почали використовувати чергування культур: 2-пільне - 1) пар, 2) озимі та 3-пільне - 1) пар, 2) озимі, 3) ярі, (зернотрав'яна); перехідні (поліпшена зернова, травопільна). До сучасних ж інтенсивних систем землеробства відносять польові системи, спеціальні, наприклад, як контурно-меліоративне землеробство (КМЗ). Особливе місце займає так зване біологічне, або альтернативне, землеробство, яке виникло у зв'язку із зростаючою потребою екологізації агроландшафтів у інтенсивному землеробстві. Альтернативне землеробство приділяє велику увагу екологічним закономірностям в організації процесу виробництва сільськогосподарської продукції. Основними ознаками біологічного землеробства є: відмова від легкорозчинних мінеральних добрив, синтетичних хімічних засобів захисту рослин, надання переваги біологічним методам захисту, стимулювання біологічної активності ґрунту, широке застосування органічних відходів виробництва рослинницької та тваринницької продукції, поповнення запасів ґрунтового азоту за рахунок симбіотичної азотфіксації бобовими рослинами тощо.

1.Місце розташування господарства та умови для вирощування дослідної культури.

Інститут сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України(ІСГП НААУ) був започаткований в 1936 році, коли наказом Раднаркому СРСР було створено Коростенське дослідне поле Інституту землеробства. У 1976 р. в с. Грозино Коростенського району згідно наказу Міністерства сільського господарства УРСР на базі Житомирської обласної дослідної станції, Поліського відділення Українського науково-дослідного інституту механізації та електрифікації с/г та Чорторійського дослідного поля Інституту землеробства. Наказ №100 від 14квітня 1992р. Української академії аграрних наук №34 від 12 травня 1996р. Інститут с/г Полісся переведено в м. Житомир на базу Інституту хмелярства НААУ, який було ліквідовано, а майно, земля і персонал передано Інституту с\г Полісся як правовласнику.

На даний час Інститут розміщений на трьох базах: в м. Житомирі, в м. Коростені і в Любарі(дослідне господарство «Нова Перемога»; Чорторійське дослідне поле).

У відповідності з напрямками науково-виробничої діяльності в Інституті функціонує 10 наукових відділів і 14 лабораторій, працює 248 чоловік, в т. ч. 113 наукових співробітників, з них 7 докторів і 35 кандидатів наук.

Для проведення дослідів і первинного насінництва Інститут на трьох базах охоплює 547 га землі,дослідження проводяться в 6 стаціонарних дослідах та багаточисельних тимчасових дослідах.

Свою науково-дослідну діяльність Інститут вже близько 20-ти років спрямовує на розробку теоретичних основ підвищення родючості грунту регіону; комплексу заходів по ефективному їх використанню; виведення нових високоврожайних сортів зернових культур, льону, хмелю, картоплі, люпину, багаторічних трав, придатних для використання на багатих і осушених землях; удосконалення системи насінництва та виробництво насіння високих репродукцій; розроблення і впровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва рослинницької і тваринницької продукції, які забезпечують відтворення родючості грунту; підвищення врожайності с/г культур та продуктивності тварин та багато іншого. Дирекція Інституту особливу увагу підготовці молодих спеціалістів-науковців, 10 липня 2008р. В Інституті була створена Рада молодих вчених, до її складу входить 38 осіб.

Директором інституту є кандидат с/г наук Рудик Руслан Іванович, заступниками директора є доктор с/г наук Савчук Іван Михайлович та кандидат с/г наук Романюк Євген Юрійович.

Інститут сільського господарства Полісся за адресою: Україна, 10007, м. Житомир, шосе Київське 131. Тел..(0412)42-92-31. Д залізничної станції Житомир відстань від Інституту складає 5-6 км, до м. Києва – 139 км.

1. Грунтові та кліматичні умови.

Інституту с/г Полісся знаходиться в Житомирській області, де серед типів грунтів переважають дерново-підзолисті грунти піщаного, глинисто-піщаного і супіщаного механічного складу, оглеєні. В балках, долинах річок переважають дернові грунти, в заплавах і зниження рельєфу сформувались болотні і торфово-болотні грунти. В лісостеповій частині області( південна частина) – сірі лісові, темно-сірі опідзолені грунти та чорноземи опідзолені.

На території Інституту с/г Полісся розміщені дерново-підзолисті легко легкосуглинкові грунти з вмістом гумусу 0,3-0,9% та рН 4,9-5,3. Зважаючи на низький вміст гумусу та кислотність даного типу грунту можна сказати, що для підвищення його родючості необхідно вносити органічні та мінеральні добрива, проводити посів сидератів та багаторічних злаково-бобових трав, проводити вапнування, здійснювати ґрунтозахисний обробіток тощо.

Клімат області помірно-континентальний з вологим літом; м’якою зимою. Пересічна температура січня становить -5 -7 ºС , липня +18 +20 ºС. Абсолютний мінімум - 40 ºС, а максимум +35 +40 ºС. Період з температурами понад +10 ºС становить 158днів, Σакт.t = 2390 - 2520 ºС. Річна кількість опадів становить 550 – 600мм. Висота снігового покриву взимку може сягати 20-40 см.

Таблиця 1. Характеристика кліматичних умов згідно даних метеостанції Житомир(м. Житомир 2012р.).

Місяці	Метеорологічні фактори
	Опади,мм	Середньомісячна t ºС повітря	Сонячна радіація,ккал/км²
			сумарна	Радіаційний баланс
Січень	20	-6,2	2,8	-0,4
Лютий	18	-4,8	4,3	0,4
Березень	21	-0,4	8,0	2,4
Квітень	42	+7,6	10,4	5,5
Травень	51	+14,2	13,5	7,0
Червень	67	+17,2	14,8	8,4
Липень	95	+18,1	15,3	8,4
Серпень	68	+17,3	12,7	6,6
Вересень	46	+12,8	9,4	4,1
Жовтень	32	+7,1	5,6	1,2
Листопад	36	+1,5	2,5	0
Грудень	28	-2,9	5,0	-0,3
За рік	524	+6,8	101,0	43,3

Моєю дослідною культурою підчас проходження практики був хміль.

Хміль – витка рослина ліанного типу із багаторічною підземною частиною та однорічною надземною фіто масою. Хміль звичайний( Humulus lupulus L.), найкраще розвивається в зоні Полісся та Лісостепу на супіщаних та піщаних дерново-підзолистих грунтах. Господарське значення мають біохімічні компоненти шишок хмелю(гіркі речовини, полі фенольні сполуки та ефірна олія).

Хміль в ІСГП вирощують переважно для одержання ефірної олії( Постанова № 245-Р від 31,05,1988р.),Патент №2170 «Засіб здобування ефірної олії з рослинної сировини, переважно з хмелю, і пристрій для його здійснення» від 30,12,1993року. Для отримання ефірної олії з хмелю використовують установку УПЕМ.

Також в ІСГП розроблено ТУУ 05453752-013-2002 теплоенергетична установка на твердому паливі для сушіння шишок хмелю. Розроблено єдиний в Україні стаціонарний комбайн для вимолоту шишок з гілок хмелю – КХ-300.

Оскільки м. Житомир знаходиться в перехідній зоні між Поліссям і Лісостепом, то можна сказати, що кліматичні та грунтові умови для вирощування хмелю в цьому місці є оптимальними для даної культури і дозволяють отримувати високі і стабільні врожаї з мінімальними затратами енергоресурсів.

Хміль є провідною культурою в галузі рослинництва Інституту с/г Полісся.