8.Розкрийте сутність і інструменти амортизаційної політики держави

В кризові роки відбувалося різке ослаблення ролі амортизації в економічних процесах: частка амортизації в капіталовкладеннях у промисловості впала до 30% в 1992-1993 рр. і 15-20% - у 1994-1996 р., а у собівартості промислової продукції - з 9% у 1990 р. до 0,4% у пік інфляції 1993-1994 рр. і 1,4-3,6% у 2003 – 2004 рр.[14;с.81,119,269]

Основними причинами такого ослаблення ролі амортизації були:

• глибокий розрив між амортизацією та відновними вартостями засобів виробництва внаслідок зростання цін і неадекватності індексації основних фондів у 1992, 1993, 1995 рр.;

• надто малі порівняно з розвинутими країнами норми амортизації і, відповідно, надто високі нормативні строки служби основних фондів, насамперед ПВОФ, та недостатня практика прискореної амортизації. Це призвело до втрати нею своєї головної функції - відтворення основних виробничих фондів як у вартісній, так і у натуральній формі. Невідповідність розміру амортизаційних нарахувань відновним вартостям ПВОФ зумовила фактичне зниження витрат на виробництво і штучне збільшення оподатковуваного прибутку.

Знижені розміри амортизації у кінцевому підсумку є фактором зростання інфляції, бо вони зменшували інвестиційні ресурси підприємств, отже і попит на інвестиційні товари, що в свою чергу, спричинювало зменшення обсягів їх виробництва і використання виробничих потужностей, збільшення собівартості і цін на продукцію.

Різкі зміни в політиці і практиці амортизації відбулися в останні роки внаслідок: 1) індексації у 1996 р. основних фондів, зокрема, машин, устаткування і транспортних засобів, введених у дію до жовтня 1994 р. та проіндексованих на 1 січня 1995 р. у 8,7 раза; 2) амортизаційної реформи 1997 р., коли були істотно збільшені норми амортизації і змінено методологію амортизаційних нарахувань. Амортизаційна реформа 1997 р. (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), зумовлена розладом амортизаційної та інвестиційної політики у країні в 1991 - 1996 рр., мала на меті створити законодавчі умови для прискорення технічного переоснащення і модернізації виробничого апарату. Ця реформа наблизила параметри амортизаційної політики до практики розвинутих країн. Усі основні фонди було поділено на три великі групи з єдиною для кожної з них нормою амортизації: 1) будівлі, споруди та передавальні пристрої - 5%; 2) автотранспорт, електромеханічні прилади й інструменти, інформаційні системи - 25%; 3) усі інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, - 15%. Підприємствам надано право самим прискорювати амортизацію основних фондів третьої групи з розрахунку: 1-й рік - 15%, 2-й - 30, 3-й - 20, 4-й - 15, 5-й - 10, 6-й і 7-й по 5%. Змінилося і визначення основної функції амортизації: вона тепер є передумовою прискореного оновлення основних фондів. У Законі амортизація визначається як поступове віднесення витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів на зменшення скорегованого прибутку платника податку у межах норм амортизації. При нарахуванні амортизації балансова вартість груп основних фондів обчислюється на рівні їх залишкової вартості. Попередні результати дії нового порядку амортизації показують, що амортизаційні нарахування ПВОФ, за даними статистичної звітності, зросли у 1997 р. проти 1995 р. у 5,5 раза. Це зростання спричинене не стільки збільшенням норм амортизації, скільки індексацією основних фондів станом на 1 квітня 1996 р., коли вартість основної їх маси була збільшена в 7,5 - 8,7 раза. Середня норма амортизації суттєво не зросла з двох причин: 1) через зміну бази нарахувань амортизації з повної балансової вартості основних фондів третьої групи на залишкову вартість, яка становить приблизно половину повної, і 2) через застосування спадного коефіцієнта 0,7 до норм амортизації. Зросла частка амортизації у витратах на виробництво промислової продукції - з 3,6% у 1996 р. до 7,5% у 1997р. Проблема централізації частини амортизаційного фонду після амортизаційної реформи 1997 р. гостро постала одразу, коли уряд ініціював централізацію 10% амортизаційного фонду для першочергових нагальних потреб країни. Навколо цієї ініціативи розгорнулася гостра боротьба, яка завершилася прийняттям компромісного рішення: не 10%-на централізація, а зменшення розміру спадного коефіцієнта до норм амортизації (з 0,7 до 0,6), з обмеженням дії цього рішення лише 1998 р. (див. Закон України "Про внесення змін до статті 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 10 лютого 1998 р.). Опоненти такого рішення виходили з чисто ліберальних позицій: держава не повинна втручатися у внутрішні справи підприємств, бо це суперечить раніше прийнятим законам, а також принципам ринкової економіки. Обгрунтування такої позиції викладено науковцями Інституту економіки НАН України.[15;с.123]. Проте держава (як і будь-який власник) має конституційне право користуватися і розпоряджатися своєю власністю, частиною якої є амортизаційні кошти, нараховані на її власність. На користь права держави брати участь у розпорядженні такими коштами свідчить також переміщення основної функції амортизації -створювати передумови для прискореного оновлення виробничих фондів -у механізм формування прибутку підприємств і податкової політики, що надає державі додаткові можливості регулювати фінансові й інвестиційні потоки. Одним із елементів такого регулювання є централізація частини амортизаційного фонду і його перерозподілу виходячи із загальнонаціональних пріоритетів економічного розвитку, передусім структурної перебудови і принципового курсу на технологічне оновлення виробничого апарату. Україна переживає гостру кризу у сфері інвестиційної діяльності. Ні підприємницькі структури, ні державні підприємства не в змозі подолати інвестиційні проблеми. За таких умов виникає потреба в активізації державної інвестиційної політики, у тому числі прямої фінансової підтримки з бюджету проектів і програм технічного переоснащення та розвитку виробництва. Але коли таких коштів у бюджеті немає або їх замало, то закономірно постає питання про централізацію частини амортизаційних коштів підприємств, щоб використати їх для першочергового забезпечення пріоритетних інвестиційних проектів, програм, галузей, які можуть принести найбільшу віддачу у найкоротший строк, і тим самим вирішити нагальні економічні проблеми. Для узаконення права держави як власника виробничих фондів на частковий перерозподіл амортизаційного фонду і у майбутньому є достатні підстави. Відтворення діючих основних фондів може здійснюватися за рахунок створення або прискореного розвитку нових виробництв ,галузей, продукція яких приходить на заміну продукції, що на діючих технічно застарілих фондах. Держава як власник значної частини основних фондів повинна мати можливість розпоряджатися амортизаційними коштами, нарахованими на її власність, перерозподіляти їх між виробництвами, галузями, керуючись загальнонаціональними інтересами. Тому доцільно вилучити із Закону україни "Про оподаткування прибутку підприємств" таке обмеження: "амортизаційні кошти... вилученню до бюджету не підлягають"(п.8.3.1).У майбутньому щоразу порушення питання про централізацію частини амортизаційних коштів підприємств вимагатиме відповідних розрахунків і визначення обсягів доцільної централізації, кола платників, стимулювання їх внесків до централізованого амортизаційного фонду, а також пріоритетів використання коштів цього фонду.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачає цільового направлення амортизаційних коштів на технічне оновлення виробництва. Вони можуть бути використані і як оборотні кошти (зокрема, на заробітну плату), що й відбувається на практиці. Це суперечить економічній природі амортизації, основним завданням якої є зміна спрацьованих основних фондів, що вибувають, і нагромадження коштів на розширене їх відтворення. Але таке жорстоке цільове обмеження використання амортизації в умовах нинішньої гострої економічної кризи було б нереальним. Це завдання на перспективу, коли буде поліпшено інвестиційний клімат у країні і подолано дефіцит оборотних коштів та неплатежі підприємств. Сьогодні вихід вбачається у застосуванні економічних підойм впливу. Можна залишити без змін діючий порядок вирахування з прибутку підприємств тієї частини амортизаційних коштів, що йде на цілі технічного розвитку виробництва. Але ту частину коштів, що використовуються як оборотні, слід оподатковувати як прибуток. Тому до закону слід внести додаткове обмеження:

