Тема № 5 правовідносини з соціального забезпечення

1.Поняття та види відносин з соціального забезпечення.

Правовідносини з соціального забезпечення – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що існують у сфері соціального забезпечення осіб, які зазнали соціального ризику (соціально-забезпечувальні відносини), а також пов’язані з ними процедурні та соціально-страхові відносини.

У сфері соціального забезпечення суспільні відносини виникають в результаті дії відповідних норм права. Дані відносини спрямовані на здійснення одного з найважливіших прав людини – права на соціальний захист.

Виникнення правовідносин з соціального забезпечення пов’язане з набуттям громадянами суб’єктивного права на певний вид соціального забезпечення, передбаченого чинним законодавством та їх волевиявлення щодо звернення до відповідного державного органу за призначенням такого виду забезпечення або встановлення відповідного юридичного факту, необхідного для його надання.

Правовідносини з соціального забезпечення за кількісним складом суб’єктів є простими, оскільки права і обов’язки учасників виникають між двома сторонами, одна з яких є уповноваженою, а інша зобов’язаною.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта правовідносини є односторонньо активними. Це пояснюється тим, що для реалізації суб’єктивного права зобов’язана особа повинна вчинити відповідні передбачені законом дії (призначити пенсію).

Всі правовідносини з соціального забезпечення поділяються на дві основних групи:

1) матеріальні правовідносини – відносини з приводу певних видів соціального забезпечення;

2) процедурно-процесуальні відносини з встановлення юридичних фактів, необхідних для надання певного виду соціального забезпечення, і вирішення спорів між сторонами правовідносин, крім спорів, що розглядаються в судовому порядку.

Матеріальні відносини поділяються на:

1. відносини з матеріального забезпечення;

2. відносини з соціального обслуговування.

Процедурно-процесуальні відносини за цільовим призначенням бувають двох видів:

1. виникають при встановленні юридичних фактів;

2. пов’язані з реалізацією права на ті чи інші види соціального забезпечення.

2. Суб’єкти, об’єкти і зміст правовідносин з соціального забезпечення.

Суб’єктами правовідносин з соціального забезпечення можуть бути громадянами України, іноземці та особи без громадянства, а також державні органи, уповноважені забезпечити реалізацію права на соціальне забезпечення.

Уповноваженою стороною правовідносин з соціального забезпечення виступають фізичні особи, а зобов’язаною стороною – відповідні державні органи.

Уповноважених сторін соціально-забезпечувальних правовідносин можна поділити на певні категорії: громадяни похилого віку; діти; інваліди; хворі; непрацездатні особи з інших обставин.

Фізичні особи як суб’єкти правовідносин з соціального забезпечення, характеризуються наявністю у них правосуб’єктності, зміст якої складається з двох елементів: правоздатності та дієздатності.

Зобов’язаною стороною правовідносин з соціального забезпечення виступають різноманітні уповноважені державні органи та установи. Їх систему утворюють: Міністерство праці та соціальної політики України; обласні та районні управління праці та соціального захисту населення; фонди соціального страхування; органи охорони здоров’я; територіальні центри соціального обслуговування.

Об’єктами правовідносин з соціального забезпечення є конкретні матеріальні блага, з приводу яких вони виникають. До них належать: пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги, соціальне обслуговування. Дані види соціального забезпечення мають властиві їм особливості, завдяки яким можна відрізнити їх від інших аналогічних виплат чи послуг.

Зміст правовідносин з соціального забезпечення складають права та обов’язки їхніх суб’єктів.

Зміст матеріальних правовідносин становить суб’єктивне право фізичної особи на конкретний вид соціального забезпечення та обов’язок державного органу прийняти рішення про їх надання чи про відмову та уповноваженої державної установи здійснити цей вид забезпечення.

Зміст процедурних правовідносин становлять суб’єктивне право фізичної особи на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення, і обов’язок держави провести перевірку та прийняти рішення про задоволення суб’єктивного права фізичної особи або про відмову у ньому.

Зміст процесуальних правовідносин становлять суб’єктивне право фізичної особи на відновлення порушеного права і відповідний обов’язок державного органу розглянути сутність спору та прийняти рішення.