Поняття гармонії. Гармонія в музиці

Гармонія (з грецької) означає зв’язок, стрункість, узгодження, порядок. У музиці гармонія – це “закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні” (Л. Ревуцький). Найчастіше таке поєднання виступає у вигляді акордів. Сучасне поняття гармонії включає також закономірності сполучення акордів та функціональних відношень між ними. Сполучення може відбуватись і при послідовному (мелодичному) русі тонів акорду. В музичному творі гармонія знаходиться у тісному зв’язку з іншими складовими – мелодією, ритмом, тембром, динамікою, які відтіняють її виражальні можливості, а гармонія, у свою чергу, – їх виражальні якості. У різні часи під гармонією розуміли різні явища. Так, у Стародавній Греції гармонією називали вчення про лад і звукоряд. Згодом, коли у професійній музиці почало утверджуватися багатоголосся, поняття гармонії перенесли на інтервали (Середньовіччя) та акорди (XVII–XIX ст.). У ХХ столітті основним предметом гармонії залишаються акорди та їх сполучення. Разом з тим у це поняття все частіше включають і деякі інші явища, що виникають на стиканні гармонії і мелодії (тематична гармонія, лінеарна гармонія, гармонія верств), гармонії і тембру (сонорика), гармонії та ритму (кластери).

Вчення про гармонію має дві сторони:

1) ділянка теоретичного музикознавства (теорія гармонії, гармонічних стилів, історія гармонії);

2) навчальний предмет у системі музичної освіти (вивчення і засвоєння найбільш типових закономірностей гармонії, узагальнених в теорії гармонії на підставі дослідження проявів та ролі гармонії в музичних творах).

Значення гармонії в музиці

Гармонія – важлива частка музичної мови. Вона може суттєво впливати на характер музичної експресії. Це особливо яскраво проявляється при взаємодії гармонії з мелодією. Гармонія збагачує мелодію, поглиблює і урізноманітнює її виразовість, емоційну палітру. Одна і та ж мелодія може справляти різне за виразністю враження – залежно від гармонії, що її супроводжує.

Музична тканина. Фактура.

Сукупність усіх звукових елементів музичного твору складає музичну тканину. Будова і характер музичної тканини має назву фактури (від лат. factūra - будова).  Це ж саме поняття позначає і музичне викладення, склад письма. Музичне викладення буває одноголосне і багатоголосне.

Одноголосне викладення:

Монодія (грецьк. [monos] – один, [ode] – спів). Представляє собою одноголосну мелодію. Найчастіше зустрічається у народній пісні. Приклади монодії у професійній музиці: початкове проведення теми у фугах, пролог до опери "Борис Годунов” М.П. Мусоргського. Часто одноголосне викладення мають трубні сигнали або награвання пастушого рожка: "Італійське капріччіо" П.І. Чайковського, вступ до I дії опери «Снігуронька» М.А. Римського-Корсакова.

Подвоєння - проміжна форма між одноголоссям і багатоголоссям. Представляє собою подвоєння мелодії в октаву, терцію, сексту чи подвоєння акордами. Наприклад:  вступ до "Шахерезади" М.А. Римського-Корсакова, "Російська" з "Петрушки" І.Ф. Стравінського

Багатоголосне викладення зустрічається в народній музиці різних національних культур. В професійній творчості є пануючим. Має декілька типів: I тип - Гомофонія (грецьк. [homos] – рівний, [phones] – звук, голос). Є головний мелодичний голос і інші мелодично нейтральні голоси. Зазвичай, головний голос у гомофонії верхній, але буває також нижній і навіть середній. Існує дві форми гомофонії, зосновані на ритмічному контрасті голосів (вальс з опери "Євгеній Онєгін" П.І. Чайковського), ритмічній тотожності голосів (фактура хорального типу -вступ до "Ромео і Джульєти" П.І. Чайковського). 

II тип - Гетерофонія (грецьк. [heteros] – інший, [phones] – звук, голос). Такий вид багатоголосся ще називають підголосковою поліфонією. Це основна форма народного, особливо українського, російського та білоруського багатоголосся. Головний мелодичний голос поєднується з іншими мелодичними голосами, які є варіантами головного, відгалуженнями від нього, підголосками.

III тип - Поліфонія (Контрапункт).

Поліфонія (грецьк. [poly] – багато, [phones] – звук, голос). Контрапункт (лат. punctum contra punctum - крапка напроти крапки (нота напроти ноти). Це сумісне звучання контрасних, різних, мелодично розвинутих голосів. При цьому контраст обов'язково має бути, а мелодична розвинутість перемінна: однакова розвинутість голосів: в цьому випадку кількість голосів обмежується двома, рідше трьома голосами заради виразного звучання кожного голосу; різна розвинутість голосів: головна мелодія більш виразна (яскрава, значна), ніж інші. IV тип Складне багатоголосся. З другої половини XVIII сторіччя виникає новий вид багатоголосся – складне багатоголосся. В складному багатоголоссі гомофонія, гетерофонія і поліфонія постійно чергуються у часі і поєднуються у сумісному звучанні.

В гомофонному складі мелодія доручається звичайно одному голосу, як правило, - верхньому, тоді як вся решта голосів виконує роль як би звучного фону, супроводу (званого, як відомо, акомпанементом). В межах гомофонного складу можна, власне, розрізняти три елементи: мелодію, бас і гармонічне заповнення між голосами.

Мелодія Основний зміст сприйнятого музичного твору закріплюється в свідомості слухача як мелодія. Мелодія - найважливіший елемент музичної мови і засіб музичної виразності; вона складається в зв'язній послідовності звуків різної висоти, тривалості, метричної значущості, гучності і тембру. В одноголосному творі (наприклад, в народній пісні) мелодія вбирає в себе весь його музичний зміст. В багатоголосому - вона залишається найважливішим елементом і підпорядковує собі всю решту засобів музичної виразності.

Загальні риси будови мелодії

Тимчасова організація мелодії знаходить своє віддзеркалення в утворенні закінчених по сприйняттю ладу і ритмічної побудови. Найпростішим зразком закінченої музичної побудови мелодії є період. Невід'ємна властивість всякого закінченого періоду - членороздільність, тобто можливість розчленовування на складові його частини (так звані пропозиції, фрази, мотиви). Мелодія розгортається переважно хвилеподібно, в чергуванні висхідного руху (підйом) і низхідного (спад), поступовості і стрибків. В своєму розвитку мелодія звичайно досягає щонайвищого звуку, який представляє її звуковисотну вершину, мелодійну кульмінацію. Яскравість такої кульмінації багато в чому залежить від її властивостей ладів, метричного положення, тривалості і мелодичного оточення.