Глава 17основи організації праці

1. Цілі, завдання та зміст організації праці.

2. Поділ і кооперування праці.

3. Організація робочого місця та його обслуговування.

4. Організація праці керівника.

Ключові поняття і терміни: організація праці; поділ праці; кооперування праці; трудовий колектив; виробнича бригада; робоче місце; організація робочого місця; оснащення робочих місць; обслуговування робочих місць; атестація робочих місцьі організація праці керівника

Студент повинен знати: основні значення терміна “орга­нізація праці”; значення, види та взаємозв'язок поділу й ко• оперування праці; формулювання поняття виробничої бригади як первинної ланки трудового колективу; зміст термінів “орга нізація робочого місця” та “атестація робочого місця”; най' важливіші принципи організації праці керівника; заходи щодй раціоналізації роботи керівника. \

і

і

1. Цілі, завдання та зміст організації праці

Теорії організації праці в своєму розвитку пройшли шлях від тейлоризму до сучасних концепцій “збагачення змісту праці”, “гуманізації праці”, “наукової організації праці” тощо. Конкретне соціально-економічне завдання оптимізації органі­зації праці є предметом повсякденної практичної діяльності керівників та спеціалістів підприємств усіх форм власності та сфер діяльності.

Термін “організація” має декілька значень. Насамперед, — це внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії стосов­но окремих частин цілого. У цьому розумінні організація праці на підприємстві — це система виробничих взаємозв’язків пра­цівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Друге значення терміна “організація” — це сукупність процесів чи дій, що приводять до утворення і вдосконалення зв’язків між частина­ми цілого. Тобто це дія, процес, функція управління. У цьому значенні організація праці на підприємстві — це сукупність процесів і дій з встановлення чи вдосконалення порядку здійснення трудового процесу і пов’язаних з ним взаємозв’язків працівників між собою та із засобами виробництва. Ще одне значення терміна “організація” — це об’єднання людей, що мають загальну мету і разом реалізують певну програму, діючи при цьому на основі встановлених правил та процедур.

Отже, організація праці має розглядатися з двох сторін: по- перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємо­пов’язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-дру- ге, як систематична діяльність людей з упровадження нововве­день в існуючу організацію праці для приведення її у відпо­відність з досягнутим рівнем розвитку науки, техніки і техно­логії.

У змісті організації праці на основі особливостей вирішува­них завдань виділяють такі напрями:

• поділ і кооперування праці, що передбачає науково-об- ґрунтований розподіл працівників за систематизованими тру­довими функціями, робочими місцями, а також відповідне гру­пування і комбінування працівників у виробничі колективи;

Г> (і-585

• нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції та послуг як основу для організації праці й визначення ефективності виробництва;

• організацію та обслуговування робочих місць, що вклю­чає їх раціональне планування і оснащення відповідно до ант­ропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

• організацію добору персоналу та його розвиток, що вклю­чає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і проф­відбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку пер­соналу та її реалізацію;

• поліпшення умов праці, що передбачає усунення шкідли­вості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

• ефективне використання робочого часу, оптимізацію ре- жимів праці й відпочинку;

• раціоналізацію трудових процесів, впровадження опти­мальних прийомів і методів праці;

• планування та облік праці;

• мотивацію праці;

• зміцнення дисципліни праці.

Усі завдання організації праці поділяються на економічні, соціальні та психолого-фізіологічні. Економічні завдання орга­нізації праці визначаються тим, якою мірою забезпечується підвищення ефективності виробництва, зростання продуктив­ності праці, ефективна зайнятість персоналу, рівномірна на­пруженість праці, раціональне використання обладнання та інших матеріальних ресурсів. З позицій соціальних завдань оцінюється привабливість сконструйованої форми організації праці для працівника, а саме: міра змістовності праці, її різно-' манітності, відповідальності, умов для розвитку тощо. Поєднай* ня трудових функцій має бути оптимальним і стосовно фізич­них та нервових навантажень не має викликати негативних наслідків. Це вимагає врахування також фізіологічних та пси-* хологічних критеріїв.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завданні організації праці: впровадження найпрогресивніших робочий прийомів і раціонального змісту усього комплексу трудовий операцій; обґрунтоване облаштування і планування робочих місць; рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструмента­ми та матеріалами; створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

2. Поділ і кооперування праці

Поділ праці як спеціалізація трудової діяльності, що зумов­лює виділення і співіснування різноманітних її видів, з доісто­ричних часів був основним фактором зростання продуктивності праці. У певній формі поділ праці наявний на усіх рівнях людсь­кої діяльності: від світового господарства до сім’ї та робочого місця.

