Тема 3. Склад фінансового механізму.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних форм і методів, за допомогою яких забезпечується система розподільчих і перерозподільних відносин, утворення доходів, формування та використання фінансових ресурсів суб’єктів економіки.

Фінансове планування – діяльність по складанню планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання та країни в цілому.

Оперативне управління фінансами - діяльність, пов’язана із необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, своєчасному перерозподілу коштів, забезпеченню досягнення запланованих результатів.

Фінансовий контроль – це перевірка правильності вартісного розподілу і перерозподілу валового національного продукту і національного доходу за відповідними фондами грошових коштів та їх цільовим використання.

Фінансове регулювання – діяльність, яка відбувається через оподаткування як вилучення частини доходів підприємств і організацій, та населення і спрямування цих коштів в бюджети та державні цільові фонди.

Фінансові важелі - конкретні форми здійснення процесів розподілу і перерозподілу створеної вартості. До них належать: податки, обов’язкові збори, норми амортизаційних відрахувань, орендна плата, відсоток за кредит, дотації, субсидії, субвенції, заохочувальні фонди та ін.

Фінансові санкції – особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання у виконанні взятих зобов’язань.

Штраф – це ступінь матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накладається, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня – накладається при невчасному виконанні грошових зобов’язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в відсотках від суми простроченого платежу.

Управління – це діяльність, пов’язана з впливом керуючого суб’єкта на керований об’єкт з метою досягнення певних результатів.

Управління фінансами – це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

Фінансовий апарат - Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами.

Стратегічне управління - це управління на перспективу, виражається у встановленні обсягів фінансових ресурсів на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки України, а також вирішення соціальних проблем.

Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути, такі як МФУ, дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансові служби міністерств, підприємств і т.д.

Тема. Фінансова система України

Фінансова система – це сукупність окремих сфер фінансових відносин, які пов’язані між собою, їм притаманні централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів.

За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність відносно відособлених, але взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми і методи розподілу і перерозподілу суспільного продукту.

За організаційною будовою фінансова система – це сукупність фінансових органів та інститутів, які займаються управлінням грошовими потоками.

Фінанси комерційних підприємств – це підприємства, які працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку (доходу) та покриття з нього витрачених засобів праці по основній діяльності, на видачу зарплати, а також на розширення і розвиток власного виробництва.

Некомерційні організації і установи - це такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Такі установи утримуються за рахунок видатків із бюджету. Це лікарні, поліклініки, школи, дитячі дошкільні установи, музеї та ін.

Фінанси громадських організацій та доброчинних фондів – це добровільні об’єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями.

Державні цільові фонди - характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань та проблем, і їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрямки використання.

Державний кредит - заборгованість держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами, його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством.

Міжнародні розрахунки - ланка міжнародних фінансів, яка характеризує рух вартості між окремими країнами, вона базуються на валютному регулюванні, яке полягає у встановленні курсу валют.

Фінанси міжнародних взаємовідносин - формування і використання фондів фінансових ресурсів організацій, за допомогою якої здійснюється міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів, оскільки існує можливість надання міжнародними організаціями фінансової допомоги окремими державам світу.

Міжнародні фінансові інституції – це ті організації, які виконують, на даний час, функцію надання фінансової допомоги у формі кредитів країнам, що її потребують.

Фінансовий ринок – важлива забезпечуюча сфера, складова фінансової та економічної систем, суть якої полягає у купівлі-продажу фінансових ресурсів.

Ринок грошей - це ланка, де безпосередньо можна купити гроші, тобто ринок короткострокових кредитних операцій.

Ринок капіталів – є ланкою торгівлі не лише грошима, але і правом власності, тобто ринок довгострокових кредитних зобов’язань.

Тема. Фінанси домогосподарств

Домогосподарство — сукупність фізичних одиниць — резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування.

Фінанси домогосподарств — сукупність економічних відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів, заощаджень і грошових фондів громадян та їх сімей з метою задоволення особис­тих потреб домогосподарств.

