7.4. Фізіологічні основи управління спортивним тренуванням

Управління тренувальним процесом будується на об'єктивних даних комплексної оцінки функціонального стану окремих фізіологічних систем. Однак, у тренувальному процесі не завжди є умови реєстрації різних фізіологічних систем. Найбільш інформативним методом, що набув великого поширення в практиці, є пульсометрія. За останні роки в практику впроваджено багато нових та ефективних варіантів пульсометричної методики: пульсометрія, кардіолідирування, варіаційна пульсометрія та ін. Поданий матеріал цього розділу допоможе студентам детальніше ознайомитися з методами пульсометри, які застосовуються у практиці роботи із спортсменами.

Відомо, що при м'язовій роботі споживання кисню значно збільшується, проте не безмежно. Існує індивідуальна "киснева стеля". Згідно з середньостатистичними даними, в тих, хто не займається спортом, вона становить 2-3 л кисню за хвилину і 6-8 л у спортсменів, які тренуються на витривалість.

Існування "кисневої стелі" обмежує спортивні досягнення. Доведено, що при м'язовій діяльності основним стримуючим чинником є швидкість подачі кисню.

Розглянемо на прикладі можливості систем організму в доставці кисню. При напруженій роботі МВЛ становить 160л і більше. У кожному літрі повітря, яке поглинається, міститься 0,21л кисню. Перемноживши ці цифри, видно, що легені можуть доставити в організм 33,6л кисню, що в 4,8 рази перевищує "кисневу стелю" найвидатніших спортсменів.

Тепер розглянемо роль кровообігу в доставці кисню м'язам, що працюють. Кисень переноситься гемоглобіном (НЬ). 100г НЬ можуть перенести 0,134л кисню. В одному літрі крові і в дорослої людини міститься 150г НЬ. Отже, в 1л крові може міститися 0,2л кисню. Серце може перекачувати за одну хвилину до 35л крові і тому в такому обсязі може розчинитися 7л кисню, що відповідає величині максимального споживання кисню (МСК) у високотренованих спортсменів.

Таким чином, саме система кровообігу обмежує доставку кисню до м'язів, які працюють.

Для характеристики діяльності системи кровообігу зупинимося на показнику ЧСС, оскільки від цього показника_; залежить продуктивність роботи серця.

При використанні методики пульсометрії для контролю функціонального стану спортсменів необхідно переконатися в інформативності цього показника. Величина ЧСС дає змогу оцінити найважливіші показники кисневого режиму організму; хвилинний об'єм крові (ХОК), споживання кисню та величину енергозатрат.

Відомо, що ЧСС і ХОК тісно пов'язані між собою, тобто, ХОК обчислюється добутком ЧСС і СОК. Отже, ЧСС розкриває динаміку ХОК і тоді, коли ХОК утримується на постійному рівні (при ЧСС = 150).

Встановлено, що при навантаженнях між важкістю роботи, кількістю споживаного кисню і ЧСС існує прямо пропорційна залежність (М.І. Виноградов, 1966, В.Д. Чепик, 1982). Цей лінійний характер взаємозв'язку зберігається до ЧСС = 170 і ПК = 90% від максимального. Важливого значення набуває непряме визначення МСК. за ЧСС.

Показники ЧСС розкривають і ступінь працездатності спортсменів. Доведено, що в спортсменів навіть добова ЧСС при інтенсивних тренуваннях нижча, ніж у тих, хто не займається спортом (М.Г. Кулик, 1967).

Експериментально встановлено, що при виконанні однієї і тієї ж роботи ЧСС у спортсменів високої кваліфікації нижча, ніж у малотренованих людей. Так, при бігу на короткі дистанції ЧСС у нетренованих людей становить 200-210 ударів за хвилину, тоді як у спортсменів піднімається тільки до 180 ударів за хвилину, ЧСС характеризує і стан тренованості спортсменів.

Розглянемо методи розвитку тренованості, засновані на вимірюванні ЧСС.

