9.2 Арбітражне врегулювання господарських спорів

Якщо претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник, як уже зазначалося, вдається до арбітражного врегулювання спору. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами зацікавлених підприємств та організацій, чиї права й законні інтереси порушено, а також державних та інших органів, що звернулися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України.

Арбітр відмовляє прийняти позовну заяву, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в арбітражних судах України;

2) у провадженні арбітражного суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими самими сторонами про той самий предмет і на тих самих підставах або існує рішення цих органів з такого спору;

3) позов стосується підприємства (організації), яке ліквідовано.

Про відмову прийняти позовну заяву виноситься ухвала, яка надсилається сторонам не пізніш як через 5 днів від дня надходження заяви. Ця ухвала надсилається заявникові, разом із позовними матеріалами.

Арбітр повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо її оформлено з такими порушеннями:

1) підписано особою, котра не має такого права, або особою, посаду якої не зазначено;

2) не зазначено повні назви сторін та їх поштові адреси;

3) не названо причин подання позовної вимоги, не наведено вагомих підтверджень викладених у заяві обставин, відсутній обгрунтований розрахунок суми, яка має бути стягнена;

4) не подано доказів сплати державного мита в установленому порядку та розмірі;

5) порушено правила об’єднання вимог – об’єднано в одній позовній заяві різні вимоги (до одного чи кількох відповідачів), спільний розгляд яких перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

6) не має доказів того, що відповідачеві надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів;

7) не подано доказів стосовно заходів, яких було вжито з метою доарбітражного врегулювання спору в установленому порядку;

8) немає свідчень про звернення до установи банку з метою одержати од відповідача заборговану суму, коли вона згідно із законодавством мала бути одержана через банк;

9) якщо минув строк позовної давності.

Позовна давність – це встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту порушеного права може звернутися до суду. Загальний строк позовної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, – 3 роки. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності – 6 місяців. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права. Наприклад, якщо строк виконання зобов’язання за договором чи іншим документом припадає на перше число місяця, але на цей момент його не виконано, то з другого числа поточного місяця сторона, законні інтереси якої порушено, має право на позов, і з цього числа починається відлік строку позовної давності, протягом якого можна звертатися до арбітражного суду для захисту своїх інтересів. Як уже зазначалося, закінчення строку позовної давності до заявлення позову є підставою для відмови у позові. Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на податкові, бюджетні та деякі інші відносини.

Справи зі спорів, що виникають із приводу виконання господарських договорів та з інших причин, розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням відповідача.

Позовна заява до арбітражного суду щодо вирішення господарського спору має містити:

• назву арбітражного суду, до якого надсилається заява;

• назви сторін, їхні адреси;

• зміст позовних вимог;

• зазначення ціни позову;

• формулювання обставин, які спричинили позов;

• докази, які підтверджують позов;

• обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи є предметом спору;

• відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;

• перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

Позивач, заявляючи позов, зобов’язаний надіслати відповідачеві копію позовної заяви та доданих до неї документів (якщо цих документів у протилежної сторони немає).

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

• статус суб’єкта підприємницької діяльності;

• відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення);

• відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення);

• сплату державного мита в установленому порядку і розмірі;

• документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді.

Важливим елементом позовної заяви є ціна позову. Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, поставлених до відповідача. Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей – стягуваною сумою;

2) у позовах про вимагання майна – вартістю майна, яке вимагається;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, – загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти – в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову.

До ціни позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не зазначені, – суми їх, визначені арбітром. Якщо ціна позову зазначена неправильно, її визначає арбітр.

Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Сплата державного мита покладається:

• на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання договору);

• на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі сторін;

• на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог;

• на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалежно від результатів вирішення спору.

Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду, установлюються в таких розмірах:

1. щодо позовних заяв майнового характеру – 5% ціни позову, проте не менш як 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

2. щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів і розглядаються в обласних, Київському і Севастопольському міських арбітражних судах, – 5 зазначених мінімумів;

3. щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у Вищому арбітражному суді України, – 6 таких мінімумів.

Арбітражний суд за заявою сторони, яка подала позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження справи, якщо в разі невжиття таких заходів виконати рішення арбітражного суду може бути дуже складно або неможливо.

Позов забезпечується:

• накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

• забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

• забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

• зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк, який не перевищує двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок: задовольнити позов або відмовити в позові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, а боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то по закінченні одного місяця від дня винесення ухвали арбітражним судом (проте не раніш як за три місяці після встановленого для погашення строку) кредитор може звернутися із заявою стосовно порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.