Первинні доходи домогосподарств – це доходи, які отримують домогосподарства у вигляді заробіт­ної плати, доходів від здійснення підприємницької діяльності, від особистого підсобного господарства, від власності.

Вторинні доходи – доходи, які утворюються при розподілі (перерозподілі) валового внутрішнього продукту і національного до­ходу завдяки чому доходи отримуються у вигляді пенсій, стипендій, допомог, інших трансфертних пла­тежів.

Розподільна функція втілюється у тому, що національний дохід, який припа­дає на частку окремого домогосподарства, розподіляється між усіма його члена­ми (як неповнолітніми, так і працюючими або непрацюючими), тим самим за­безпечуючи безперервність процесу відтворення робочої сили як одного з факторів виробництва.

Контрольна функція домогосподарств - необхідність кон­тролю як за зміною величини, так і цільовим використанням доходу в межах різних фондів домогосподарств.

Регулююча функція – функція, яка підтримує збалансований розвиток домогосподар­ства як економічної одиниці.

Інвестиційна функція - зумовлена тим, що домогосподар­ства є одним із важливих постачальників фінансових ресурсів для економіки, де чверть національних заощаджень формується саме за рахунок заощаджень громадян.

Фінансові ресурси домогосподарства — грошові кошти (власні і залучені що перебувають у його розпорядженні та призначені для виконання фінансових зобов'язань і здійснення різного роду витрат (виробничих і споживчих). Вони включають грошові доходи, вартість продукції з особистого підсобного господарства, пільги та субсидії, а також інші надходження.

Модель стратегії виживання «Зменшення споживання» - основна мета якої, заощаджувати на всьому, ку­пувати лише дешеві продукти, дешеві або вживані речі, не купувати побутової техніки, книжок, відмова від відвідування кінотеатрів, поїздок на відпочинок. Тобто у таких умовах має місце відмова від усього, від чого можна відмовитися без серйозної загрози для здоров'я і життя.

Модель стратегії виживання «Перехід до самозабезпечення» - головна мета якої, організувати своє життя і побут так, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі необхідні для життя продукти харчування, а їх надлишки обмінюва­ти на інші продукти або продавати на ринку.

Модель стратегії виживання «Пошук додаткової роботи» - основна мета якої, мати кілька незалежних джерел доходу, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. При цьому необхідно мати доволі високу кваліфікацію та можливість координувати витрату власного робочого часу.

Модель стратегії виживання «Заснування власного бізнесу» - основна мета якої, відкрити власне підпри­ємство, зареєструвати його і розпочати діяльність.

Модель стратегії виживання «Тіньова діяльність» - основна мета якої, мати альтернативні джерела доходів, ніде незареєстровані і неоподатковані. Це може бути малий бізнес, дрібна тор­гівля, будівництво і ремонт будинків, нелегальна робота за кордоном, робота за наймом без контракту. Незареєстрованість дає змогу швидко як розпочина­ти, так і закінчувати діяльність.

Модель стратегії виживання «Використання соціальних зв'язків» - основна мета якої, знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих, релігійних фондів, держави.

Бюджет домогосподарства — баланс фактичних доходів і витрат домогосподарства за визначений період часу (квартал, місяць, рік) та фінансова база життя, що надає домогосподарству власного стилю споживання та життєдіяльності.

За своїм матеріальним змістом бюджет домогосподарства — форма утворення і використання фондів грошових коштів, що об’єднає сукупні доходи і витрати, забезпечуючи особисті потреби домогосподарства.

