
- •Тема 1 фінансова санація підприємства.
- •1.1 Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст і причини виникнення
- •1.2 Економічна сутність санації підприємств
- •1.4 Коли приймається рішення про проведення фінансової санації підприємств
- •1.5 Класична модель фінансової санації
- •Тема 2 контролінг та його роль у санації підприємств
- •2.1 Сутність та основнi завдання фiнансового контролiнгу
- •2.2 Функції контролінгу
- •2.2.2 Координація як центральна функція контролінгу
- •2.2.3 Контролінг і розробка стратегії санації
- •2.2.4 Бюджетування як інструмент оперативного контролінгу
- •2.2.5 Контроль та аналіз відхилень
- •2.2.6 Внутрішній аудит та консалтинг
- •2.3 Система раннього попередження та реагування. Прогнозування банкрутства
- •2.4 Методи контролінгу
- •2.4.1 Опитування (анкетування)
- •2.4.2 Методика розрахунку впливу змін окремих факторів
- •2.4.3 Аналіз точки беззбитковості (break-even-analyse)
- •2.4.4 Бенчмаркінг
- •2.4.5 Вартісний аналіз
- •2.4.6 Портфельний аналіз
- •2.5 Розробка плану санації
- •Тема 3 санаційний аудит
- •3.1 Сутність та основні завдання санаційного аудиту
- •3.2 Санаційна спроможність підприємства
- •3.3 Методи та програма санаційного аудиту
- •3.4 Порядок проведення санаційного аудиту
- •3.4.1 Вивчення наявної санаційної концепції та збір необхідної інформації
- •3.5 Акт аудиторської перевірки
- •Тема 4 форми, правила та умови фінансування санації підприємств
- •4.1 Форми фінансової санації
- •4.2 Визначення потреби в капіталі
- •4.4 Правила фінансування
- •4.4.1 Золоте правило фінансування
- •4.4.3 Правило вертикальної структури капіталу
- •Тема 5 внутрішні фінансові джерела санації підприємства
- •5.1 Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації
- •5.2 Збільшення вхідних грошових потоків
- •5.2.2 Реструктуризація активів
- •5.3 Зменшення вихідних грошових потоків
- •Тема 6 санація балансу
- •6.1 Власний капітал, його функції та складники
- •6.2 Збитки підприємства та джерела їх покриття
- •6.3 Економічний зміст санації балансу та призначення санаційного прибутку
- •6.4 Завдання та основні передумови зменшення статутного фонду підприємств
- •6.5 Методи зменшення статутного фонду
- •6.5.2 Санація викупом акцій (придбання часток) у власників
- •Тема 7 зовнішні фінансові джерела санації підприємств
- •7.1 Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу
- •7.1.1 Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду
- •7.1.2 Методи та джерела збільшення статутного фонду
- •1 Збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.
- •2 Збільшення номінальної вартості корпоративних прав.
