5.5.Управління розподілом та використанням прибутку

Прибуток від звичайної діяльності підприємства розподіляють за напрямами, відображеними на рис.5.7.

Рис.5.7. Розподіл прибутку від звичайної діяльності підприємства

Оптимальний розподіл прибутку від звичайної діяльності має забезпечити:

1. обслуговування залученого в попередніх періодах капіталу;

2. погашення податкових зобов’язань (на основі податкового планування);

3. формування фондів – коштів і резервів для використання в майбутніх періодах.

Розподіл чистого прибутку серед власників визначається дивідендною політикою.

Дивідендна політика охоплює сукупність завдань у сфері участі власників у прибутках, зокрема щодо:

• розміру дивідендів на одну акцію;

• відношення обсягу розподілу прибутку поточного року (серед власників) до його тезаврації;

• розміру грошових виплат у сумі сплачених дивідендів;

• регулярності та дискретності виплати дивідендів;

• частоти виплати дивідендів;

• форми оприлюднення дивідендної політики.

Необхідно зазначити, що з позицій підприємства дивіденди – це витрати на обслуговування капіталу, а з позицій акціонерів дивіденди – це винагорода за ризик.

На сьогодні не розроблено цілісної теоретичної моделі обґрунтування дивідендної політики.

Серед найпоширеніших теорій дивідендної політики доцільно виділити такі:

а) напрям преференцій інвестора (власника):

- модель Міллера-Моділіані (теорія іррелевантності) – будь-який розмір дивідендних виплат є ефективний, оскільки дивідендна політика, на думку вчених, не впливає на ринкову вартість підприємства, а визначається сумою вкладень коштів у розвиток підприємства;

- модель синиці в руках (Гордон, Лінтнер) – максимізація поточних виплат (поточні виплати дивідендів мають менший ризик ніж капіталізація прибутку);

- теорія податкових переваг – мінімізація поточних виплат дивідендів задля мінімізації суми податків (часто дивіденди оподатковуються за вищою ставкою);

- теорія клієнтури – розмір виплат дивідендів залежить від очікування (менталітету) акціонерів;

б) напрям корпоративного біхевіоризму (від англ. behavior, behevior – поведінка):

- теорія агентських витрат М. Дженсена (Free Cash Flow) – зменшення грошових виплат акціонерам з метою збільшення корпоративного достатку; грошові виплати на користь акціонерів доцільно здійснювати у формі викупу акцій;

- сигнальна модель (сигнальна теорія дивідендів) – стабілізація розміру грошових виплат (ріст дивідендів сигналізує про очікуваний ріст прибутку підприємства);

- модель Ла Порта – грошові виплати визначаються рівнем залежності менеджменту від власників корпоративних прав.

Виплати дивідендів власникам корпоративних прав можуть здійснюватися:

• грошовими коштами;

• акціями власної емісії.

Процедура виплат дивідендів грошовими коштами включає такі етапи:

1. дата оголошення грошових дивідендів – дата оприлюднення рішення про виплату дивідендів;

2. екс-дивідендна дата – момент, від якого корпоративні права обертаються на вторинному ринку вже без права на дивіденди за звітний період (за 2–4 дні до дати фіксації реєстру власників іменних цінних паперів);

3. дата фіксації реєстру власників іменних акцій – час, станом на який складається реєстр осіб (власників корпоративних прав), яким нараховуються дивіденди;

4. дата початку фактичної виплати грошових дивідендів.

Для виплати дивідендів акціями власної емісії їх викуповують, як правило, за ринковим курсом або з премією від ринкового курсу.

Викуп можна здійснювати у таких формах:

• на відкритому ринку;

• через загальну тендерну пропозицію за фіксованим курсом;

• через загальну тендерну пропозицію за голландським аукціоном;

• цільовий викуп у визначеної аудиторії власників корпоративних прав.