Грошові доходи домогосподарства - сума грошових та нату­ральних (у грошовій оцінці) надходжень, одержаних членами домогосподар­ства у вигляді оплати праці (за винятком податку з доходів фізичних осіб та обов'язкових відрахувань у соціальні фонди); доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості; доходів від власності у вигляді відсотків, диві­дендів, продажу акцій та інших цінних паперів; надходжень від продажу не­рухомості, особистого та домашнього майна, худоби, сільськогосподарське: продукції з особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у по­рядку самозаготівель; пенсій, стипендій, соціальних допомог (включаючи пільги та субсидії готівкою на оплату житлово-комунальних послуг, електро­енергії, для відшкодування витрат населення на придбання скрапленого газу. твердого та рідкого палива, компенсаційних виплат за невикористане право на санаторно-курортне лікування, за пільговий проїзд окремих категорій грома­дян тощо); грошових допомог від родичів та інших осіб; а також інших гроше­вих доходів.

Загальні доходи домогосподарств - грошові доходи, а також вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за мінусом матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованого майна від родичів чи інших осіб, суми безготівкових пільг та субсидій з оплати жит­лово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг міського транспорту та зв'язку.

Сукупні ресурси домогосподарств - складаються із загальних доходів, а та­кож використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством та повернутих домогосподарству.

Витрати домогосподарства — сукупність платежів, які здійснюються домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають ви­трати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні транс­ферти

Споживчі сукупні витрати – витрати, які складаються з грошових витрат, а також вар­тості спожитих домогосподарством продуктів, отриманих з особистого підсоб­ного господарства, суми пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, ко­мунальних послуг, суми безготівкових пільг на оплату послуг зв'язку, проїзд у транспорті окремих категорій громадян, безготівкових пільг та дотацій на путівки для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, медич­них послуг тощо.

Неспоживчі сукупні витрати – витрати, які включають грошові та негрошові витрати домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю не­рухомості, капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель придбання акцій, сертифікатів, валюти, відкриття вкладів у банківських уста­новах, виплату аліментів, сплату податків та інших обов'язкових платежів, суми повернених домогосподарством боргів.

Заощадження домогосподарств — частина грошових доходів населення, яка витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

Організовані заощадження — заощадження на­селення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи.

Неорганізовані грошові заощадження насе­лення — заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах, а також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, доро­гих товарів тривалого користування тощо.

Депозитний ризик — можливість повного чи часткового неповернення вкладів або затримка їхньо­го повернення через імовірне банкрутство банку.

Тема. Державні фінанси

Державні фінанси – це складова частина фінансової системи держави, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток.

Головне призначення державних фінансів – за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному та соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини.

Загальнодержавні фінансові резерви – грошові ресурси, що резервуються державою для забезпечення непередбачених витрат і спеціальних потреб.

Тема. Фінанси підприємницьких структур

Підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, здійсню­вана на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.

Самоокупність - це принцип господарювання, згідно якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшко­довує затрати, пов'язані з основною діяльністю

Самофінансування - підпри­ємство за рахунок своїх доходів має можливість здійсню­вати матеріальне стимулювання працюючих, вирішувати питання соціального розвитку і, головне, здійснювати розширене відтворення та розвиток підприємства.

Статутний капітал - сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників або власників у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Фінансові ресурси підприємства - акумульовані підприємством грошові кошти з різних джерел, які надходять в господарський обіг і призначені для покриття його потреб.

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утри­мує з метою використання їх у процесі виробництва або у інших ви­дах діяльності, очікуваний строк корисного використання яких біль­ше одного року. Основні засоби використовуються протягом трива­лого часу, зберігають натурально-речову форму і по частинах перено­сять свою вартість на виготовлений продукт.

Основні засоби виробничого характеру - це засоби, зайняті у виробничому процесі. (машини, устаткування, інструменти, транспортні засоби).

Основні засоби невиробничого характеру - це засоби, які не зайняті у виробничому процесі і не переносять своєї вартості на вироблений продукт (житлові будинки, дитсадки, клуби), але які знаходяться на балансі підприємства.

Моральний знос має місце при розвитку науково-технічного прогресу і появі більш досконалих і продуктивних основних засобів.

Фізичний знос - результат виробничого споживання основних засобів або дії стихійних сил, техногенних аварій.

