Розділ 15 . Статистика ринку інформаційних послуг

1. Теоретичні засади статистичного дослідження ринку інформаційних послуг.

2. Особливості статистичного аналізу окремих видів інформаційних послуг.

3. Аналіз структури та діяльності виробників (продавців).

4. Аналіз структури і поведінки покупців (користувачів).

5. Статистика кон’юнктури інформаційного ринку.

1. Теоретичні засади статистичного дослідження ринку інформаційних послуг.

Інформатизація суспільства — проникнення сучасних технологій збирання, обробки, зберігання, передавання та надання інформації в усі сфери діяльності: виробництво, управління, науку, освіту, охорону здоров’я, культуру, побут і т. ін.

Програмні документи Європейського Союзу, зокрема План дій «е-Європа» [15], проект Національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні [22, 23, 31] передбачають такі основні напрями побудови інформаційного суспільства:

1. Забезпечення швидкого та дешевого доступу до інформації всіх верств населення за допомогою сучасних засобів і технологій.

2. Інвестиції в людей і вміння:

• інтелектуалізацію праці;

• забезпечення кожній особі можливості навчання протягом усього життя;

• забезпечення кожній особі участі в економіці,заснованій на знаннях.

3. Стимуляцію використання Інтернет:

• розвинену е-комерцію;

• урядові он-лайн: електронний доступ до публічних послуг (неринкових послуг для колективного споживання);

• медицину в мережі Інтернету;

• європейський цифровий зміст (контент) для глобальних мереж.

Процеси інформатизації суспільства сьогодні мають особливе значення для його соціально-економічного розвитку та безпеки існування. Вони стрімко поширюються, постійно набувають нових форм прояву, створюють проблеми глобального характеру. Тому в розвинутих країнах їх всебічному аналізу і можливостям регулювання приділяється значна увага.

Новим завданням статистики є комплексна оцінка інформатизації на державному рівні й відповідні міжнародні зіставлення. При цьому повинні бути враховані особливості розвитку ринкової економіки в Україні та її вступ до світових та регіональних економічних і політичних структур.

З розвитком інформаційних систем, що використовують телекомунікації, зокрема комп’ютерних мереж, виникли нові терміни, безпосередньо пов’язані з мережною економікою [17, 27, 49, 50].

Бізнес, основні процеси якого (організаційно-управлінські та виробничі) реалізуються за допомогою мережних технологій, іменується електронним (Е-бізнесом). Е-бізнес поділяють на дві форми:

— інформатизація бізнес-процесів;

— інформатизація взаємовідносин, тобто інформаційні взаємодії бізнес-установ з кінцевими споживачами між собою і державою. Такі процеси одержали назву електронної комерції (Е-комерції).

Слід розрізняти поняття електронного бізнесу та електронної комерції. Е-бізнес — це будь-який процес основної діяльності інституційної одиниці з використанням глобальних комп’ютерних мереж. Е-комерція — будь-яка трансакція, реалізована через глобальну комп’ютерну мережу, результатом якої стали передача права власності або користування товаром чи послугою.

Таким чином Е-комерція є одним з видів або напрямів Е-бізнесу. Виділяють такі категорії Е-комерції:

1) бізнес-бізнес (business-to-business, B2B) — взаємодія інституційних одиниць компанії між собою;

2) бізнес-споживач (business-to-consumer, B2C) — взаємодія інституційних одиниць (компаній) з кінцевими споживачами. По суті це електронна роздрібна торгівля;

3) бізнес-адміністрація (business-to-administration, B2A) — всі операції, що укладаються між компаніями та урядовими організаціями;

4) споживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A) — одержання особою, що звернулася із запитом до урядової установи, адміністративної (публічної) послуги. Такі послуги в термінах СНР мають назву неринкових послуг колективного споживання.

Згідно з міжнародними стандартами [11, 14] до сектора ІКТ відноситься будь-яке підприємство, що має основним видом діяль­ності принаймні один з наведених нижче:

1) виробництво офісного обладнання та обчислювальної техніки;

2) виготовлення ізольованого дроту і кабелю;

3) виробництво електро- та радіоелементів;

4) випуск передавальної апаратури, апаратури для кабельного, телефонного і телеграфного зв’язку;

5) виробництво апаратури для прийому, запису, відтворювання звуку та зображення;

6) виготовлення контрольно-вимірювальних приладів;

7) монтаж приладів контролю й регулювання технологічних процесів;

8) оптову торгівлю радіо- та телеапаратурою, технічними носіями інформації;

9) оптову торгівлю офісними машинами, комп’ютерами і периферійним обладнанням;

10) оптову торгівлю витратними матеріалами та приладдям для машин і обладнання;

11) оптову торгівлю виробничим електричним та електронним приладдям, у тому числі з обладнанням електрозв’язку;

12) діяльність у галузі електрозв’язку;

13) оренду офісних машин, обладнання й обчислювальної техніки;

14) діяльність, пов’язану з використанням обчислювальної техніки та інформаційних технологій.