До переваг викупу акцій власної емісії для виплати дивідендів можна віднести:

• позитивний інформаційний контекст (сигнальна гіпотеза);

• позитивний ринковий ефект у короткострокову періоді (зростання ринкового курсу акцій);

• урегулювання конфлікту принципал-агент і зменшення витрат моніторингу.

Альтернативними варіантами дивідендної політики є:

• реінвестування дивідендів;

• фінансування опціонних програм для вищого менеджменту.

На практиці підприємства можуть дотримуватися таких основних типів дивідендної політики (табл.5.5).

Таблиця 5.5

Основні типи дивідендної політики

Тип	Зміст
Консервативний підхід	Характерною є залишкова політика дивідендних виплат або політика мінімального стабільного розміру дивідендних виплат
Компромісний підхід	Реалізують політику мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
Агресивний підхід	Дотримуються політики стабільного рівня дивідендів та політики постійного зростання розміру дивідендів

Проаналізуємо підходи до формування дивідендної політики на прикладі.

Приклад 3.

Проаналізувати різні підходи до формування дивідендної політики за даними табл.5.6.

Таблиця 5.6

Дані для нарахування дивідендів

Показники, тис. грн.	Роки
	1	2	3
Статутний фонд	350	350	420
Додатковий капітал	52,5	84	110
Неоплачений капітал	30	-	46
Акціонерний оплачений капітал, всього	372,5	434	484
Чистий прибуток поточного року (після погашення фіксованих зобов’язань)	112,3	89,5	156,7

Проаналізуємо консервативний підхід, якщо фіксована ставка доходу на оплачений капітал складає 18,5%.

Таблиця 5.7

Оцінка консервативної дивідендної політики

№ з/п	Показники	Роки
		1	2	3
1	Акціонерний капітал оплачений, тис. грн.	372,50	434,00	484,00
2	Чистий прибуток, тис. грн.	112,30	89,50	156,70
3	Ставка доходу на оплачений капітал, %	18,50	18,50	18,50
4	Фонд виплати дивідендів, тис. грн. (р.1 * р.3 / 100)	68,91	80,29	89,54
5	Коефіцієнт виплати дивідендів, % (р.4 / р.2*100%)	61,36	89,71	57,14

Як видно з проведених розрахунків, перевагою цього методу є впевненість акціонерів у незмінності величини поточного доходу, а також згладжування коливання ринкового курсу акцій. Недолік полягає в тому, що у випадку зниження прибутку (2-й рік) зменшується ліквідність підприємства.

Проаналізуємо компромісний підхід до формування дивідендної політики, якщо ставка доходу на оплачений капітал складає 18,5%, а додатковий дивіденд виплачено в 3-му році в сумі 12 тис. грн.

Таблиця 5.8

Оцінка компромісної дивідендної політики

№ з/п	Показники	Роки
		1	2	3
1	Акціонерний капітал оплачений, тис. грн.	372,50	434,00	484,00
2	Чистий прибуток, тис. грн.	112,30	89,50	156,70
3	Ставка доходу на оплачений капітал, %	18,50	18,50	18,50
4	Постійна частина фонду виплат дивідендів, тис. грн. (р.1*р.3/100)	68,91	80,29	89,54
5	Додатковий дивіденд, тис. грн.			12,00
6	Фонд виплати дивідендів, тис. грн. (р.4+р.5)	68,91	80,29	101,54
7	Коефіцієнт виплати дивідендів, % (р.6 / р.2*100%)	61,36	89,71	64,80

За результатами розрахунків очевидною є перевага компромісного підходу порівняно з консервативним. Він передбачає збільшення дивідендних виплат у 3-му році, коли спостерігається зростання чистого прибутку підприємства. Однак, виплата мінімального розміру дивідендів протягом тривалого періоду зменшує інвестиційну привабливість акцій підприємства, що зумовлює падіння їх ринкової вартості.

Проаналізуємо агресивний підхід до формування дивідендної політики, якщо базова ставка доходу на оплачений капітал складає 18,5%, а щорічний темп приросту дивідендів планується на рівні 1,5%.

Таблиця 5.9