Амортизація - процес перенесення вартості основних засобів на продукцію, що виробляється.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в попередньому обсязі, або коли відбувається заміна старого устаткування на аналогічне, тобто постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення основних засобів передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продук­тивності устаткування.

Первісна вартість - це вартість придбання або створення основ них засобів.

Переоцінена вартість - це вартість основних засобів після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість - сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації основних засобів після закінчення строку експлуатації, за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем або ліквідацією.

Обо­ротні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи спо­живання протягом операційного циклу чи протягом року.

Тема. Фінансові результати діяльності комерційних підприємств.

Поточні витрати - пов'язані з основною діяльністю по випуску продук­ції, виконанню робіт, наданню послуг, їх ще називають собівартістю продукції.

Капітальні витрати - це витрати по розширеному відтворенню на під­приємстві; джерелом їх фінансування є амортизаційний фонд, крім того прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства;

Фінансові витрати - це витрати, пов'язані з інвестуванням вільних кош­тів у цінні папери, депозити, статутні фонди змішаних підприємств. Джерелом фінансування цих витрат є чистий прибуток.

Собівартість проду­кції - це грошовий вираз усіх затрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва і реалізації продукції матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів, а також обов'язкові збори і податки, згідно діючого законодавства.

Прибуток - це сума, на яку до­ходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Прибуток як економічна категорія — це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарюючих суб'єктів. Він характеризує доходність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна в результаті проведення заходів.

Сума отриманого прибутку — показник, який характеризує результативність роботи підприємства, фінансовий результат його підприємницької діяльності.

Валовий дохід підприємства - це загальна сума доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом певного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валові витрати підприємства - сума будь-яких ви­трат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюва­них як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються підприємством для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Оцінювальна функція прибутку – функція, яка полягає в тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів.

Стимулююча функція прибутку – функція яка полягає в тому, що прибуток є джерелом матеріального заохочення робітників, розширення виробництва та вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету.

Госпрозрахункова функція прибутку – функція яка полягає в тому, що госпрозрахунок, який є основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми доходами, але й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення інших питань.

Тема. Фінанси підприємств різних форм власності та видів діяльності

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи - основ­ний плановий документ, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Політичні партії - об’єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають го­ловною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництв в їх складі.

Громадські організації створюються для задоволення та захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян.

Професійні спілки - найбільш чисельні самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є вираження, представлення і за­безпечення захисту економічних, соціальних, трудових, духовних прав та інтересів своїх членів.

Благодійна організація — це недержавна організація, головною метою якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільст­ва або окремих категорій громадян.

Тема. Податки та податкова система.

Плата - певна еквівалентність відносин платника з державою, прикладами плати є державне мито, збори за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, рентні платежі, плата за торговельний патент на деякі різновиди підприємницької діяльності.

Відрахування передбачає цільове призначення платежів, воно може бути або частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли використання коштів у повному обсязі здійснюється лише за цільовим призначенням.

Податки - це сукупність фінансових відносин, що складаються в процесі перерозподілу ВВП з метою створення централізованого державного фонду для фінансування суспільних функцій.

Суб'єкт або платник податку — фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

Об'єкт податку — предмет, що підлягає покладанню, наприклад, дохід, прибуток, додана вартість та ін.

Джерело сплати податку — дохід суб'єкта, з якого сплачується податок Джерелом податку може бути заробітна плата, прибуток. У деяких випадках джерело може збігатися з об'єктом.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Наприклад, грошова одиниця для прибуткового податку, одиниця виміру площі (га, м¹) для земельного податку та ін.

Податкова ставка — це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкові ставки поділяються на тверді та відсоткові.

Податковий оклад - сума податку, що сплачується платником податку з одного об'єкта.

Податкова пільга — повне чи часткове звільнення від сплати податку.

Прямі податки – податки, що встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки – податки, що встановлюються на товари і послуги, що включаються в ціну товару чи тариф у вигляді надбавки.