Суспільний поділ праці — це диференціація у суспільстві оціальних функцій, що виконуються певними групами людей, і виділення у зв’язку з цим різних сфер життєдіяльності (про­мисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистец­тво, армія та ін.), які, у свою чергу, поділяються на дрібніші •фери, галузі й підгалузі.

Технічний поділ праці — це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на підприємстві на ряд часткових функцій і операцій, це спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності. Таким чином, технічний поділ праці становить вихідний пункт організації праці, що, враховуючи цілі виробництва, полягає у закріпленні за кожним працівни­ком і за кожним підрозділом їхніх обов’язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій.

Розрізняють такі основні види поділу праці на підприємстві:

• функціональний — поділ праці між різними категоріями 11 рацівників підприємства залежно від характеру виконуваних и ими функцій та участі у виробничому процесі. Він виявляєть­ся у двох напрямках: а) виділення у складі персоналу підпри- і метва таких основних категорій, як робітники, службовці, спе­ціалісти, керівники; б) поділ робітників на основних (що без- гередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляю- •ш продукцію) та допоміжних (що створюють необхідні умови /іля ефективної роботи основних робітників). Зміни за останні

десятиліття у цій сфері характеризуються зростанням частки спеціалістів у загальній кількості персоналу та частки допоміж­них робітників, що виконують обслуговуючі функції;

• технологічний — поділ праці за технологічними опера­ціями і процесами, переділами та фазами, видами робіт, вироба­ми, деталями. Він визначає розстановку працівників відповід­но до технології виробництва і значно впливає на рівень змістов­ності праці. Важливим завданням організації праці є пошук оптимального рівня технологічного поділу праці. Дуже вузька спеціалізація спричиняє монотонність, що викликає надмірну втому та зниження продуктивності праці. Надто широка спе­ціалізація може стати причиною неякісного виконання робіт. Різновидами цієї форми поділу праці є предметний, по деталь­ний та поопераційний поділ;

• професійний — поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт. У цьому напрямку зміни характеризуються зростанням частки професій інтелектуальної праці, механізованої праці, професій широкого профілю; *

• кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт. Працівники) однієї професії можуть мати різні знання, вміння і досвід робоч ти, що відображається у кваліфікації — якості роботи (праці) І лежить в основі розподілу працівників за групами кваліфікації

• розрядами, категоріями, класами тощо. Зміни тут відбував ються у напрямі підвищення культурно-технічного і кваліфі^ каційного рівня працівників і, відповідно, частки висококва^ ліфікованих працівників. *

Раціональний поділ праці передбачає додержання такиз^ обов’язкових вимог: забезпечення повного завантаження npft| цівників; розширення трудового профілю і підвищення квалі* фікації; усунення одноманітності праці та підвищення її змі^ стовності. Досягти цього можна шляхом суміщення професій та функцій, а також багатоагрегатного обслуговування. f

При суміщенні професій один працівник виконує функції *1 роботи, які належать до різних професій. Суміщення може бути повним і частковим. Найбільш ефективне суміщення професій^ спеціальностей, взаємопов’язаних операціями технологічної^ процесу, спільністю предметів праці, що обробляються, викс$ нанням основного і допоміжного процесів. $

Багатоагрегатне (багатоверстатне) обслуговування становить гаку форму організації праці, за умов якої один робітник або група робітників працюють одночасно на декількох агрегатах, виконуючи ручні операції на кожному з них під час автоматич­ної роботи усіх інших агрегатів. Можливість багатоагрегатно- го обслуговування сучасних верстатів ґрунтується на тому, що л підвищенням рівня механізації праці на операціях частка автоматичної роботи зростає і значно перевищує частку часу виконання ручних операцій.

З поділом праці нерозривно пов’язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціаль- по-трудових взаємовідносин між учасниками трудового проце­су, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Кооперу­вання праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад, при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоагрегатній роботі або поєднанні тру­дових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.

Особливою формою кооперування праці є виробнича брига­да як первинна ланка трудового колективу. Трудовий колек­тив — це об’єднання працівників, що займаються сумісною трудовою діяльністю на підприємстві. У складі трудового ко­лективу відповідно до структури підприємства діють колекти­ви цехів, відділів, дільниць, бригад, інших підрозділів. Під організацією роботи трудових колективів слід розуміти орга- зацію роботи колективів цехів, дільниць, бригад, в основі якої лежать поділ і кооперування праці.