- •7.1.3 Альтернативна санація
- •7.2 Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
- •7.2.1 Трансформація боргу у власність
- •7.2.2 Пролонгація та списання заборгованості
- •7.2.3 Санаційні кредити
- •7.3 Фінансова участь персоналу в санації підприємства
- •Тема 8 реструктуризація підприємства
- •8.1 Сутність та форми реструктуризації підприємства
- •8.2 Фінансовий механізм реорганізації підприємств
- •8.2.1 Форми та загальні передумови реорганізації
- •8.2.2 Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємств (злиття, приєднання, поглинання)
- •8.2.3 Реорганізація підприємств, спрямована на їх розукрупнення (поділ, виділення)
- •8.2.4 Перетворення як окремий випадок реорганізації підприємств
- •8.3 Передавальний та розподільний баланси
- •Тема 9 економіко-правові аспекти санації банкрутства та ліквідації підприємств
- •9.1 Доарбітражне врегулювання господарських спорів
- •9.2 Арбітражне врегулювання господарських спорів
- •9.3. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств
- •9.4 Порядок оголошення підприємства банкрутом
- •9.5 Ліквідаційні процедури
- •9.5.1 Етапи ліквідації підприємства
- •9.5.2 Діяльність ліквідаційної комісії
- •9.5.3 Черговість задоволення претензій кредиторів
- •9.5.4. Ліквідаційний баланс
- •9.6 Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду
- •9.6.1 Прийняття рішення про санацію боржника під час провадження справи про банкрутство
- •9.6.2 Керуючий санацією, його функції та повноваження
- •9.6.3 План санації (реорганізації) боржника
- •9.7 Мирова угода
- •9.8 Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
- •Тема 10 оцінювання вартості майна підприємства
- •10.1 Необхідність, завдання та принципи експертного оцінювання вартості майна підприємства
- •10.2 Порядок оцінювання вартості майна
- •10.2.1 Методи оцінювання вартості майна
- •10.2.2 Інвентаризація майна як складова частина оцінки його вартості
- •10.2.3 Аудиторська перевірка фінансової звітності
- •10.3 Оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу
- •10.4 Оцінювання вартості корпоративних прав
- •10.5 Оцінювання об’єктів нерухомості
- •10.6 Оцінювання вартості нематеріальних активів і рухомого майна підприємств
- •10.7 Звіт про експертне оцінювання вартості майна
- •5 Висновки експерта щодо вартості об’єкта експертного оцінювання.
- •Тема 11 державна фінансова підтримка санації підприємств
- •11.1 Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємств
- •11.2 Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств
- •11.2.1 Пряме державне фінансування санації підприємств
- •11.2.2 Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств
- •11.2.3 Державні гарантії та поручительства як особливі види державної підтримки санації підприємств
- •Тлумачний словник ключових понять
- •Література
2 Збільшення номінальної вартості корпоративних прав.
У такому разі акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.
Збільшення статутного фонду акціонерного товариства збільшенням номінальної вартості акцій є підставою для анулювання реєстрації попередніх випусків акцій. Тому потрібно зареєструвати випуск акцій нової номінальної вартості.
У разі збільшення номінальної вартості акцій статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:
додаткових внесків власників корпоративних прав підприємства16;
індексації основних фондів.
Цей метод характерний тим, що кожний з акціонерів може доплатити до визначеного рівня нової номінальної вартості акцій. Якщо він відмовився зробити це, емітент зобов’язаний запропонувати акціонерові викупити його акції.
Якщо акціонер не доплатив за акції і не прийняв пропозицію емітента щодо викупу належних йому акцій, він має отримати акції нової номінальної вартості в тій кількості, яка визначається діленням загальної номінальної вартості акцій, що йому належать, на нову номінальну вартість акцій. При цьому нова номінальна вартість акцій має бути визначена так, щоб забезпечити виконання умови неподільності акцій та уможливити обмін акцій, які належать акціонеру, на цілу кількість акцій нової номінальної вартості.
Інформація про випуск акцій нової номінальної вартості має містити, зокрема, такі дані про емісію акцій:
посилання на рішення про збільшення статутного фонду збільшенням номінальної вартості акцій;
загальна сума випуску нових акцій із зазначенням номінальної вартості, кількості, виду і категорії акцій, що випускаються, з урахуванням сплаченого статутного фонду попереднього випуску;
число серій і порядкові номери акцій;
права акціонерів за нового випуску акцій;
порядок обміну акцій попередніх випусків на акції нового випуску;
порядок отримання акціонерами акцій нового випуску (місце, день початку видачі акцій тощо).
3. Обмін облігацій на акції.
У разі збільшення статутного фонду обміном облігацій існуючої номінальної вартості на акції відповідного емітента цей фонд збільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються на акції. При цьому номінальна вартість облігацій, умовами випуску яких передбачається їх обмін на акції, має дорівнювати номінальній вартості акцій. Метод збільшення статутного фонду обміном облігацій на акції пов’язаний, передовсім, з облігаціями конверсійної позики.