Одним з таких методів є інтервальне тренування з використанням "правила пульсу". Дозування тренувальних навантажень будувалося за показниками ЧСС. Суть методу полягає в строго дозованому інтервалі відпочинку між швидкісними вправами, в процесі якого збільшується систолічний об'єм крові (СОК). Безпосередньо після виконання вправ ЧСС знижується з 180-190 ударів за хвилину до 120-130 ударів за хвилину. На це витрачається у тренованих спортсменів 90с. У цей період різниця між максимальним і мінімальним тиском залишається високою, що забезпечує високе кровонаповнення серцевих камер.

Регулювати навантаження варто за "правилом пульсу". Згідно з ним, навантаження повинне підтримуватися при підвищенні ЧСС до 180-190 ударів за хвилину, а повторне виконання навантаження повинне бути при ЧСС, що дорівнює 120-130 ударів за хвилину. Про погіршення функціонального стану свідчить продовження часу зниження ЧСС до 120-130 ударів за хвилину.

Метод кардіолідирування передбачає залежність ЧСС від потужності навантаження. Застосування кардіолідера дає можливість спортсмену контролювати навантаження за звуковими сигналами, що характеризують роботу серця. Цей метод успішно застосовується в циклічних видах спорту.

Навантаження за ЧСС визначається залежно від статі, віку, рівня підготовленості. При якій же ЧСС треба тренуватися? Встановлено (В.Д. Чепік, 1982), що навантаження при ЧСС 100 ударів за хвилину не спричиняє фізіологічних змін в організмі, а отже, не має тренувального ефекту. Цей режим рекомендується як засіб лікувальної фізкультури.

При ЧСС 130 ударів за хвилину через 20-30 хвилин відчувається поява втоми. Проте ця втома незначна, і спортсмену не потрібні великі вольові зусилля, щоб подолати її. Виконуване навантаження на пульсі 130 ударів за хвилину має характер розминки. За одну годину роботи з ЧСС, що задається, 130 кардіолідером спортсмен може пробігти 14-15 км.

Споживання кисню при ЧСС 130 ударів за хвилину в спортсменів – у середньому 2,4л/хв., а в тих, що не займаються спортом – 1,4л/хв. При такому режимі роботи в неспортсменів за 10хв. нагромаджується до 50мг НЬ, а в спортсменів – у два рази менше. Прийнято вважати, що навантаження на рівні ЧСС 130 ударів за хвилину збігається з порогом анаеробного обміну (ПАНО).

Встановлено, що ПАНО у кваліфікованих спортсменів настає при ЧСС 160-180 ударів за хвилину, а в юних спортсменів – при ЧСС 150-160 ударів за хвилину.

Таким чином, аналізуючи дані численних спостережень, учені пришли до висновку, що навантаження при ЧСС нижчій 150 ударів за хвилину не викликає у спортсменів тренувального ефекту. Її можуть застосовувати спортсмени низької кваліфікації для розвитку аеробних можливостей, однак, якщо це навантаження триває не менше 30 хвилин.

Робота при ЧСС 150 ударів за хвилину викликає значні фізіологічні зміни і втому для організму. Вже через 30-40 хвилин необхідні значні вольові зусилля для продовження роботи. СК становить при цьому в спортсменів 65%, а у нетренованих – 75% від рівня МСК. При такій інтенсивності навантаження вже через 5-10 хвилин у спортсменів концентрація лактату становить 32 мг/%, а у не спортсменів – 55 мг/%. Характерною особливістю для навантажень цього пульсового режиму є зниження інтенсивності роботи при підтримці ЧСС запрограмованого рівня. Отже, ці навантаження високоефективні, якщо вони виконуються в межах 60-90 хв. Спортсмени-початківці застосовують таке ж навантаження, однак більш короткий час.

Частота пульсу 165 ударів за хвилину, на якій здійснюється навантаження, спричиняє істотні фізіологічні зміни й виражену втому. Тривалість такого навантаження становить 40 хвилин. Потужність роботи і СК значно вищі, ніж у нетренованих (табл. 40). Накопичення НЬ свідчить про активізацію процесів аеробного обміну.

Таблиця 40.