Виробнича бригада є первинним осередком трудового колек­тиву підприємства і займає провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці. Бригада — це група праців­ників, що разом здійснюють виробничий процес або його час­тину і колективно відповідають за результати своєї роботи.

Бригадна форма надає можливості зміни праці на основі уміщення професій та функцій, сприяє підвищенню кваліфі­кації, зацікавленості у праці та її результатах. На машинобу- ді вних підприємствах основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані та комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади складаються із робітників однієї професії або спеціальності, що виконують однорідні техно­логічні процеси. Комплексні бригади складаються з робітників

різних професій або спеціальностей, що виконують комплекс взаємопов’язаних технологічно різнорідних робіт. Для роботи на обладнанні та агрегатах при тривалих технологічних цик­лах (більших, ніж тривалість однієї зміни) створюють наскрізні бригади, що об’єднують робочих усіх змін.

Колективний характер праці в бригаді поєднується із поді­лом праці між членами бригади. Праця між членами спеціалі­зованих бригад розподіляється в основному відповідно до їх кваліфікації. У комплексних бригадах поділ праці проводить­ся відповідно до професії, спеціальності та кваліфікації.

У кожній бригаді на підприємствах зі сталою виробничою програмою, затверджують річні, квартальні, місячні виробничі плани, а також порядок їх розробки та оцінювання виконання* Важливе значення в організації роботи бригад має уточнення спеціалізації бригади та визначення планово-облікової одиниці* Планово-облікова одиниця — це бригадокомплект в умовам одиничного, серійного виробництва і продукція у натуральної му вираженні — в умовах масового виробництва. Вригадоком\ плект включає частину робіт з виготовлення виробу, а загаль­на кількість усіх бригадокомплектів складається у виріб —^ кінцеву продукцію підприємства. Для оплати праці за кінцеії вий результат розробляють збільшені (комплексні) норми чаеЦ та відповідні розцінки на бригадокомплекти. |

І

і

17.3 Організація робочого місця

Важливим напрямом організації праці на підприємстві організація робочих місць з метою створення на кожному з нй: необхідних умов для високопродуктивної та високоякісно праці при якомога менших фізичних зусиллях і мінімальном] нервовому напруженні працівника.

Робоче місце — це первинна ланка виробництва, зона прй кладання праці одного або кількох (якщо робоче місце колея тивне) виконавців, визначена на підставі трудових та інши: чинних норм і оснащена необхідними засобами для трудово діяльності. Робоче місце як місце зайнятості людини, визначу

і

умови праці (нормальні, важкі, шкідливі), режими праці й иідпочинку, характер праці (різноманітний, монотонний та ін.).

Організація робочого місця — це підпорядкована цілям ви­робництва система заходів з його оснащення засобами і предме­тами праці, планування, розміщення у певному порядку, об­слуговування та атестації. Конкретний зміст цих заходів ви­значається характером і спеціалізацією робочого місця, його иидом і значенням у виробничому процесі.

Вид робочого місця визначається такими чинниками, як рі- иень поділу і кооперування праці, місце виконання роботи, рівень механізації, кількість обладнання на робочому місці та . Класифікація робочих місць за різними ознаками наведена у табл. 17.1.

Таблиця 17.1. Класифікація робочих місць

Види робочих місць

Робітника, службовця, спеціаліста, керівника

Індивідуальні, колективні (бригадні)

На видом виробництва

Універсальні, спеціалізовані

На кількістю обладнання, що обслуговується

Ознаки

На професією

На ступенем поділу праці

Основні, допоміжні

На мірою спеціалізації

Одноагрегатні, багатоагрегатні

На рівнем механізації гп автоматизації

Робочі місця для ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратурні

На специфікою умов праці

Стаціонарні та рухомі, підземні та висот­ні, робочі місця зі шкідливими умовами праці та ін.

Організація робочого місця передбачає його оснащення, пла- иупання, обслуговування, створення сприятливих умов праці. Исі ці елементи зводяться в операційну карту, яка може бути розроблена досить докладно в умовах масового виробництва. В операційній карті наводиться паспорт робочого місця, в якомувказується його призначення, операції, що виконуються, та місце операцій у загальному технологічному процесі, а також основні параметри робочого місця (норми часу, норми виробіт­ку, загальні розміри та ін.).

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функ­цій. Сюди належать: основне технологічне і допоміжне облад­нання; організаційне оснащення (оргтехніка, засоби зв’язку і сигналізації, робочі меблі, тара); технологічне оснащення (ро­бочі та вимірювальні інструменти, запасні частини); робоча документація; засоби комунікації для подання на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини та ін.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці за­лежить також від якості його обслуговування. Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його усім необхідним, включаючи технічне обслуговування (налагоджен­ня, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видЦ енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське обслуговувані ня (прибирання, чистка обладнання тощо).

