4. Порівняльний техніко-економічний аналіз технологічних процесів

Спроектований технологічний процес має не тільки відобра­жати технічні вимоги до виробництва того чи іншого виробу, передбачати чіткий алгоритм його виготовлення, а й бути еко­номічно ефективним на усіх технологічних стадіях. Рівень витрат виробництва на одиницю виготовленої продукції є ос­новним індикатором економічної доцільності запропонованого варіанта технології.

Значна частина витрат на виробництво продукції, зазвичай, безпосередньо не залежить від прийнятого технологічного про­цесу (управлінські та загальногосподарські витрати) і може бути виключена з розрахунків при оцінцюванні варіантів технології виготовлення виробів. Для визначення більш ефективного варі­анта достатньо розрахувати технологічну собівартість виробу, тобто суму витрат, які змінюються при переході від одного тех­нологічного процесу до іншого.

С_т = аВ_р + Ь.

Оскільки витрати на виготовлення продукції за тією чи іншою технологією за ступенем залежності від обсягів виробництва поділяються на змінні а (пропорційні обсягу річного випуску Б_р) та умовно-постійні b(майже не залежать від річної програ­ми), технологічна собівартість виготовлення однієї деталі (виро­бу) с_т і річного випуску С_т може бути виражена формулами:

(14.3)

(14.4)

У свою чергу,

а = С_м+С_пе+С_рч+С_ру, (14.5)

Ь = С_т+С_ю, (14.6)

де С_м — вартість основних матеріалів (за вирахуванням зворот­них відходів);

С_пе — витрати на технологічне паливо і енергію, які розра­ховуються на основі норм витрат та оптових цін (тарифів) за одиницю;

С_рч — витрати на оплату праці основних робітників;

С_ру — витрати, пов’язані з роботою устаткування;

С_то — витрати на технологічну оснастку та спеціальний інструмент (вартість оснастки та інструментів, помножені на коефіцієнт їх амортизаційних відрахувань).

Залежно від того, для якого конкретного процесу визначаєть­ся технологічна собівартість, склад елементів формул (14.3) і

4. Може змінюватися.

Більш ефективний варіант технології виготовлення деталей (виробів) визначається шляхом зіставлення їх технологічної собівартості. При заданих обсягах виробництва умова ефектив­ності нового технологічного процесу порівняно з базовим може бути виражена нерівністю

^аі^Вр+ ^Ь1 >^а2^Вр+ ^Ь2• (14.7)

У випадках, коли необхідно обрати економічно більш доціль­ний варіант технологічного процесу з різним річним випуском продукції В_р, слід встановити його “критичну величину” В_кр, за якої порівнювані варіанти технології будуть рівноцінні. Для цьо­го слід розв’язати рівняння (С_т)_х = а_гВ_р + Ь_г і (С_т)₂ = а₂В_р + Ь₂, прийнявши умову, що (С_т)_г = (С_т)₂ і В_р = В_кр. Тоді

_ Ь₉ ~ Ьл

^кр% _/» ■ (14.8)

Знайдене за формулою (14.8) значення В_кр є величиною, яка розмежовує область доцільного застосування кожного з двох порівнюваних технологічних процесів (рис. 14.1). Абсциса точ­ки перетину двох прямих (C_T)jі (С_т)₂ визначає величину В_кр. Якщо В_р< В_кр, то більш економічним є перший варіант техно­логічного процесу, який потребує менших витрат на техноло­гічну оснастку та налагодження устаткування. У випадку, коли /*р^> Я_КР перевагу необхідно надавати другому варіанту, за яким

(*'_Т)і < (С_т)₂ •

На етапі проектування технологічних процесів їх обґрунту­вання і вибір здійснюється, як це було зазначено вище, на ос-

Рис. 14.1. Графік порівняльного оцінювання двох технологіч­них процесів

нові мінімуму технологічної собівартості без урахування капі­тальних вкладень. Такий підхід е цілком виправданим і логіч­ним, оскільки розробка технології е лише одним із етапів тех­нічної підготовки виробництва нового виробу, коли вирішуєть­ся локальне завдання вибору більш доцільного технологічного варіанта за прийнятим критерієм, а не визначається рівень ефективності його впровадження у виробництво.

Тому якщо для вибору кращого технологічного варіанта з числа можливих достатньо порівняти тільки поточні витрати виробництва, то при визначенні економічної ефективності впро­вадження нової технології як самостійного напрямку науково- технічного прогресу слід виконати техніко-економічні розра­хунки, які враховують зміни усієї сукупності як поточних, так і одноразових (капітальних) витрат.

Загальноприйнятим показником ефективності впроваджен­ня прогресивної технології є річний економічний ефект у ви­гляді різниці приведених витрат за порівнюваними варіанта­ми, яка помножена на річний обсяг виготовленої за новою тех­нологією продукції, тобто:

Е_р=(3_х-3₂)А₂. (14.9)

При цьому ефект від впровадження прогресивної технології, який викликає суттєве збільшення обсягів виробництва про­дукції у процесі її освоєння, визначають не тільки за розрахун­ковий, а і за всі наступні роки планового періоду.