Міжнародні стандарти класифікації та відповідні документи, що діють в Україні (КВЕД), визначають види діяльності, суть яких полягає в збиранні, обробці й наданні користувачеві інформації або доступу до неї, тобто у виробництві суто інформаційних продуктів і послуг. Суб’єктів такої діяльності поєднують однакові «сировина», продукція, засоби виробництва, технології та мета — задоволення потреби споживача в інформації. Так, діяльність у літературі одержала назву інформаційно-обчислювальної діяльності (ІОД), а відповідна сукупність суб’єктів, для яких вона є основною, — галузь ІОД [32, 46, 52]. При цьому останню розуміють ширше, ніж у межах ЗКГНГ (8200 — «інформаційно-обчислювальне обслуговування»).

Згідно з КВЕД до ІОД слід віднести:

64.20 — діяльність зв’язку;

72 — діяльність у сфері інформатизації;

73 — дослідження та розробки (в частині науково-технічних послуг);

74.13 — дослідження кон’юнктури ринку і виявлення суспільної думки;

74.14 — консультування з питань комерційної діяльності та управління;

74.40 — рекламна діяльність;

92.1 — виробництво фільмів;

92.2 — діяльність у сфері радіомовлення і телебачення;

92.40.0 — діяльність інформаційних агентств;

92.51.1 — діяльність бібліотек, читацьких залів;

92.51.2 — діяльність архівів.

Основними особливостями інформаційної послуги є:

• інформація при її використанні не зникає, не зношується, але з часом може втрачати актуальність;

• неможливість оцінки реальної вартості самої інформації;

• можливість використання однієї й тієї ж інформації різними користувачами;

• покупець інформаційного продукту не стає його виключним, одноособовим власником (за винятком ліцензій, патентів і ноу-хау);

• одна й та сама інформація може бути надана в різній формі різним користувачам на різних умовах;

• тиражування носіїв інформації спричиняє збільшення обсягів інформаційного продукту але не інформації;

• на відміну від матеріального виробництва тиражування інформаційного продукту набагато дешевше за його виробництво;

• в деяких випадках покупець купує носій, а не право копіювання. Надану користувачеві інформацію як знання про щось неможливо відібрати як матеріальний об’єкт. Можна лише не дати йому законних підстав цю інформацію використовувати;

• комплексний характер і зростання темпів конвергенції інформаційних продуктів і послуг.

Інформаційний ринок (ринок ІП) — система економічних, правових та організаційних відносин у процесі обміну інформаційними продуктами (товарами і послугами) з метою задоволення інформаційних потреб.

Основні особливості ринку ІП — це:

• глобальність, відсутність проблем відстані та митних бар’єрів;

• комплексність і високий рівень взаємозв’язку між окремими локальними ринками;

• зростаюча кількість і розмаїття суб’єктів — фізичних та юридичних осіб;

• можливість постійної та швидкої зміни окремим суб’єктом свого місця у процесі «збирання — нагромадження (систематизація) — обробка — реалізація (надання) — використання (кінцеве споживання)»;

• можливість постійної й швидкої зміни окремими виробниками та продавцями асортименту своїх товарів і послуг;

• конвергенція (сходження, наближення) товарів та послуг, тобто поєднання в одному товарі (послузі) функцій або корисних ефектів кількох товарів (послуг). У широкому розумінні вона являє собою три аспекти: сполучення апаратних засобів, процесів або проектних рішень, мереж.

Методологія статистичного дослідження ринку ІП визначає принципи організації, форми та методи дослідження, які забезпечують вирішення поставлених завдань. Вона слугує базою реалізації таких основних етапів.

1. Визначення мети, основних завдань, об’єкта і предмета дослідження.

2. Побудови системи показників і визначення джерел інформації — створення інформаційного забезпечення.

3. Створення методичного забезпечення.

4. Аналізу даних.

5. Формулювання висновків і розробки рекомендацій.

Метою статистичного дослідження ринку ІП є кількісна оцін­ка пов’язаних з ним процесів, учасників і ресурсів. При цьому об’єктом дослідження виступають учасники ринку (виробники, продавці, споживачі), а предметом — такі його аспекти, як інформаційні послуги (ресурси), структура та поведінка його учас­ників.

Основні завдання статистичного дослідження ринку ІП полягають у:

• аналізі характеристики ресурсів та їх групування;

• групуванні й аналізі поведінки учасників;

• аналізі кон’юнктури (попиту, пропозиції, ціни);

• вивченні результативності функціонування ринку.