Обслуговування робочих місць на підприємстві здійснюєте ся за такими функціями: виробничо-підготовчою, інформації ною, інструментальною, налагоджувальною, контрольною, транспортно-складською, енергетичною, ремонтно-будівельной та господарсько-побутовою.

і 456

К 553

Залежно від форми і типу виробництва обслуговування можі бути стандартним, планово-упереджувальним та черговим Стандартне обслуговування є найбільш досконалою формою] здійснюється у регламентованому порядку, за стандартним роіі кладом. Прикладами стандартного обслуговування є стандарта ний ремонт обладнання, заміна і заточення інструменту черві

«і ітко визначений час. Ця форма обслуговування дає змогу більш раціонально використовувати час основних робітників. Особли­во доцільна система стандартного обслуговування у масовому виробництві при стабільному виробничому процесі та постійно­му закріпленні операцій за робочими місцями.

При планово-упереджувальному обслуговуванні всі роботи ;»а функціями обслуговування робочих місць виконуються на основі календарних планів-графіків, пов’язаних із оператив­но-виробничими планами. Ця форма обслуговування найбільш поширена у серійному виробництві.

В одиничному виробництві переважає третя форма — черго­ве обслуговування. Воно здійснюється за необхідності за ви­кликом з місця зупинки виробництва і може визначатися змінно- добовими завданнями.

На вибір системи обслуговування робочих місць впливають фактори: тип виробництва, характер спеціалізації, номенкла­тура та ін. Однак у всіх випадках при організації обслуговуван- іін робочих місць в основу має бути покладено такі принципи:

• ритмічність — підпорядкованість регламенту обслуго­вування виробничому ритму;

• упереджувальність — дострокове комплектування робо- чнх місць інструментом, заготовками тощо;

• комплексність — узгодженість усіх видів обслуговуван­ня у часі;

• економічність — витрати на обслуговування мають бути мінімальними.

Пошук ефективних рішень в організації робочих місць і ( истем їх обслуговування полегшується використанням розроб- кміими вченими і перевіреними практикою типових проектів організації праці для масових професій робітників, технічних ішконавців і спеціалістів. Зазвичай, типовий проект концент­рує передовий досвід організації робочих місць, відображаючи

і складові цього процесу (оснащення, планування, обслуго­вування, атестація). Однак, застосовуючи типові проекти, слід враховувати специфіку конкретного виробництва та індивіду­альні характеристики працівника.

Для комплексного оцінювання якості організації робочих м іс.ць, для пошуку і приведення в дію резервів підвищення ефек­ти ішості праці, використовується механізм атестації робочих місць. Під час атестації комплексно оцінюються технічний і орга­нізаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості підвищення фондовіддачі, використан­ня кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дає змо­гу виявити відхилення від нормативних вимог або від конкрет­них потреб виробничого процесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця. У результаті атестації з кожного ро­бочого місця приймається одне з наступних рішень: продовжува­ти експлуатацію без змін; дозавантажити; раціоналізувати; ліквідувати. Основною метою атестації та раціоналізації робочих місць, як і всіх заходів з їх організації, має бути підвищення ефек­тивності праці та дотримання вимог щодо охорони і безпеки праці.

3. Організація праці керівника

Організація праці керівника обумовлена, передусім, його посадою в ієрархії управління організацією, характером діяль­ності в умовах конкуренції, кон’юнктури і динаміки попиту, необхідності перебудови виробництва з урахуванням вимог ринку. Управління охоплює складні сторони людських взає­мин: економічні, психологічні, юридичні, тому структура знань керівника залежить від рівня керівництва.

Значне місце у досягненні ефективності діяльності керівни­ка займає організація управлінської праці як одного з на­прямків організації праці в цілому. Організація особистої праці керівника багато в чому збігається з організацією праці будь- якого працівника розумової діяльності. Розрізняють такі ос­новні складові організації особистої праці:

• організація праці у часі;

• технологія виконання управлінських операцій;

• технічне оснащення, робота на персональному комп’ютері (ПК) та з іншою оргтехнікою, якою керівник користується інди­відуально;

• умови праці;

• організація проведення нарад, прийому відвідувачів, ви­ступів тощо.

Організація особистого часу, як і будь-яка управлінська діяльність, складається з обліку, нормування та планування часу. Це дає можливість визначити непродуктивне витрачання часу. Зміст і методи обліку залежать від цілей, які стоять пе­ред організацією. Облік часу може вести як сам керівник, так і фахівець (тайм-менеджер).