Особисті податки – податки, що враховують платоспроможність і родимий стан фізичної особи, наприклад, прибутковий податок із громадян.

Реальні податки – податки, що обкладається майно як фізичних, так і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових обставин платника податків, наприклад, податок на землю, податок на нерухоме майно.

Податки на доходи – податки, що стягують з доходів фізичних та юридичних осіб.

Податки на споживання – податки, що сплачують не при отриманні доходів, а при їх використанні, вони стягуються у формі непрямих податків.

Податки на майно – податки, що встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Загальнодержавні податки – податки, що встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.

Загальні податки – податки, що не мають особливого призначення і можуть бути використані для покриття будь-яких видів витрат державного і місцевого бюджетів.

Спеціальні податки – податки, що стягують для цільового фінансування деяких заздалегідь визначених витрат.

Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю.

Тема. Податкова служба України

Державна податкова служба – сукупність державних органів, які здійснюють адміністрування податків та податкових платежів, а також організовують і контролюють їх надходження до бюджету та державних цільових фондів.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, займає рівень міністерства в ієрархії державної влади, її очолює голова ДПА України, якого призначає на посаду і звільняє Президент України за поданням Прем’єр-міністра України.

Основним призначенням ДПА - інформаційний та правовий зв'язок між низовою ланкою і ДПА України, який очолюють її голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади КМУ за поданням голови ДПА України.

Первинна ланка державної податкової служби - Державна податкова інспекція (ДПІ), яка безпосередньо виконує податкову роботу.

Тема. Характеристика податків.

Податок на додану вартість – податок, специфіка нарахування і сплати якого полягає в тому, що ця форма універсального акци­зу нараховується та сплачується на кожному етапі руху товару від виробника до споживача, він є непрямим податком, а тому сплачується за рахунок по­купця, а не за рахунок доходів підприємства, яке реалізує відповідні товари чи послуги.

Акцизний збір - непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни товарів (продукції).

Мито — непрямий податок, який стягується при перетині митного кордо­ну, тобто при імпорті, експорті та транзиті товарів.

Митна вартість — ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України.

Митний тариф — систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну те­риторію України або вивозяться за межі цієї території.

Податок на прибуток – податок, платниками якого є суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території країни, так і за її межами, а також нерезиденти України — фізичні та юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України.

Податок з доходів фізичних осіб – податок платниками якого є резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезиденти, які отри­мують доходи з джерелом їх походження з території України.

Місцеві податки і збори — обов'язкові податки і збори, які встановлюються станами влади базового рівня управління згідно з чинним законодавством країни, є обов'язковими до сплати на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються в їх бюджети.

Податок з реклами – податок, який є обов'язковим до справляння місцевими органами самоврядування за наявності об'єкта оподаткування платниками якого є юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності: рекламодавці чи виробники і поширювачі реклами, якщо вони є рекламодавцями, рекламна діяльність яких проводиться на території органу місцевого самоврядування.

Тема. Бюджет та бюджетна система.

Як економічна категорія бюджет - система економічних за своїм змістом відносин з приводу, утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави.

За матеріальним змістом бюджет – це сам централізований фонд грошових коштів держави.

В юридичному аспекті бюджет – це документ, у якому розписано доходи та видатки і затверджено у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни.

Згідно ЗУ «Про бюджетну систему України» бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Бюджетний період – період, на який укладається бюджет і який, як правило, складає 1 рік.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних.

Бюджетна політика — розроблення напрямів вико­ристання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку су­спільства.

Бюджетна стратегія — цілісна система дій держави, спрямована на реалізацію мети, завдань та пріоритетів тривалого курсу бюджетної політики, розрахованого на тривалу перспективу, що перед­бачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

Бюджетна тактика — форма реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених завдан­нями бюджетної стратегії.

Бюджетний механізм — це налагоджена економічна структура, яка ві­дображає послідовність і способи дій відповідних державних органів у процесі мобілізації і використання бюджетних коштів.