"Амортизаційні нарахування використовуються для відшкодування спрацьованих основних фондів, що вибувають, і нагромадження коштів на розширене їх відтворення. У період до 1 січня 2004 р. допускається використання їх для поповнення оборотних коштів з оподаткуванням у цьому разі як прибутку". Механізм управління амортизаційними коштами, призначеними для технічного розвитку підприємств, може включати акумуляцію цих коштів на спеціальному рахунку, бажано у спеціалізованих інвестиційних банках. Така акумуляція дозволить інвестиційним банкам використовувати тимчасово вільні амортизаційні кошти підприємств для кредитування різних інвестиційних проектів. Ці самі банки могли б у разі потреби стати уповноваженими банками по управлінню централізованими амортизаційними коштами на комерційній основі, з використанням їх для довгострокового кредитування. Створення різного роду спеціалізованих інвестиційних банків, особливо в період виходу з економічних криз, - це світова тенденція. Так, в Японії у повоєнні роки, позначені кризою та інфляцією, були створені спеціалізовані банки довгострокового кредитування, які стали рушійною економічного розвитку країни. Три з них діють і дотепер.Хоч метод прискореної амортизації не дістав значного поширення, проте у перспективі, щоб уникнути неконтрольованого зростання витрат і цін на промислову продукцію, необхідно регламентувати умови використання коштів, отриманих від прискореної амортизації. У світовій практиці це досягається шляхом розмежування понять податкової та екнномічної амортизації (наприклад у ФРН). Тому доцільно у відповідних нормативних актах Мінфіну України виділити поняття: 1) економічна амортизація, коли списання йде за прискореною схемою; 2) податкова амортизація, коли списання йде рівномірно, з огляду тільки на нормативні строки служби. Таке розрізнення податкової та економічної амортизації забезпечує належний облік руху основних фондів та рівномірні надходження податкових нарахувань до бюджету.