Планування особистої роботи — надзвичайно складна сфера наукової організації управління. На особисту працю впливає багато чинників, значення яких у своїй діяльності оцінюється по-різному. Але й основу організації особистої праці керівника становить загальна її організація — режим.

Організаційне мистецтво керівника пов’язане з такими важли­вими аспектами діяльності, як підготовка, прийняття рішень та контроль за їх виконанням, передача повноважень. Останнє пов’я­зано з певним ризиком, проте є необхідною передумовою розванта­ження праці керівника. При налагодженні відповідного контролю делегування повноважень стимулює самостійність та відпові­дальність підлеглих, створює творчу атмосферу в колективі.

Наведемо перелік важливих принципів організації праці керівника та опис конкретних процедур та рекомендацій ра­ціоналізації його роботи. Принцип оптимального розподілу обо­в'язків і відповідальності між керівниками та виконавцями усіх рівнів. Кожен керівник повинен чітко та ясно уявляти зміст роботи своїх підлеглих, але не повинен виконувати цю роботу за них. Виконавець зобов’язаний нести відповідальність за ре­зультати своєї діяльності. Контроль за змістом і якістю роботи виконавців з боку керівника повинен здійснюватися з ураху­ванням кваліфікації та можливостей виконавця і не може бути надмірним. Постійна оцінка та переоцінка (в інтерактивному режимі) практичних ситуацій, що виникають, та проектів у їхній сукупності. Реалізація цього принципу дає змогу керів­нику максимально сконцентрувати зусилля на головних напря­мах своєї діяльності. Принцип інформаційної та логічної обґрунтованості рішень, що приймаються. Мотиви та логіка дій керівника мають бути гранично зрозумілі для підлеглих.

Автоматизм⁹⁹ реалізації рішень. Сутність принципу полягає у тому, щоб прийняте керівником рішення оперативно доводи­лося до необхідного рівня і ставало керівництвом до дії. Прин­цип необхідної різноманітності видів і форм управлінських до­кументів. Різноманітність управлінських документів має відповідати складності управлінських завдань, що вирішують­ся. Принцип оптимальної інформативності. Загальновідомо, що інформативність досягається не “безплатно”, а ціною пев­них, часто значних затрат часу і ресурсів.

Реалізація наведених принципів дасть змогу здійснити зв’я­зок керівника з персоналом організації для досягнення най­кращої взаємодії та підвищення ефективності роботи як самого керівника, так і організації в цілому.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Контрольні питання

1. З’ясуйте для себе значення терміна “організація”.

2. Які напрями виділяють у змісті організації праці?

3. Чим визначається економічна та соціальна доцільність певного варіанта організації праці?

4. Які завдання має вирішувати наукова організація праці у межах підприємства і на конкретному робочому місці?

5. Назвіть та охарактеризуйте різні види поділу праці.

6. Що таке кооперування праці? Як воно пов’язане з поді­лом праці?

7. Визначте роль бригадної організації праці у системі орга­нізації виробництва.

8. Які види бригад на підприємствах ви знаєте? Розкрийте їх особливості і характер роботи.

9. Дайте визначення поняття “робоче місце”. Проаналізуй: те види робочих місць за різними ознаками.

10. Які заходи передбачає організація робочого місця?

і 456

К 553

Завдання з розв’язанням Потокове виробництво (неперервне)

Завдання 1

Провести попередню синхронізацію технологічного процесу ручного складання. Такт поточної лінії 5 хв. Норми часу за опера­ціями: fj= 8,4; t₂=3,9; і₃= 4,9; f₄ = 2,7; ^ = 0,9; t₆ =2,5; t₇=2,6.

Розв’язання

Перші п’ять операцій можуть виконуватись у будь-якому порядку, б і 7 наприкінці, послідовно.

Таблиця 17.2

№ операції	№ технічної операції	Норма часу, хв	Відсоток завантаження
1	1+4	2,4+ 2,7 = 5,1	110
2	2 + 5	3,9 + 0,9 * 4,2	80
3	3	4,9	90
4	6 + 7	2,5+ 2,0 = 5,1	110

Завдання 2

Визначити такт поточної лінії та число робочих місць, дов­жину конвеєра, швидкість конвеєра.

Вихідні дані: тривалість зміни (Т_зм) — 8 год (480 хв). Змінна програма випуску (п) — 34 вироби, регламентовані перерви — під тривалості зміни. Трудомісткість складання виробу (£_тр)