Бюджетна система – це заснована на економічних відносинах, врегульованих правовими нормами, сукупність видів бюджетів, які існують на території держави.

Зведений (консолідований) бюджет - сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної системи України, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Тема. Бюджетний процес в Україні.

Бюджетний процес – це регламентована нормами бюджетного права діяльність органів держави і місцевого самоврядування по складанню, розгляду і затвердженню бюджету, а також складанню, розгляду і затвердженню звіту про виконання бюджету.

Бюджетний регламент – документ, у якому встановлюється порядок, строк складання, розгляду та затвердження бюджету, а також організація його виконання.

Бюджетне планування – охоплює складання проектів бюджетів, їхній розгляд і затвердження.

Показник рівноваги доходів і видатків – показник. який свідчить про збалансованість бюдже­ту, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році.

Бюджетний профіцит — відносний показник, який свідчить про переви­щення доходів над видатками

Показник бюджетного дефіциту – показник, що свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких відносять податки, збо­ри й обов'язкові платежі, що відповідно до бюджетної класифікації вважають­ся доходами бюджету.

Плановий дефіцит — затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави.

Звітний бюджетний де­фіцит — фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

Відкритий дефіцит — офіційно затверджений стан бю­джету у законі про Державний бюджет України на плановий рік чи у рішеннях сесій місцевих рад про відповідний місцевий бюджет. У цих документах не тільки фіксуються загальні обсяги дефіциту, а й конкретизуються джерела його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит – дефіцит, який офіційними документами не визнається.

Квазіфіскальний (квазібюджетний) дефіцит — прихований дефіцит бю­джету, обумовлений квазіфіскальною діяльністю держави.

Вимушений дефіцит – дефіцит, який пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати.

Невимушений бюджетний дефіцит – дефіцит, який виникає внаслідок проведення неефективної фінан­сової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

Активний бюджетний дефіцит – дефіцит пов’язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій).

Пасивний бю­джетний дефіцит – дефіцит, який характеризується спрямуванням дефіцитних коштів на фі­нансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, со­ціально-культурні заходи, оборону, управління.

Фінансу­вання бюджету — надходження та витрати у зв'язку зі зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів за бюджетом, які використовуються для і життя різниці між доходами і видатками бюджету.

Тема. Доходи та видатки державного бюджету.

Дохід бюджету – економічне явище, пов’язане з сукупністю економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Надходження до бюджету - доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

Кошти доходів бюджетів місцевого самоврядування – податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування.

Доходи від операцій з капіталом – становлять незначну частку доходів (приблизно 1%) і включають: надходження від продажу землі та нематеріальних активів; надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву, надходження від державного фонду дорогоцінних металів, інші надходження визначені законодавством.

Міжбюджетні трансферти – кошти одержані від інших органів державної влади, інших держав або міжнародних організацій на безповоротній основі.

Закріплені доходи – які згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до державного бюджету;

Регулюючі доходи – частка яких у вигляді відсоткових відрахувань із загальнодержавних податків, зборів, платежів, може передаватися з одного бюджету в інший.

Видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу.

Розпорядники бюджетних коштів - суб’єкти бюджетних відносин, через яких забезпечується виконання видаткової частини бюджету.

Кошторисне фінансування – виділення державою бюджетних коштів відповідно до затверджених бюджетів та бюджетних розписів суб’єктам господарювання (бюджетним установам) на цілі, передбачені їхніми основними фінансовим планами – кошторисами.

Бюджетне інвестування – пов’язане з виділенням бюджетних коштів на інвестиційну чи інноваційну діяльність. (перебудова економіки, НТП, оборона країни і т.д.).

Державні трансферти – державне субсидіювання (субсидії, субвенції, дотації) та державні допомоги населенню, тобто невідплатні і безповоротні платежі з бюджету фізичним і юридичним особам, не призначені для придбання товарів та послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу.

