3. Поняття про сприймання та його властивості.

Сприймання - відображення у свідомості людини предметів та явищ об'єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на організм.

Результатом сприймання є цілісний образ об'єкта. Взявши в руки книгу, людина одночасно відображає її колір, вагу, запах типографської фарби. Зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, створюють образ книги. Проте сприймання не зводиться до простого підсумовування відчуттів. Сприймання розглядається як своє­рідну дію, спрямовану на обстеження об'єкта сприймання і створення його копії, подоби.

Різнобічне вивчення сприймання виявило його залеж­ність від досвіду людини, її знань, потреб, інтересів, уста­новок, спрямованості. Як і відчуття, сприймання є суб'єк­тивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм його істинності є практична діяльність, адже сприймає не ізо­льоване око чи вухо, а конкретна людина. Тому в образі сприймання відображаються її ставлення до об'єкта, ба­жання, почуття, інтереси. Це відображення отримало назву апперцепції.

Апперцепція - залеж­ність сприймання від змісту психічного життя і особливостей осо­бистості. Людському сприйманню апперцепція надає активного характеру.

Специфіка сприй­мання відображується в системі його особливостей, до яких відносять предметність, цілісність, структурність, константність і осмисленість.

Предметність сприймання. Суттю її є відображен­ня в перцептивному образі властивостей предмета як не ізольованих, а таких, що належать предмету. Забезпечу­ється вона об'єктивацією - відображенням предмета в перцептивному образі таким, що перебуває за межами сприймальної системи. Таке співвідношення образу і предмета необхідне людині для успішної практичної діяльності. Провідну роль у її формуванні відіграють рух і дотик. Без руху сприймання втрачає предметність.

Активні дії перцептивної системи (рухи очей, рук) дають індивіду змогу відображати властивості предметів. Але ці властивості існують не ізольовано, а виступають як властивості конкретних предметів. Людина сприймає, наприклад, не просто червоне, важке чи холодне, а бачить червону квітку, піднімає важку валізу, тримає в руках брусок холодного льоду тощо.

Цілісність сприймання. Виявляється вона як власти­вість перцептивного образу відображати предмет у всій су­купності його рис як єдине ціле. На відміну від відчуття, що є мономодальним, сприймання є полімодальним. Воно форму­ється на основі спільної діяльності кількох аналізаторів, об'­єднаних у функціональну систему. Цілісний образ утворюється у процесі узагальнення знань про властивості предме­тів, які є наслідком окремих відчуттів і попереднього досвіду людини. Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і попереднього досвіду (смак).

Структурність сприймання. Реалізується як влас­тивість перцептивного образу відображати будову об'єкта сприймання. Вона полягає в тому, що сприймання є не просто конгломератом відчуттів - в ньому відобража­ються відношення різних властивостей предмета, тобто його структура. Формується вона у людини протягом певного часу. Так, читаючи окреме слово, людина об'єднує його літери у ціле, що набуває конкретної завершеності в слові (структурі) після сприймання літер. Було встановлено, що при короткочасній експозиції (0,1 секунди) в першу мить складний предмет сприймається як мозаїчне поєднання ліній, кутів, кольо­рів і лише в процесі розвитку сприймання утворюється цілісний образ.

Константність сприймання. Це відносна постій­ність перцептивного образу (розміру, форми і кольору) при зміні відстані, положення спостерігача, освітленості пред­мета. За різної дистанції спостереження змінюється вели­чина зображення предмета на сітківці ока, але видимі його розмір і форма залишаються відносно постійними. Так, викладачу, який дивиться на аудиторію, заповнену студен­тами, всі обличчя здаються майже однаковими за вели­чиною, незважаючи на те, що обличчя тих, хто сидить на останніх рядах, і тих, хто сидить попереду, сприймаються зором як різні за розміром.

Осмисленість сприймання. Виявляється як форму­вання властивості перцептивного образу бути усвідомле­ним. Вона характеризує сприймання індивіда як акт категоризацїї - співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, які втілюють у собі досвід люд­ської діяльності. Наприклад, маленька дитина вперше бачить стілець - в її свідомості він фіксується як еталонний образ. Пізніше вона порівнює з ним схожі за величиною, формою, кольором предмети, і у її свідомості здійснюється акт категоризації - називання цього пред­мета «стільцем».

Сприймання людини тісно пов'язано з мисленням. Сприйняти об'єкт означає виділити його з оточення і по-думки назвати, тобто віднести до певного класу предме­тів. Якщо це зразу не вдається, в процесі сприймання відбувається динамічний пошук найкращої інтерпрета­ції наявної інформації. Свідченням цього є сприймання багатозначних малюнків, у яких суб'єкт почергово сприймає то фігуру, то фон. Сучасна наука розглядає сприймання як дію, спрямова­ну на обстеження об'єкта і створення його образу. Таке обстеження здійснюється за допомогою моторних процесів, до яких належать рух руки, що обмацує предмет, і рухи ока, яке обстежує видимий контур предмета. Якщо з процесу сприймання виключити руховий аналіза­тор, то відразу відображення предмета стає неадекватним.