Запитання для повторення та обговорення

1. Розкрити суть терміна «креативність».

2. Яка природа креативності?

3. Навести визначення креативності за К. Спірменом.

4. Сімпсон визначив креативність як…

5. На думку Е.Торренса, креативність – це…

6. Основні властивості дивергентного мислення, наведені Дж. Гілфордом.

Обґрунтуйте необхідність впровадження креативного менеджменту на сучасному етапі економічного розвитку

6. .

Тема 2. Місце мислення в дослідницькій та

управлінській діяльності

Основні питання: 2.1. Процес і природа людського мислення. 2.2. Характеристика видів мислення. 2.3. Принцип єдиного інтелекту і професійне мислення. 2.4. Проблемна ситуація і задача. 2.5. Інтелектуальні властивості особистості. 2.6. Творчість та інтелект – складові елементи креативності.

2.1. Процес і природа людського мислення

Якщо ви любите життя, то не марнуйте часу, тому що це – матеріал, з якого й зроблено життя.

Бен Франклін

Мислення представляє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відносинах. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання.

Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відображає дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів, зокрема, мисленнєвих операцій, мови й мовлення, знань людини. Відображення дійсності на рівні мислення має також узагальнений характер. Виділяючи загальне, ми спираємось не тільки на ті об’єкти, які сприймаємо в даний момент, а й на ті, які сприймали в минулому.

Пізнання здійснюється через живе споглядання й абстрактне мислення. Чуттєві образи є не тільки вихідним пунктом мислення, а й водночас найпростішими формами прояву творчого потенціалу індивіда. Розумова діяльність людини виступає спочатку не у формі думки, а у формі почуття, споглядання, уявлення. Мислення не можна ототожнювати із свідомістю, однак через мислення людина здійснює усвідомлене відображення зовнішнього світу.

Мислення – це найвища форма відображення реальності та під-ґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосередковане, абстрактне узагальнення пізнання явищ навколишнього світу; суті цих явищ; зв’язків між явищами.

Мислення – це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, аналізатори. З розвитком психіки, мови, ігрової та навчальної діяльності поступово розвивається і вдосконалюється мислення з усіма його особливостями, притаманними історичній епосі та розвитку особистості в певних макро- та мікросередовищах [17].

Як правило, мислення спрямовується на вирішення певних завдань – від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідомлення їх, виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їхню перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення – прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характеризуються певними формами мислення:

• асоціації – елементарні зв’язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше;

• судження – відображення логічних зв’язків між предметами та явищами, як правило, в процесі суджень щось створюється або заперечується;

• умовивід – утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов’язаних висновків – суджень;

• розуміння – пізнання зв’язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби;

• поняття – це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об’єкта.

Умовивід та розуміння базуються на двох основних процесах – індукції та дедукції. Індукція – це рух думки від поодиноких суджень до узагальнених; дедукція – рух думки від загального судження до судження, що виражає частковий випадок.

З давніх-давен думка вважалася найвищим продуктом творчості. Проте мисленнєва (пізнавальна) діяльність особи не виявляє в повному обсязі її творчого потенціалу. Лише трудова діяльність людини може розкрити весь діапазон її творчих можливостей, стати способом життя, формою самосвідомості й самореалізації.

Реальне буття думки – це мова. Без мови немає думки. Мова представляє собою історично сформований спосіб мислення і спілкування. Вона дає змогу нагромаджувати і передавати знання від покоління до покоління. Вона виконує комунікативну, акумулюючу і гносеологічну функції, є, по суті, виявом духовної сили людини, її творчого потенціалу. Мова, а також мислення становлять основу самосвідомості особи, визначають її ставлення до себе, оцінку власних дій, своє місце в природному і соціальному середовищі. Без мови неможлива пізнавальна діяльність.

Мова, свідомість і мислення є діалектично взаємопов’язаними. Мислення як процес – це аналіз, синтез і узагальнення, за допомогою яких людина вирішує проблеми. У процесі мислення, спираючись на відомі їй знання про предмет, вона доповнює його новим змістом, що виражається у різних формах знання.

Мислення органічно пов’язане з творчістю. Через мислення людина не тільки виробляє знання, а й створює нові методи їхнього виробництва. Мислення як діяльність є найвищою формою вияву творчого потенціалу особи. Можна зазначити, що творчий потенціал особи – це інструмент продуктивної діяльності, яка виявляється у мисленні. Здатність одержувати нові знання є, мабуть, чи не найголовнішим серед того, що характеризує продуктивне мислення людини.

Деякі дослідники стверджують, що пам’ять і мислення у структурі інтелекту посідають найважливіше місце. На їхню думку, це основні інструменти нагромадження творчих потенцій особистості. Пам’ять розглядається як складний процес переробки інформації, що за своїм характером наближається до пізнавальної діяльності. Лише завдяки пам’яті особа одержує можливість активно добирати інформацію, шукати дані, необхідні для вирішення проблем.

Стосовно зв’язку пам’яті і творчості існують полярні точки зору. Одні віддають перевагу добрій пам’яті, ерудиції, вважаючи, що попередні знання про предмет створюють трамплін для інтуїції. Інші, навпаки, стверджують, що занадто ретельне читання і надзвичайно висока ерудиція призводять до погіршення творчих здібностей дослідника.

У зв’язку з цим нагадаємо, що деякі творці науки не мали доброї пам’яті, зокрема, Д.І. Менделєєв та Н. Бор. Ця їхня слабина у творчості могла бути і сильною стороною, оскільки їх не надто обтяжували попередні знання. Нормальна здатність людини до засвоєння інформації рівна приблизно 80 тис. одиниць відомостей щоденно. На сьогодні люди вже зазнають впливу інформації у 200 тис. одиниць відомостей щоденно. Пам’ять як інформаційна система безперервно зайнята прийманням, переробкою, зберіганням і добуванням інформації.

Мозок людини наділений здатністю запам’ятовувати 86 млн. одиниць інформації. Проте обробляє він лише 1% інформації, яку сприймають органи чуттів, а решту 99% відкидає як непотрібну [13].