Метод єдиного казначейського рахунку – система бюджетних рахунків органів державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб’єктам діяльності.

Бюджетне фінансування – сукупність грошових відносин, пов’язаних з розподілом та перерозподілом коштів централізованого фонду грошових коштів держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом.

Тема. Державний кредит та державний борг.

Як економічна категорія державний кредит – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентів та нерезидентів з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

За матеріально-речовим втіленням державного кредиту - рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП.

За формами прояву державного кредиту - державні позики (забезпечені випуском державних цінних паперів) та гарантії.

За юридично-правовим статусом державний кредит - врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів державою або сукупність особливих фінансових правовідносин, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються політико-економічними прерогативами держави у процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, платності та строковості.

Державний борг - сукупність строкових боргових зобов’язань уряду перед економічними суб’єктами інших секторів економік і зарубіжними кредиторами у грошовій формі.

Поточний борг – сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками.

Капітальний борг – загальна сума боргу і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Управління державним богом – це сукупність міроприємств держави по виплаті доходів кредиторам і погашенню позик, зміні умов уже випущених позик, визначенню умов і випуску нових державних цінних паперів.

Рефінансування - погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик.

Конверсія - зміна доходності позик.

Консолідація – зміна умов позик, пов’язану з їх термінами.

Уніфікація позик – це об’єднання кількох позик в один, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики.

Обмін облігацій по регресивному співвідношенню – це коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Анулювання державного боргу - міра, в результаті якої держава повністю відмовляється від зобов’язань по випущеним позикам.

Тема. Місцеві фінанси.

Місцеві фінанси — система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань.

Головне призначення місцевих фінансів - забезпечення фінансовими ресурсами діяльності органів місцевого самоврядування, пов'язаної зі здійсненням ними своїх функцій і повноваження; найбільш повне задоволення потреб населення територіальних громад та якісне надання ло­кальних суспільних послуг; формування стимулюючого механізму щодо ра­ціонального використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів, по­шуку додаткових джерел доходів.

Тема. Спеціальні цільові фонди держави.

Державні цільові фонди - це сукупність фондів грошових кош­тів, які знаходяться в розпорядженні центральних органів влади та у органів місцевого самоврядування.

Поняття "фонд" означає кошти, акумульовані на спеціальному рахунку і призначені на конкретні цілі.

Соціальні позабюджетні фонди - особливе явище товарно-грошових відносин, яке є формою перерозподілу валового внутрішнього продукту у грошовому вираженні з метою формування централізованих фондів грошових коштів та їх використання на соціальні програми.

За формою бюджети соціальних позабюджетних фондів - фінансові плани спеціальних органів державної виконавчої влади, які мають особливий склад і структуру доходів та видатків, характеризуються певним порядком складання, затвердження і виконання.

Основним призначенням соціальних позабюджетних фондів - забезпечення спеціальних органів державної виконавчої влади таким обсягом фінансових ресурсів, який був би достатнім для виконання ними своїх повноважень

Тема. Характеристика соціальних позабюджетних фондів.

Пенсійний фонд України – державний позабюджетний фонд, завданням якого є пенсійне забезпечення населення; фінансування програм по підтримці пенсіонерів та інвалідів; міжнародне співробітництво з проблем пенсійного забезпечення тощо.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працезда­тності - державний позабюджетний фонд створений для керівництва та управління загально обов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимча­совою втратою працездатності та витратами, зумовленими народжен­ням та похованням, для справляння збору і акумуляції страхових вне­сків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та відповідних соціальних послуг.

Фонд загальнообов'язкового соціального страхування Украї­ни на випадок безробіття - державний позабюджетний фонд створений для управління страхуванням на випадок безробіття; справляння збору та акумуляції страхових внесків; контролю за використанням коштів; виплати забезпечення та надання передбачених законодавством соціальних послуг.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань України - некомерційна самовряд­на організація, юридична особа, яка має свій статут, правління та виконавчу дирекцію, управління фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Тема. Страховий ринок

Страхування - система замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками, об’єктом яких є формування ними цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, і відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих або для виплати грошових коштів громадянам у випадку втрати ними працездатності.