Облігації конверсійної позики (конвертовані облігації) – це іменні облігації, які через певний час можна обміняти на звичайні акції підприємства. У науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризуються як особливо ефективний санаційний інструмент. Вони є однією з форм кредитування санації власниками та кредиторами підприємства. Конверсійні облігації можуть заохотити інвестора до надання фінансових ресурсів, якщо він не ризикує придбати звичайні акції.
Вкладаючи засоби в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети:
1) відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольнятимуться нарівні з іншими кредиторами);
2) можливості збільшити капітал, яку дають звичайні акції.
Підприємства емітують такі облігації тоді, коли ставки на кредитному ринку доволі високі, а курс акцій через низьку прибутковість має тенденцію до зниження. Випуск звичайних акцій за таких обставин є проблематичним.
Конверсійні облігації мають ту перевагу, що проценти за ними є нижчими за середню процентну ставку на кредитному ринку. Отже, інвестори дають згоду одержати нижчий процент, притаманний конверсійним облігаціям, заради можливості обміняти їх згодом на звичайні акції.
Приймаючи рішення про випуск облігацій чи акцій, слід враховувати також податкові аспекти, зокрема те, що проценти за борговими цінними паперами відносяться на валові витрати емітента, а дивіденди за акціями сплачуються за рахунок чистого прибутку.
Конверсійні облігації випускають, як правило, великі підприємства на строк 5–10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю та ціною звичайних акцій, узятих для конверсії. У повідомленні про емісію конверсійних облігацій окрім номінального курсу, курсів емісії та викупу слід зазначити:
переважні права на придбання облігацій;
пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);
строки конверсії;
необхідність, порядок та розмір доплат.
Оскільки збільшення капіталу в результаті обміну облігацій на акції призводить до змін курсу акцій та до розмивання прав акціонерів, вони мають такі самі переважні права на купівлю конверсійних облігацій, як і на купівлю нових акцій. Переважні права визначаються відношенням статутного фонду до загальної номінальної вартості емітованих облігацій. А якщо акціонер побажає придбати більше облігацій, або взагалі не матиме наміру скористатися своїми переважними правами, то слід діяти в такому порядку, про який ішлося під час розгляду переважних прав на придбання нових акцій.
Коефіцієнт конверсії – це відношення, за яким планується конверсія. Він показує, скільки облігацій потрібно подати, аби одержати одну акцію, і визначається діленням номінальної вартості всіх облігацій, які перебувають в обігу, на обсяг збільшення (приріст) статутного фонду. Якщо, наприклад, коефіцієнт конверсії становить 4 : 1 і номінальна вартість облігацій відповідає номіналу акцій, то 4 облігації можна обміняти на одну звичайну акцію.
Оскільки конверсія може відбуватися через кілька років після емісії облігацій, за цей період прибутковість емітента та ринковий курс акцій можуть значно змінитися. Щоб привести у відповідність реальну ціну акцій з вартістю конверсії, умовами емісії можуть бути передбачені доплати, які здійснюються під час обміну. Застосовують такі види доплат:
фіксованого розміру – курс емісії акцій визначається розміром доплат та коефіцієнтом конверсії;
зростаючого розміру – курс емісії акцій із часом зростає, що сприяє прискоренню конверсії;
спадного розміру – курс емісії акцій із часом зменшується, що сприяє віддаленню конверсії;
прив’язані до дивідендів – розмір доплат збільшується або зменшується пропорційно до ставки нарахування дивідендів за акціями підприємства;
компенсаційні – у разі конверсії окрім акцій держатель облігацій отримує певну суму грошових компенсацій.
Конверсія економічно виправдана тоді, коли курс її (вартість облігацій плюс доплати) нижчий від біржового курсу акцій. Оскільки курс емісії акцій визначається коефіцієнтом конверсії та доплатами, вони мають бути встановлені так, щоб курс емісії акцій був не нижчим за їх номінальну вартість.
Рішення держателів облігацій щодо їх конверсії в акції залежить від рівня прибутковості та надійності емітента. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного фонду підприємства.