Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Organizatsiya_vir-va.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2.9 Mб
Скачать

Тема 1організаційні основи виробництва

План

1.Вступ. Зміст та завдання вивчення дисципліни.

2.Історія розвитку науки про організацію виробництва. 3.Організація виробництва: сутність, принципи.

СРСЗагальні форми організації виробництва.

Ключові поняття: організація; організація виробництва; принцип диференціації; принцип спеціалізації; принцип пропорційності; принцип прямоточності; принцип паралельності; принцип безперервності; принцип гнучкості; концентрація; деконцентрація; спеціалізація; диверсифікація; кооперування; інтегрування; комбінування; тип виробництва; одиничне виробництво; серійне виробництво; масове виробництво

Студент повинен знати: історію розвитку науки про організацію виробництва, її сутність;

вміти: визначати умови забезпечення реалізації принципів організації виробництва; раціональні форми організації виробництва і відповідні типи виробництва.

  1. Питання.Історія розвитку науки про організацію виробництва.

Початком формування і розвитку науки про організацію виробництва у промисловості можна вважати XVIII ст., коли англійський механік Р. Аркрайт створив “фабричний кодекс” — систему регулювання процесів праці в умовах великого машинного виробництва. Вагомі дослідження проблем організації діяльності підприємств, розподілу праці, економічних процесів на виробництві здійснив Ч. Беббедж “Економіка машинного і мануфактурного виробництва”, 1832 р. Теоретичні узагальнення організації великого машинного виробництва здійснив К. Маркс у своїй праці “Капітал”, у якій сформулював основні принципи організації та визначив шляхи розвитку машинного виробництва.

Систематична розробка наукових методів організації виробництва у промисловості почалася наприкінці XIX ст. Особливу роль у розробці наукових основ організації виробництва відіграли роботи Ф.У. Тейлора. Він сформулював принципи організації виробництва і розробив на цій основі систему наукового управління. Його американськими послідовниками є Г. JI. Гант (система графіків для планування та обліку виробництва); К. Паркхорст (схеми організації виробництва, інструкції персо­налу); Ф. Гільберт (вивчення трудових процесів); К. Кнеппель (умови практичного використання принципів наукової організації виробництва).

Важливе значення мали теоретичні та практичні роботи Г. Форда, який у роки першої світової війни розробив і здійснив систему організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні. Система Г. Форда базується на таких основних положеннях: максимальний розподіл праці з тим, щоб операції виконувалися робітниками низької кваліфікації; механізація та автоматизація виробництва; послідовна стандартизація усіх чинників виробництва: сировини, обладнання, інструментів, технологічних режимів, форм організації виробничих процесів.

Інженер К. Адамецкі, що виконував дослідження під час своєї діяльності на металургійних заводах України, сформу­лював три закони організації: закон розподілу праці, закон концентрації або інтеграції, закон гармонізації. Н. Ларновсь- кий в роботі “Організація промислових підприємств з обробки металів” (1911 р.) розглядав як основні такі принципи: максимальне ущільнення виробництва, одночасність виконання операцій, спрощення виробничої структури заводу. І. Каннегісер в роботі “До питання з організації металообробних заводів” (1916 р.) сформулював низку положень: детальне планування робіт; раціональний розподіл праці та обов’язків; вчасне забезпечення виробництва ресурсами; своєчасна підготовка виробництва тощо.

Значний внесок у розвиток наукової організації праці внесли вчені Центрального інституту праці (1921—1927 pp.) — А. Гастєв, П. Керженцев, О. Єрманський, Є. Розмирович та ін. У ЗО—40 роках XX ст. проблеми розрахунків параметрів серійного виробництва розв’язував Б. Каценбоген, основи потокового виробництва — К. Корницький, теорію групового виробництва — С. Митрофанов; проблеми організації виробництва у часі —О.Непорент.

Друга половина XX ст. характеризується розширенням до­сліджень з оперативного планування виробництва (В. Летенко, Я. Гальперін, Р. Петухов, С. Соколіцин та ін.); з організації забезпечувальних та обслуговувальних процесів (Л. Барташов, Б. Мільнер, Б. Власов та ін.); організаційних проблем створення й освоєння виробництва нової продукції (В. Летенко, Л. Гам- рат-Курек, А. Проскуряков, О. Туровець та ін.).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]