Ризики – можлива небезпека втрати зумовлена певними природними явищами (землетруси, паводки, засуха тощо), випадковими подіями техніко-технологічного характеру (пожежа, аварії, вибухи тощо), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади, шахрайство та ін.) та явищами суто економічного характеру, різноманітність котрих досить стрімко зростає у зв’язку із поглибленням суспільного поділу праці, розвитком кредитної системи (порушенням ритмічності поставок, кризи неплатежу, інфляція тощо).

Страховий ризик — певна подія, у разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки вірогідності та випадковості.

Нестрахові ризики — події, які теж супроводжуються певними втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями.

Страховик – юридична особа (страхова компанія), яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку.

Страхувальник – юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Застрахований – юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Застрахований може бути одночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок.

Страховий ринок – сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються.

Страхові агенти - фізичні особи, які укладають угоди страхування зі страхувальником від імені страховика.

Страхові брокери - фізичні особи, які також виконуючи функції укладання угод, діють від імені страхувальника, добираючи йому найвигідніші умови і надійні страхові компанії. Вони можуть надавати консультаційні послуги і страховикам. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду у формі комісійних виплат.

Аджастери (диспашери) – спеціалісти з розрахунків аварій та розподілу збитків між учасниками морського перевезення.

Аварійні комісари – встановлюють причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило, під час дорожньо-транспортних аварій.

Сюрвейєри – інспектори чи агенти страховика, що здійснюють огляд та оцінювання майна і визначають імовірність реалізації страхового ризику.

Андерайтери – юридичні особи, які діють від імені страховика та мають право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Тема. Фінансовий ринок.

За економічною сутністю фінансовий ринок – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

В організаційному плані фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, лізингові організації, депозитарії, інші фінансові інституції, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі яких формується попит та пропозиція на фінансові ресурси та за допомогою фінансових посередників здійснюється акт купівлі-продажу.

Головним призначенням фінансового ринку - забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом, фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають у процесі руху капіталу.

Головне завдання фінансового ринку полягає у трансформації незадіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотка.

Ринок грошей - сфера, де безпосередньо можна купити гроші, і функціонування даного ринку забезпечується насамперед кредитною системою, яка в умовах ринкової економіки виступає провідною ланкою фінансової системи в цілому.

Ринок капіталів – сфера торгівлі не лише грошима, але і правом власності, тому паралельно з кредитним ринком розглядається і ринок цінних паперів, який ще називають фондовим ринком.

Фондовий ринок – ринок, який виступає засобом забезпечення нормального функціонування всіх галузей економіки, а також засобом поєднання державних, інституційних та індивідуальних інтересі, захисту грошових коштів населення від інфляції та покращення його матеріального становища.

Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість переведення грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Облігація - боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного паперу.

Казначейські зобов’язання – вид цінних паперів на пред’явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу.

Депозитне свідоцтво – цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій та має право на одержання дивідендів.

Емітенти цінних паперів – юридичні, а у випадках, передбачених законом, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Інвестори – фізичні, юридичні особи та інституційні інвестори, котрі мають вільні грошові кошти, необхідні для інвестування з метою збільшення ринкової вартості цінних паперів

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. На ній обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу.

Фінансові інструменти — різноманітні фінансові активи, які обертаються на ринку, є законними вимогами власників цих активів на отримання певного (як правило, грошового) доходу в майбутньому і за допомогою яких реалізуються операції на фінансовому ринку.

Тема. Міжнародні фінанси.

Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові пото­ки між суб'єктами різних країн: між підприємствами; між урядами країн; між підприємствами і урядами; між громадянами і урядами.

Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Це наднаціональна надбудова, яка характеризується концентрацією фінансових ресурсів у певних уза­гальнених чи цільових фондах.